Бог. Люди. Надія. Для України.

Камо грядеши, карантинний християнин?

13 січня 2022adventist.ua3 хв читання

Січень 2022 року… Українці вже звикли до карантину, до режиму життя в так званій «червоній зоні». Настільки звикли, що сприймають усе що відбувається, як належне. Шкода лише, що у всій цій метушні – швидше вдруге вакцинуватися чи довести співрозмовнику, що його думка стосовно вакцинації – хибна, люди не шукають допомоги у Бога.

Статистика б’є на сполох, повідомляючи, що за період карантину відвідування церков скоротилося на дві треті. З чим це пов’язано? Невже той вірус, який люди бояться підхопити, відвідуючи зібрання віруючих, не чекає на них за офісними столами, прилавками магазинів, у довжелезних чергах чи транспорті? Невже СOVID стає беззбройним на корпоративах, у кінотеатрах чи розважальних центрах? Чому лише думка про візит до церкви навіює страх захворіти?

Хтось скаже: «А навіщо наражати себе на небезпеку? Можна ж приєднатися до онлайн богослужіння з дому, лежачи під теплою ковдрою!» Та можна, звичайно ж, чому ні? Навіщо виходити з зони свого комфорту, жертвуючи чимось для Христа? «Часи змінилися!» – додасть ще хтось. А я зауважу, що зі зміною часу зросла й відповідальність перед Богом за ті переваги, які Він дарує нам сьогодні.

Що я маю на увазі? Якщо раніше, ще в роки жорсткого атеїзму, віруючі долали сотні кілометрів, щоб почути Слово Боже, збираючись вночі та віддаючи Богу для служіння останню копійку, то нині ситуація зовсім інша.

Ми з легкістю прокидаємося вранці на роботу і з яким небажанням ледве підхоплюємося з ліжка, щоб зібратися на богослужіння. Як часто ми не встигаємо вчасно переступити поріг церкви, постійно запізнюючись і приходячи на «амінь».

Чомусь в еру транспорту стало тяжче добиратися до місця поклоніння; навіть ті, хто живе по сусідству з церквою, зрідка з’являються на служінні першими.

Нам легше витратити кошти на придбання блютуз-навушників чи преміум акаунту на ютубі, ніж віддати Богу сотню-другу з гаманця. Відкрити і прочитати розділ з Біблії на телефоні часто залишається невиконаною місією, не говорячи вже про дослідження Писання в паперовому варіанті. А найгірше – те, що на богослужінні ми залишаємося глядачами, а ще на додачу стаємо суддями, оцінювачами того, наскільки якісно заспівав хор, наскільки добре пастор попрацював над проповіддю і т.д.

І навіть, залишаючись в день поклоніння Богові вдома, ми ймовірніше поспимо до опівдня, ніж увімкнемо трансляцію служіння. А навіть, якщо й увімкнемо, то будемо бродити просторами Інтернету в пошуках онлайн-служіння з якісним звуком, кількома камерами, проповідником з докторською богословською освітою і т.д. Але як прикро, що усі ці переваги не додають нам духовності. І ніби не байдужі зовсім, трішки, але ж цікавимося Божим… Такі собі теплі християни.

Свого часу апостол Іван писав про теплих лаодикійців так: «Я знаю діла твої, що ти не холодний, ані гарячий. Якби то холодний чи гарячий ти був! А що ти лиш теплий, і ні гарячий, ані холодний, то виплюну тебе зі Своїх уст…» (Об’явлення 3:15-16). Як бачимо, фініш забігу лаодикійців – не веселковий, а скоріше забарвлений гіркотою та втратами.

Сьогодні ці теплі лаодикійці – ми з вами, карантинні християни, віра яких давно не палахкотить, але ще й не згасла, вона ледве тліє. У цей напружений та складний час Бог звертається до людства, запитуючи: Камо грядеши, карантинний християнин?

Альона Білик

Поділитися статтею:

Розсилка

Не пропускайте новин

Найважливіше за тиждень або за місяць в одному листі: події з життя громад, життєві історії та відповіді на біблійні запитання.

Як часто надсилати

Без спаму. Відписатися можна одним кліком у кожному листі.

Поділитися
TelegramFacebook

Разом допомагаємо людям

Підтримайте гуманітарні проєкти та служіння Церкви в Україні.

Підтримайте добрі зміни

Ваш внесок допомагає людям, громадам і важливим проєктам по всій Україні: від гуманітарної допомоги до таборів для дітей. Дякуємо, що ви з нами!

Бог. Люди. Надія. Для України.