Іноді найкращий спосіб висловити вдячність пастору – просто запитати, як він почувається, помолитися за нього чи запросити на чашку чаю без жодного прихованого прохання.
Нещодавно у Facebook я поставив пасторам запитання: «Що могли б сказати або зробити члени вашої церкви, щоб ви справді відчули, що вас цінують?»
Відповіді були дуже різними. Дехто жартував, хтось висловлював власні зауваження, інші відповідали обережно. Але були й ті, хто відверто розповів про речі, яких їм часом бракує.
Один пастор написав: «Запросіть мене на чашку чаю чи кави й просто щиро поспілкуйтеся зі мною».
Інший відповів: «Іноді все настільки просто, як запитати: “Як ти?” – і справді хотіти почути відповідь. Значна частина пасторського служіння – це допомагати, віддавати себе й бути поруч з іншими. Тому дуже багато означає, коли хтось телефонує чи пише не тому, що йому щось потрібно, а просто щоб дізнатися, як у нас справи, або помолитися разом із нами. Такі дрібниці можуть означати значно більше, ніж люди усвідомлюють».
Ще один пастор поділився: «Для мене дуже важливо почути від когось: “Я молився за тебе”. Іноді це стосується потреби, про яку я тихо розповів, а іноді – того, про що взагалі не говорив, але людина сама помітила. Усвідомлення того, що хтось настільки небайдужий до тебе, що знайшов час помолитися, має величезне значення».
Інша відповідь була такою: «Навіть якщо складно узгодити графіки, дуже приємно, коли хтось із членів церкви сам пропонує просто зустрітися й поспілкуватися. Найчастіше саме пастор намагається підтримувати зв’язок із людьми, організовувати зустрічі або ж люди звертаються до нього зі своїми проблемами й скаргами. Усе це також є частиною служіння. Але коли хтось просто хоче поспілкуватися з тобою як із людиною – це особливо цінно».
Однією з відповідей, які запам’яталися найбільше, поділилася дружина пастора: «Якщо члени церкви цінують і підтримують пасторську сім’ю, я можу гарантувати, що це позитивно вплине і на самого пастора. Дім має бути для нього безпечним місцем. Якщо церква підтримує його сім’ю, тоді й сім’я може краще підтримувати пастора».
Пастори бувають різними
Пастори дуже різні. Одні впевнені в собі й енергійні, інші – спокійніші та схильні до роздумів. Одні прагнуть мати відповідь на кожне богословське, філософське чи суспільне питання. Інші частіше ставлять запитання, ніж дають готові відповіді.
Хтось легко розповідає про своє особисте життя, а комусь складно відкритися навіть найближчим людям у громаді.
Проте, попри всі відмінності, пасторів об’єднує бажання служити своїй громаді, проголошувати Євангеліє та допомагати людям будувати спасенні стосунки з Ісусом Христом.
Водночас багато хто з них стикається зі схожими труднощами: сумнівами у власній компетентності, внутрішнім відчуттям, що вони не відповідають очікуванням, необхідністю демонструвати духовну стійкість навіть тоді, коли самі переживають складний період, а також великою відповідальністю за громаду – незалежно від того, велика вона чи невелика.
Людина передусім, а вже потім – посада
Один із найкращих результатів тієї дискусії у Facebook з’явився майже одразу. Член церкви прочитав відповідь пастора, який просто хотів зустрітися з кимось за чашкою гарячого напою, зв’язався з ним – і справді запросив його на таку зустріч.
Можливо, саме про це особливо варто пам’ятати в Місяць вдячності пасторам (відзначається у жовтні): ваш пастор – насамперед людина, а вже потім служитель і керівник.
Його не потрібно ставити на п’єдестал. Але пастору, як і кожному з нас, потрібні дружба, молитва, підтримка та час від часу нагадування про те, що його цінують не лише за те, що він робить.
Запитайте свого пастора, як у нього справи, – і справді вислухайте відповідь.
Пам’ятайте про його сім’ю. Помоліться за нього – і скажіть йому про це. Запросіть його на чашку чаю чи кави – без порядку денного, без проблем, які необхідно вирішити, і без прохання щось організувати.
Jesse Herford
Фото: Israel Torres
За матеріалами: Your pastor is a human too
