Розповідає В’ячеслав Дем’ян, президент Hope Channel International
Моє служіння в Україні розпочалося у 2001 році, спочатку як помічника пастора, потім пастора, євангеліста.
У 2004 році Борис Коржос, керівник Адвентистської церкви у Західному регіоні, рекомендував мені отримати теологічну освіту в Австрії.
У той час ми проводили євангельські програми, молодіжні табори, — загалом чимало публічних акцій. Власне, тоді я здобув перший досвід бути на телебаченні як гість і ведучий. І тим не менше, він проявив далекоглядність, рекомендувавши мені цей крок у бік освіти.
Коли я вирушив до Австрії, багато хто з моїх друзів і знайомих вважали , що я вже не повернусь в Україну. І для мене це завжди було великою проблемою, тому що я не планував емігрувати за рахунок теологічної освіти, вважав це непристойним. Проте мої запевнення – “ні, ми повернемося” – оточуючі не сприймали серйозно.
Після завершення чотирьох років навчання в Австрії ми з родиною молилися, яке в нас буде служіння далі в Україні. Окрім цього були також й інші плани, — продовжити магістерську програму у Сполучених Штатах в університеті Ендрюса. І я вже подав, власне, документи…
Мої родичі, які проживали у Сполучених Штатах Америки уже довгий час, запропонували в першу чергу підготувати документи для проживання в США, а потім вже подавати документи на навчання.
Спочатку я негативно ставився до такої пропозиції, бо це могло стати фактором, який прив’яже мою сім’ю, й я не повернуся в Україну на служіння. Але врешті-решт ми вирішили подати документи, щоб через обставини краще розуміти, куди нас спрямує Господь.
І саме коли ми чекали на відповідь із американського посольства, прийшло запрошення від Церкви повернутися в Україну та розпочати служіння на телеканалі “Надія”.
І я пам’ятаю цей момент, коли нам потрібно було дати конкретну відповідь тодішньому керівнику Адвентистської церкви в Україні Володимиру Крупському, який мене запросив, тож я відповів: «Володимире Аркадійовичу, ми будемо молитися щодо цього питання з умовою: якщо нам відкриють документи поїхати на навчання до Сполучених Штатів Америки – поїдемо туди. А вже пізніше повернемося до України. Якщо ці «двері» виявляться зачиненими, – повернемося до України та будемо розпочинати роботу зі започаткування телеканалу “Надія”».
Він погодився, ми з дружиною почали молитися, і буквально наступного дня зрозуміли, що це неправильна молитва. Тому що ми ставимо власні пріоритети вище за пріоритети Бога, Який має для нас план і Свою місію, що виражена в конкретному випадку у рішенні Церкви запросити нас повернутися в Україну. Тоді ми помолилися ще раз і зателефонували Володимиру Аркадійовичу з відповіддю: незважаючи на те, яким буде рішення посольства, ми повертаємося до України.
І що ви думаєте? У той же день з посольства прийшов лист, який надавав нам можливість переїзду до Америки з правом отримання громадянства.
Проте ми прийняли рішення, що йдемо в Україну, й не пошкодували про це.
Пізніше ми відмовилися від запропонованого посольством статусу, щоб отримати візу й відвідати з’їзд Генеральної конференції у 2010 році, й я досі пам’ятаю про письмову відмову від цього статусу, як і про те, шо мене постійно перепитували, “чи дійсно я хочу відмовитися від проживання в найкращій країні у світі”. Але моя відповідь була такою, що “для нас саме служіння є важливішим і більшим пріоритетом”, тому ми зробили те, що зробили.
Коли ми продовжили далі служіння в Україні, Господь благословив розвиток телеканалу “Надія”, пізніше Медіа Групи “Надія”. У 2019 році, коли нашу сім’ю запросили до Генеральної конференції, а мені запропонували служіння на посаді віцепрезидента Hope Channel International, для нас це також не було кроком до міграції. Якби міграція була нашим пріоритетом, це можна було б зробити набагато раніше. Для нас це було покликанням до служіння.
Нам не було просто в перші роки, особливо дітям. Коли ми переїхали, їм було 14 і 16 років.
Це був важкий час також і для моєї дружини, яка, виховуючи дітей, зробила дуже багато, щоб я міг зосередитися на служінні в Україні. Вона стала основою того, що я міг стільки часу присвятити розвитку Медіа Групи “Надія”. Попри це, вона отримала освіту у Києво-Могилянській академії та працювала юристом у Церкві.
Після переїзду вже наступного дня я пішов працювати до офісу, але для моєї дружини це було черговим “початком із нуля”. Вона зі своєю освітою не могла працювати тут, — потрібно було здобувати нову. Й зараз вона досі навчається на медсестру.
Тому це не був переїзд, який ми планували. Але ми вирішили бути в руках Божих.
Зараз наші діти навчаються у Southern Adventist University, син на факультеті теології та бізнесу, донька на факультеті медіа та теології, і вони віддані місії. Якраз сьогодні (у день запису цього інтерв’ю) вони повертаються з Домініканської Республіки, де проводили євангельські програми.
