Розповідає Ярослав Лукасік, засновник і директор “Християнської відкритої академії”, президент фонду “Східноєвропейська реформація”
Ваша оцінка діяльності українського протестантизму за минулий рік, а в ідеалі з початку російського вторгнення
Активність різних протестантських деномінацій, починаючи з 24 лютого 2022 року, була потужною. Як церква, ми мали успіх у соціальній сфері, і виявились активними і в значній мірі готовими до соціальної діяльності. Церква була спроможна приймати мігрантів, евакуювати людей із небезпечних зон, забезпечувати їжею та всім необхідним у потребі. Також була готова працювати психологічно з людьми. Може, не завжди професійно, але все ж таки церква займається душоопікунством, і в будь-якому випадку це є категорія людей, готових і відкритих для того, щоб лікувати душу. Вважаю, що в такому вимірі церква дійсно зробила прекрасну роботу. Звичайно завжди можна було б і краще підготуватись до деяких речей, хоча б до питань з психологічної травми, оскільки вісім років іде війна, і перспективи, що вона стане повномасштабною, були всі ці роки досить серйозними. Церква протестантська, як і католики, мають міжнародний вимір, базу в країнах заходу, і це сильно допомагало в питанні благодійності й соціальній роботі.
Церква мала успіх у соціальній сфері, але, мені здається, що вона сильно програє в публічній сфері. Я відрізняю ці сфери. Соціальна – це справа служіння нужденній особі, а публічна – це вплив на культуру, суспільні системи. Публічна сфера – це медіа, мистецтво, законотворчество, система освіти. Якщо порівняти цей вплив християн в час війни, з ситуацією під час “майданів”, у 2004 році чи 2014 роках, то християнська присутність там була значно більш виразною та впливовою, ніж сьогодні.
З чим це пов’язано? Я думаю, що змінюється суспільство. Воно виразно секуляризується, причому секуляризація має постмодерний характер. Це означає, що ми живемо в культурі все більш антилогоцентричній. В ситуації модерну у нас був виразний фронт, була спільна мова з суспільством, спільні терміни. У постмодерні немає уже спільного логосу, немає раціонального фундаменту, на який можемо спиратись, є хаос, посилений цифровою епохою.
Звичайно, не завжди простими є також відносини з нинішньою політичною владою. Я багато подорожую по Україні та спілкуюся з лідерами різних деномінацій, і всюди досить схожа риторика: працювати з владою непросто. Адміністрація йде на співпрацю, якщо десь потрібна допомога. Але потім, у звітах чи публікаціях – церква часто ігнорується. Хоча реально робота була зроблена християнами. Є цілий ряд таких ситуацій.
Цю тенденцію в певному сенсі віддзеркалює статистика. Останні дослідження з приводу довіри суспільства до різних державно-суспільних національних інституцій показують, що якщо десь десять років тому церква була на першому-другому місці у плані довіри у суспільства, то на сьогодні – на десятому. Звичайно, до статистики теж потрібно ставитися спокійно, бо теж чимало залежить від того, хто її пише. Проте все одне це показує тенденції. Дуже цікаво, що волонтери мають один з найвищих рівнів довіри у суспільства. Проте мало хто усвідомлює, як величезний відсоток цієї категорії суспільства, які називаються “волонтери” – це і християни.
У цей переломний історичний час християнам необхідно бути в публічній сфері. Я звичайно не маю на увазі якийсь штучний піар. Але потрібно думати стратегічно, і церква має боротись за майбутнє, за нові покоління українців, за присутність християнських сенсів у культурі майбутнього. За те, щоб вони нове покоління жило в світі, де панує здоровий глузд і християнські цінності любови, справедливості, істини.
Церква повинна консолідувати свої зусилля. Залишити амбіції церковних лідерів, залишити упередження один до одного. Об’єднати свої зусилля навколо правильного аналізу цього часу, навколо бачення, яке виростає з цього аналізу. Бачення для церкви, бачення для України, для її відновлення. І відповідно до цього баченння – діяти. Реалізувати різноманітні спільні програми, доповнюючи один одного.
Розмовляв Максим Балаклицький
#опитування2023
