Розповідає Віта Титаренко, релігієзнавиця, докторка філософських наук, професорка, старша лейтенантка, старша офіцерка 1 ЦІКП СВ ЗСУ
Щодо українських протестантів під час війни — їхньої ролі, дій, тенденцій, то варто озвучити кілька думок загального штибу, позаяк обмеження часу і можливостей не дозволило зібрати деталізований і конфесійно-диференційований фактаж.Між тим, найперше, що можна виокремити в діяльності українських протестантських спільнот — це те, що від початку повномасштабної війни вони продовжують працювати у трьох площинах: гуманітарна допомога, підтримка Сил оборони/капеланство, міжнародна адвокація (особливо в євангельських мережах США та Європи). Протестантські конфесії в Україні вже сформували сталу мережу допомоги: від збору та доставки гуманітарних вантажів до організації пунктів допомоги, польових кухонь і медичної підтримки. Це вже не разові кампанії, а інфраструктурні рішення, які працюють щоденно й часто заповнюють адміністративні «білі плями». Протестантські мережі — як українські союзи, так і міжнародні партнери (Samaritan’s Purse – “Сумка самаритянина” та інші) забезпечили десятки тисяч тонн допомоги, генератори, мобільні шпиталі, підтримку медзакладів. Свідченням такої співпраці є підписані меморандуми з Міносоцполітики та Міністерством охорони здоров'я. Це ще засвідчує системність такої діяльності. Нинішня аналітика Центру Олександра Разумкова (2024–2025) засвідчує: протестантське духовенство бере широку участь у служінні на фронті/теробороні та соціальній підтримці ВПО. За статистичними даними, чисельність протестантів в Україні невелика — це лише кілька відсотків від населення (значно менше, ніж православних чи греко-католиків), але якщо подивитися на масштаб їхньої активності у волонтерстві, гуманітарних і логістичних сервісах (допомога переселенцям, роздача гуманітарної допомоги, склади, перевезення, організація притулків), то вона значно перевищує «очікувану норму» для такої малої за чисельністю релігійної групи.Стосовно капеланства. Нині діє Закон України «Про Службу військового капеланства» (2021) та низка підзаконних актів, проте правові рамки не знімають практичних обмежень: штатні розстановки, бронювання служителів, доступ до підрозділів поза межами штатних посад. Протестантські об’єднання часто мають більше кандидатів, готових служити капеланами, ніж дозволяють наявні процедури й кількість ставок. Звідси й публічні звернення представників протестантських спільнот щодо розширення мандатів та усунення бар’єрів. Із цих та інших питань ведеться актуальний діалог із державою як самими протестантами, так і міжконфесійними об’єднаннями, до яких вони входять. Так, нещодавно представники ВРЦіРО зустрічалися із заступницею керівника Офісу Президента Оленою Ковальською, Заступником Міністра оборони України Олександром Козенком. Серед іншого, обговорювали питання бронювання священнослужителів, проблемні випадки мобілізації, стратегії розвитку служби військового капеланства, кар’єрного зростання і соціального забезпечення військового капелана, розробки професійного стандарту військового капелана тощо. Саме такий рівень комунікації дозволяє поступово знімати «вузькі місця» служби капеланства. Політичні злами у США (і під час президентської каденції Дональда Трампа) спонукали українських євангельських лідерів посилили роботу з консервативними/євангельськими мережами у США, формуючи «мости» для повідомлення інформації про війну та потреби. Вони їздять до США, зустрічаються з впливовими республіканцями, доносять «людський вимір» війни та потреби підтримки. Це описано у великий репортажній ноті (AP News), де говориться, що «євангелісти стали потужним лобі підтримки України з боку США». Така важлива адвокація українських протестантів у міжнародних євангельських мережах дозволяє тримати питання України в полі релігійно-політичних кіл, які реально впливають на політику й фонди, а звідси — й реальну допомогу.Нещодавній візит пастора Марка Бернса (відомого близькістю до президента США Дональда Трампа) до Києва для участі в Національному молитовному сніданку України мав важливий посил. Так, упродовж 2025 року він кілька Бернс публічно висловлювався на підтримку України. Та для українських протестантів і ширше — для державно-конфесійного партнерства — це може стати своєрідним способом прокладання «коротких» каналів до консервативних євангельських кіл США, які реально впливають на політичні рішення (фінансування допомоги, безпекові гарантії). Крім того, таким чином підсилюється суб’єктність українських церков як партнерів у глобальній розмові про справедливий мир.Останнє, що хотілося б зазначити. Протестанти швидко і чутливо реагують на запити українського суспільства. Нині євангельські церкви виступили з освітньою ініціативою щодо спілкування з людьми з ПТСР. Планується розробка семінарської програми для пасторів/лідерів/волонтерів із базових навичок психологічної першої допомоги, травма-інформованої комунікації та маршрутизації до фахової допомоги. У якості спікерів планується залучення спеціалістів із ПТСР, релігієзнавців, ветеранів. Проєкт розглядається як інструмент зниження комунікаційних ризиків і підвищення якості взаємодії з ветеранами, їхніми сім’ями та спільнотами. Мета — підтримати реінтеграцію, попередити стигму, навчити розпізнавати червоні прапорці й перенаправляти до професійних сервісів.У якості підсумку. Досвід протестантських спільнот показує: навіть менші за чисельністю конфесії можуть мати вагомий вплив, коли діють системно й у відповідь на реальні потреби суспільства. Такий досвід може стати й міжнародним надбанням, слугуючи прикладом ефективної релігійно-соціальної мобілізації у кризових умовах. Крім того, саме завдяки такій чутливості й системності українські протестантські спільноти здатні стати важливим партнером у післявоєнній відбудові та соціальній реінтеграції.#опитування2025