Для багатьох настільні карткові ігри є одним з найулюбленіших способів проведення часу. В офіційній заяві церкви Адвентистів сьомого дня про азартні ігри говориться, що «Адвентисти сьомого дня незмінно виступають проти азартних ігор, які несумісні з християнськими принципами».
А як бути з іграми на кшталт УНО, Аліаса, Бенга, Вибухових кошенят, Саботера, Лігретто і інших карткових ігор? Молоді люди часто люблять проводити свій час таким чином. Чи дійсно християни можуть грати в такі ігри? На це питання відповідає доктор богослов'я Фелікс Понятовський.Питання про те, чи можуть християни грати в різні ігри, сьогодні є дуже актуальним. І тут мова навіть не йде про звичайні карти, які однозначно неприйнятні для християн, оскільки асоціюються з гаданням, ворожінням та іншими забороненими практиками. Але як бути з іншими іграми, які стають дуже популярними сьогодні? Візьмемо, наприклад, гру доміно. Ця гра була дуже поширена в радянські часи, коли практично в кожному дворі літніми вечорами сусіди допізна грали в так званого «козла». Так ось, походження гри дуже цікаве. Кажуть, що її придумали монахи, щоб таким чином проводити довгі зимові вечори. Коли вони ставили першу кістку, то вимовляли фразу "Benedicamus Domino," що в перекладі означає: «Благослови, Господь!» Звідси і назва гри «доміно», тобто, «Господь». Але ось тут виникає питання: а чи може таке «благочестиве» походження гри бути критерієм для визначення її «кошерності»? Можна згадати й інші ігри, яких так багато сьогодні, наприклад, УНО...Дуже часто люди задають питання: а що Біблія говорить про подібні ігри. Отже, треба одразу визнати, що в Біблії нічого не говориться про ігри. Карти з'явилися набагато пізніше, нарди і шахи, швидше за все, не були відомі в Палестині. Єдина гра, яка, можливо, згадується в Біблії – це кістки. У книзі Естер йдеться про те, що Аман кидав «пур», жереб (Ест 3:7). Звичайно, нам важко судити про те, як саме Аман кидав жереб, але цілком можливо, що це був аналог гри в кістки, які вже давно були відомі в Древній Греції.Однак ми можемо знайти деякі біблійні принципи, які можна застосувати для того, щоб зрозуміти, чи можуть християни грати в настільні ігри. Перший, і, напевно, найголовніший принцип міститься в посланні Павла до коринтян:«Тож, коли ви їсте, чи коли ви п'єте, або коли інше що робите, усе на Божу славу робіть!» (1 Кор. 10:31).Іншими словами, апостол закликає нас прославляти Бога у всіх наших заняттях. У зв'язку з цим корисно для себе поставити запитання: як та чи інша гра може прославити Бога? Якщо гра викликає нездоровий азарт, забирає багато часу, змушує обманювати і хитрувати, провокує у вас або у вашого суперника / партнера негативні почуття, то така гра навряд чи може прославити Бога.У тому ж розділі Павло дає іншу пораду: «Усе мені можна, та не все на пожиток. Усе мені можна, та будує не все!» (1 Кор. 10:23). Хоча тут Павло не говорить про ігри, цей принцип дуже добре підходить і до ігор. Гра повинна приносити користь! Якщо гра не розвиває нас в кращу сторону, не вчить чогось, то вона сама по собі даремна.Схожі слова Павло говорить і в 6-му розділі. Ця порада Павла містить трохи інший принцип: «Усе мені можна, та не все на пожиток. Усе мені можна, але мною ніщо володіти не повинно.» (1Кор. 6:12)Ідея фрази «мною ніщо володіти не повинно» має на увазі, що ніщо не повинно мати влади над людиною. На жаль, чимало, навіть найбільш безневинні, ігри можуть викликати залежність, а залежність контролює людину, поневолює її волю. У такому випадку, якщо гра викликає залежність, то вона неприйнятна для християн.Яким чином молоді люди сьогодні вибирають для себе гри?«Настільні ігри з картками на зразок UNO, Bang або Dixit (назвав ті, в які грав сам) – досить популярні в середовищі християнської молоді, оскільки вони мають мало спільного з тим, через що в "звичайні" карти краще не грати.Критерієм вибору гри вважаю ставлення до цих ігор своє і оточуючих. Якщо ця гра може бути дратівливою, руйнує дружбу, вводить в азарт і схиляє до чвар – безумовно, ця гра не варта ні часу, ні уваги. Відповідно, якщо і грати в щось – то лише з тими, хто не образиться, якщо програє, і на кого я не буду ображатися в аналогічній ситуації.Для мене важливо зберегти нерви і стосунки із друзями, це мій критерій. Але краще посваритися з друзями, ніж з Богом», - ділиться своїми правилами вибору ігор студент-богослов 3 курсу Олександр.Якщо підвести попередній підсумок, то можна прийти до висновку, що жодна гра за великим рахунком не підходить під високі стандарти, встановлені Біблією. Однак, не треба поспішати з висновком. Насправді, хороші ігри необхідні. Ось як Елен Уайт говорить про розваги християн: «Мені було показано, що народ, який дотримує суботу, працює занадто багато, не дозволяючи собі відпочити або змінити рід занять. Відпочинок необхідний тим, хто зайнятий фізичною працею, але він ще більш потрібен тим, хто займається в основному розумовою роботою. Наш розум не повинен постійно і надмірно працювати навіть над релігійними темами. Це не потрібно ні для нашого спасіння, ні для слави Божої» (1 Свідоцтва, 514). Далі Е. Уайт перераховує ряд розваг, які не відповідають небесним стандартам і радить подібні розваги замінювати «чимось нешкідливим».Отже, хороші гри не заборонені Біблією. Якщо гра розвиває гравців в неї (наприклад, сприяє поліпшенню пам'яті, уважності, допомагає краще знати Біблію), то така гра тільки вітається. Тому кожну гру корисно перевірити за згаданими вище критеріями і тоді вже зробити висновок: варто в неї грати чи ні.Запитання - Аліна Сахненко