Розповідає Віта Титаренко, релігієзнавиця, доктор філософських наук, старший науковий співробітник Відділення релігієзнавства Інституту філософії імені Г.С.Сковороди НАН України, військовослужбовиця ЗСУ
Протестантизм в Україні охоплює близько 30 % від християнської релігійної мережі; налічує понад 18 тисяч релігійних осередків (мережа релігійних організацій станом на 1 січня 2022 року за даними Держслужби України з етнополітики й свободи совісті (ДЕСС) й понад 40 протестантських деномінацій. Серед найчисельніших: баптисти, християни віри євангельської, адвентисти.Проте, кількість парафіян у протестантських громадах у багато разів менша, ніж у православних чи греко-католицьких; тому загальна чисельність протестантів у країні незначна (за aроки моніторингу до протестантів себе відносили від 1 до 4 % опитаних нині – (найсвіжіше соцопитування соціологічної служби Центру Олександра Разумкова).Найвпливовішими протестантськими інституційними структурами залишаються: Всеукраїнський союз церков євангельських християн-баптистів, Українська церква християн віри євангельської, Українська уніонна конференція Церкви адвентистів сьомого дня. Станом на 1 січня 2022 року - 18.419 релігійних організацій.Нова реальність, яка сформувалася в українському і світовому геополітичному просторі після 24 лютого 2022 року, спричинила каскад трансформаційних процесів у різних сферах, оскільки докорінно змінився фундаментальний буттєвий контекст нашого життя, у тому числі й релігійного. Держава Україна, яка вперше у світовій історії добровільно відмовилася від третього за потужністю ядерного арсеналу, опинилася в епіцентрі агресивного й віроломного нападу росії – країни-терористки, яка розв’язала нічим неспровоковану війну на наших теренах.Широкомасштабна російсько-українська війна, варварська за своєю суттю, безперечно, вплинула на релігійно-церковне середовище нашої країни. Найпомітнішим суб’єктом цього впливу передбачувано є православний сегмент. Оскільки питання буття українського православ’я виходить за рамки суто суспільних і стає важливим у контексті захисту національних інтересів та зміцнення національної безпеки, що безпосередньо має вплив на незалежність, суверенітет і свободу України, а відтак і на релігійну свободу, цінність якої особливо зрозуміла протестантам.Однак, трансформація релігійно-церковного середовища України, після початку російської війни торкнулася й інших конфесій, ставши своєрідним рубіконом їхнього існування «до» і «під час» війни.Щонайперше, відбулися у окремих протестантських деномінаціях певні організаційно-структурні зміни. Протестантські церкви постали перед необхідністю чіткого маркування своєї української ідентичності. Для одних церков (до прикладу Адвентисти сьомого дня) це відбувалося у відповідності до Закону України (зокрема, внесених змін до статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" щодо назви релігійних організацій (об’єднань), які входять до структури (є частиною) релігійної організації (об’єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України), а для інших – унаслідок зміни еволюційного розвитку стрибкоподібним – революційним. Наприклад, у середовищі харизматів очільник церкви «Нове покоління» апостол Олексій Лєдяєв заявив про виведення української харизматичної церкви «Нове покоління» (старший єпископ Андрій Тищенко) зі свого підпорядкування. Відтак, українізація протестантських церков отримала певне «підживлення», тобто є підґрунтя для утвердження цієї тенденції.Назагал, за час повномасштабного вторгнення російської федерації з 24 лютого 2022 багато протестантів – громадян України, – захищають у лавах сил оборони українську ідентичність у всіх її проявах – територіальних, правових, екзистенційних, релігійних тощо. Представниками різних деномінацій була пророблена серйозна волонтерська робота, і тут питання не у кількісних показниках – вони свої у кожної деномінації чи Церкви, як і їхні спроможності. Й було би некоректно шляхом якихось математичних порівнянь оцінювати ефективність роботи кожного з них. Натомість, можна виокремити основні напрями діяльності, які характерні для більшості протестантських деномінацій.Відтак, крім внутрішньої мобілізації вірян і керівництв церков, була активізована робота з закордонними євангельськими церквами. Інформаційна, і як наслідок волонтерська допомога, разом із зусиллями українських церков, дозволила суттєво розширити соціально-євангельський потенціал останніх, сфокусувавши його навколо волонтерської допомоги. У першу чергу, силам оборони України, які захищають не тільки територіальну цілісність нашої країни, але і її право на свободу, окрім іншого, й релігійну також.Важливий напрямок допомоги - це придбання автомобілів для українських військових, які несуть службу на лінії зіткнення, та допомога для їхнього ремонту й обслуговування, оскільки на війні техніка швидко набуває несправностей.Далі, придбання спецзасобів для ЗСУ та військових формувань. Для посилення обороноздатності допомога з боку протестантських церков надавалася для придбання приладів нічного бачення, активних навушників, тепловізорів, біноклів, комплектів військового спорядження (форма, взуття, окуляри, термобілизна), бронежилетів, касок, турнікетів для зупинки крові, аптечок.Також протестанти здійснювали широку гуманітарну допомогу цивільному населенню в прифронтових територіях. У першу чергу, це допомога при евакуації із зони активних бойових дій, забезпечення їжею, житлом, одягом.Усвідомлюючи важливість інформаційної допомоги в умовах війни, протестантські церкви, які мають уже доволі усталену інформаційну мережу, не тільки продовжили свою інформаційну роботу, але й увиразнили її тематику, у відповідності до нинішніх гострих запитів українського суспільства, висвітлюючи низку питань гуманітарного спрямування – як отримати пенсії, чи допомогу, внутрішньо переміщеним особам, що таке мінна небезпека, чи де отримати допомогу в евакуації.Потік українських біженців, переважно у Європу, спонукає протестантські церкви до активізації своєї діяльності за кордоном – щоб надавати відповідну духовну підтримку своїм громадянам, але при цьому розширювати свій вплив у європейському просторі.Ще один важливий аспект. Воєнна експансія росії суттєво активізувала інститут капеланства і участь пасторів протестантських церков в імплементації відповідних норм Закону України Про Службу військового капеланства (Закон № 4626 від 30.11.21). Назагал, цим Законом регулюються відносини у сфері реалізації конституційного права на свободу світогляду та віросповідання військовослужбовців ЗСУ, Нацгвардії України, Державної прикордонної служби України, інших військових формувань.Узагалі капеланство серед протестантів, як волонтерська допомога, має тяглість із 2014 року, а нині набуло нових, законодавчо закріплених форм. Прагнення і намагання представників протестантських церков бути військовими капеланами (за штатним розкладом у військових підрозділах) наразі перевищує можливості ДЕСС надати відповідні мандати для такої служби.Є цілком очевидним, що протестантизм став перед новими викликами і теж проходить своєрідні тести на реакцію, адаптацію, уміння діяти у співпраці з іншими релігійними організаціями. Для протестантизму – це поштовх вийти на новий етап розвитку, зробити ревізію теологічних доктрин «війни і миру», провести організаційно-структурні зміни, удосконалити свій функціональний потенціал. Напевно можна стверджувати, що українська самоідентифікація церков буде утверджуватися, а навички капелансько-волонтерської роботи закріпляться як форма соціально-євангелізаційної діяльності. Наскільки ці та інші тенденції будуть стійкими, і наскільки специфічними будуть для кожного протестантського напрямку у повоєнний час, наразі говорити зарано. #опитування2023