З першого листопада 2023 року Церква запросила мене звершувати служіння президента всесвітньої мережі Hope Channel International.
Які тенденції у телемережі Hope Channel International?
Hope Channel International — це телемережа під орудою Генеральної конференції Адвентистської церкви. Ця мережа зараз налічує 82 канали.
Українська Медіа Група “Надія” є одним із найбільших каналів у цій мережі.
Коли Hope Channel створювався двадцять років тому, він був орієнтований на проповідь Євангелія. Тут усе почалося з євангельських програм, але згодом стався зсув, коли контент став спрямовуватися на внутрішню церковну аудиторію.
Але нещодавно була прийнята програма, яка передбачає, що Hope Channel International буде орієнтований на дві глобальні аудиторії. Перша – люди, які вважають себе християнами, але не є адвентистами. І друга, — представники інших світових релігій, а також нецерковні люди, або ті, хто не вважають себе віруючими.
У чому бачите свою роль як президента цієї організації?
Визначати бачення майбутнього.
Нещодавно адміністрація Hope Channel International прийняла духовну візію, яка звучить наступним чином: охопити мільярд людей звісткою вічної надії у всьому світі до 2030 року.
Ця візія об’єднує три головні меседжі.
Ми доносимо головний меседж: ми тут для того, щоб охоплювати широкий загал. Тому що мільярд виходить далеко за межі двадцяти трьох мільйонів (теперішня кількість членів Церкви адвентистів сьомого дня) по всьому світі. Це перше.
Другий меседж полягає в тому, що ми хочемо бути частиною місії Божої, тому що Божа візія та місія полягає в тому, щоб весь світ був охоплений звісткою Євангелія.
Ми хочемо мати, — і це третій меседж, — вимірюваний підхід до цього.
Як переконати членів Церкви жертвувати на служіння, яке їх не влаштовує?
Я розумію тих вірян, які хочуть для себе звичного медіа контенту. Ми всі люди й потребуємо свого духовного середовища. Особливо в цьому світі, де існує настільки багато негативної та деструктивної медіа інформації. Церква створює й повинна створювати контент для адвентистів, але під іншими брендами. Наприклад, на рівні Генеральної конференції створено Adventist Review TV, щоб люди могли мати краще розуміння Бога в своєму духовному становленні.
Але Hope Channel ніколи не може бути ефективним, якщо він буде намагатися робити все одночасно. Він може зосередитися на тому, щоб будувати стосунки із ширшою аудиторією, тож потрібно цю аудиторію розуміти. Для цього Hope Channel повинен запрошувати представників цільової аудиторії до своєї студії, щоб розуміти й чути їх. Ми повинні з цими людьми спілкуватися щоб ліпше служити їхнім духовним потребам.
Це переконання дозволило Медіа Групі “Надія” в Україні відіграти ключову роль у відзначенні 500-річчя європейської Реформації у 2017 році.
Комунікація та співпраця не означає компромісу. Вона означає, що ми визнаємо Бога ініціатором місії. І Бог має не місію для Церкви, а Бог має Церкву для Своєї місії. Церква була створена як інструмент для місії Божої. Не навпаки.
І другий фактор, це те, що бренд Hope Channel має бути надійним і гідним довіри. Він повинен мати репутацію медіа платформи, де кожна людина, яка перебуває на будь-якому етапі духовного шляху, знайде цікавий контент для себе. Щоб будь-яка людина в світі, побачивши логотип цього телеканалу, знала, — це для неї. Так само, як ми знаємо про будь-який авторитетний бренд і що від того бренду очікувати.
Як змінюється медіа служіння Всесвітньої адвентистської церкви у ХХІ столітті?
Місцеві громади виросли в якості трансляцій своїх богослужінь. Чимало громад почали виробляти медіаконтент і поза богослужінням. І це гарний, якісний контент.
Але різні бренди мають свою цільову аудиторію та свої стратегії комунікацій. І війна, яка зараз відбувається в Україні, говорить про те, що медіа мають великий вплив.
Проте фізична наявність самого медіа не гарантує успіху. Що потрібно зробити, щоб медіа комунікували з людьми? Це великий виклик. Сам факт того, що ми створимо контент з фокусом на Трьохангельській звістці десь там в ютубі або на якомусь телеканалі, не означає, що цей контент впливатиме на суспільство.
Наше завдання, — і ми все більше й більше розуміємо, що ми — Hope Channel, і ми повинні ставати експертами впливу на громадську думку.
Також ми маємо орієнтуватися на аудиторії не лише на рівні країн. Бо в окремій країні можуть мешкати десятки етнічних груп. Й до кожної треба шукати свій підхід, культурний код. Нерідко кожна з цих груп може мати свою мову, діалект або наріччя.
Сайт Joshua Project показує, що в Україні є 78 етнічних груп. У світі таких груп тисячі. І ми будемо надалі ідентифікувати свої стратегії саме з точки зору того, як ми досягаємо конкретні етнічні групи.
