Оновлений рух Західної церкви, котрий був відповіддю на виникнення та поширення Реформації, є так званою католицькою реформою. Проект та реалізація цієї реформи були розроблені в 1545-1563 на Тридентському соборі. Оскільки світосприйняття суспільства кінця XVI ст. було безповоротно змінено, Католицька церква запропонувала нові методи в педагогічному, інтелектуальному, організаційному, місіонерському та пасторському підходах, котрі в першу чергу задовольняли потреби тодішнього суспільства.
Основну роль у втіленні в життя розроблених положень відіграв орден Єзуїтів (1540), котрий створив інквізиційний інструмент для перевірки та винищення усіх реформаційних ідей. Наприклад, рецензуванню підлягали усі підручники і книги, котрими користувалася в педагогічній та проповідницькій діяльності Західна церква. Створення низки учбових закладів забезпечило суспільство освіченими, ревними місіонерами, цілю яких було повернення втрачених позицій реформованих країн.
Єзуїти, будучи у складі економічного, політичного, культурного життя європейських народів, змогли впливати на суспільство в вигідній для церкви позиції. Використовуючи для цього освіту, науку, літературу, мистецтво тощо. Даючи освіту єзуїтській молоді, церква зуміла швидко відновити втрачені позиції та здобути хорошу репутації на території Європи, а згодом і у світі.
Першочерговим завданням єзуїтів було навернення та повернення в західну церкву вищих прошарків населення, котрі піддалися реформаційним ідеалам. Основними інструментами навернення стали: політика, школа, література, проповідь на рідній мові та богослужіння. На молоде покоління активно впливали через школи.
Як зазначено в роботі Р. О. Басенко, «Зародження молодіжної політики ордену єзуїтів слід розуміти як процес, котрий був обумовлений глобальними тенденціями суспільного розвитку, мав власну логіку і зміст. Витоки єзуїтської роботи в молодіжному середовищі, насамперед, криються у модернізаційній сутності Контрреформації, в авангарді якої рухався орден єзуїтів» [3, с. 2-3].
Потужним впливом на просте населення була католицька література, для масового поширення якої створили типографії та бібліотеки. В той же час єзуїти спалювали усе, що входило в індекс забороненого. Густа сітка різних монастирів, орденів, костелів заявилася по усьому світу. Через благодійність та медичні послуги вони отримали хорошу репутацію серед простого населення.
Керівник Західної церкви Григорій VII, розуміючи можливості єзуїтського ордену, зробив його основною рушійною силою, котра зуміла за короткий час відновити авторитет церкви. В результаті такої реорганізації в європейських містах з’явилися католицькі нунціатури, котрі займалися не тільки церковно-релігійними проблемами, але й виконували дипломатичні місії. Через нунціатури Західна церква змогла краще орієнтуватися у потребах суспільства і вирішувати їх за допомогою кардинальських конгрегацій. Протягом перших 10 років діяльності єзуїтських проповідників-місіонерів під пильним керівництвом Франциска Ксаверія вони пересікли усю Євразію, досягнувши території Японії. Відданий своїй справі керівник єзуїтів Ігнатій Лойола зумів розширити чисельність ордену до 1000 чоловік, 11 центрів, зокрема у Бразилії та Індії.