Розповідає Валентин Синій – ректор Таврійського християнського інституту, кандидат філософських наук.
За останній рік сталося кілька важливих моментів у діяльності українського протестантизму. Один з них – це переосмислення волонтерської діяльності та капеланство. Чимало церков переглянули роль священнослужителя на лінії фронту та у рядах Збройних сил. Деякі навчальні заклади долучилися до підготовки служителів у війську. Також велика кількість пасторів протестантських церков почала виконувати служіння капеланів. Питання капеланства дуже важке, тому що для деяких церков пацифізм залишається частиною їхнього вірування. І тому виникає “водоподіл”, оскільки деякі церкви тримаються позиції, що священник, а деякі навіть кажуть, що і просто прихожанин церкви, не повинен брати зброю до рук.Переосмислення долучення церкви до служіння у війську – це, я б сказав, один з найбільших викликів для протестантських церков. Низка інших вірян, як раніше, на підставі статті 35 Конституції, захищає своє право на альтернативну службу.Другий момент, мабуть, це переосмислення служіння. Тому що після 18 травня 2024 року, через мобілізацію й потребу в оновленні даних, виникає питання, яким чином євангельські віруючі повинні бути на фронті, як військові. І це питання теж болісне для церкви, оскільки воно означає переосмислення місії. Місії церкви під час екстремального зла. І багато протестантських громад відповідає, що церква не повинна відокремлюватися, а бути поряд з суспільством. Віруючі чоловіки дедалі частіше опиняються у війську, й виникає більший попит на служіння жінок. У шпиталях, у душеопіці потрібна допомога підготовленої жінки, яка зможе відповідати на духовні питання. Стосовно цього є багато різних позицій. Порівняно з минулими роками, питання капеланства, служіння в армії та жіночого служіння стають більш актуальними, ніж раніше. Протестантським церквам довелося сформувати своє ставлення до державного блокування діяльності православної церкви, організаційно пов'язаної з країною-агресором. Це питання було вирішено відносно безконфліктно. Більшість церков дали свою відповідь щодо тої церкви, яка залежить від богослов'я і світогляду “російського світу”.Гуманітарні проєкти більш-менш просуваються. Їхній обсяг зменшився. Можливо, це і проблема, але частково це і нормально. Тому що є ще інші, не менш важливі сфери діяльності церков. Є спроби відбудови стосунків між мігрантами, переселенцями й тими, хто залишився у своїх домівках в Україні. Якісного діалогу тут іще немає. Складне питання – богослужебна мова. У більшості церков літургія йде українською. Церкви чують вимоги держави, переважно не заперечують, але це не значить, що вони уже готові до такого переходу.Протестантська спільнота України підтримує мету, щоб суспільство спілкувалося українською мовою, але на практиці це питання болісно вирішується. В освітянському, богословському середовищі протестанти обговорюють ролі, стосунки церкви й суспільства. Піднімають питання богослов'я держави, громадянства, нації. Гостроти набуває місце у церкві людей з інвалідністю. Семінарії усвідомлюють, що церкві потрібне сформоване богослов’я, щоб служіння таким людям стало частиною повсякденної роботи. Через пів року максимум помісні церковні громади потребуватимуть відповідей на це питання. Розмовляв Максим Балаклицький#опитування2024