Людина до всього звикає. І можливо, багато хто з нас вже звикли і до карантину, і до самоізоляції. Опинившись в небі, багатьом з нас, напевно, цікаво буде запитати у Ноя, як він переніс ізоляцію в ковчезі? Це був своєрідний карантин, якого ніколи раніше не було, при абсолютно закритих дверях. Як Ной у цьому замкнутому просторі уживався зі своєю сім’єю?
Перебуваючи ще в ковчезі і мріючи про закінчення потопу, Ной, ймовірно, дійшов висновку, що Земля, на яку вони незабаром ступлять, буде зовсім іншою. Як мені здається, він насилу розумів і уявляв собі, як він буде жити в абсолютно інших умовах. Де жити? З чого починати? З якими ресурсами? Якою буде земля після всесвітнього водного катаклізму? Питань, схоже, у патріарха було не мало, але у нього була і відповідь на всі його питання, яка полягала у Бога і Його плані.
Для Ноя його попередній тривалий досвід з Богом був дуже важливим, це підтримувало його, коли він знаходився у ковчезі, в ізоляції протягом цілого року. Він і під час потопу не розгубив цей досвід відносин, спілкування з Богом. Ной вірив, що цей карантин закінчиться і вони знову вийдуть на свободу. Він умів слухати голос Божий. Ной не зійшов на землю ні раніше, ні пізніше, а саме тоді, коли сказав йому Бог: «І сказав Бог до Ноя: Вийди з ковчегу…» (Бут. 8:16). Тільки після Божого запрошення вийти, Ной виходить з ізоляції, проявляючи послух: «І вийшов Ной, і сини його, і жінка його, і невістки його з ним» (Бут. 8:18).
Перше, що робить Ной, вийшовши з ковчегу, – шукає місце поклоніння Богові, дякує Богові і поклоняється йому разом зі своєю сім’єю: «І збудував Ной жертівника Господеві… і приніс на жертівнику цілопалення» (Бут. 8:20). Навіть після такого тривалого карантину, перебуваючи в замкнутому просторі, у зовсім некомфортних умовах, Ной не втратив головну мету життя – дякувати і поклонятися Богу.
Життя Ноя і його сім’ї розділилося на ДО і ПІСЛЯ потопу. Але не змінилися головні життєві орієнтири, йому все ще притаманні довіра Богу, цілеспрямованість, бажання служити Йому.
А як буде у нас? Адже ми теж знаходимося зараз на хсамоізоляції. Навколо бушує невидима стихія планетарного характеру, пандемія. Хворіють і гинуть люди, з’являється страх за себе, сім’ю, церкву. Прийшов час осмислення, аналізу як ми жили ДО. І цей час особливого спілкування з Богом, єднання з сім’єю, рідними, церквою. Саме зараз ми розуміємо, як потрібен нам у цій кризі наш попередній досвід з Богом, ходіння з Ним, служіння і послух Йому.
Але незабаром все це закінчиться, і ми почуємо, подібно до Ноя: «Все, – виходьте, йдіть, не бійтеся, живіть і почнеться інший час – ПІСЛЯ. Що буде для нас головним у цьому новому часовому відліку нашого життя? Що ми зробимо найперше, отримавши свободу пересування, спілкування із зовнішнім світом? Вчинок Ноя – це приклад для всіх нас, для наших громад і всієї Церкви. На першому місці – служіння поклоніння, подяки і перепосвячення Богу.
Ви запланували вже свою першу поїздку після зняття карантину? Чому б вже зараз не запланувати служіння, а можливо тиждень подяки Богу у своїй родині, громаді? Нам так хотілося б зустрітися знову в молитовних будинках, на малих групах, на урочистих заходах з гостями із інших громад і міст! Така можливість нам незабаром буде надана, обов’язково. Ми знову будемо співати разом, обіймати один одного, ходити в гості по суботах. Головне, не забути, що в нашому житті має бути на першому місці. Щоб життя після було іншим, з більш осмисленими вчинками, більшою ревністю служити Богу і проповідувати Євангеліє, активно беручи участь в житті церкви. «Справжні послідовники Христа зроблять служіння Йому привабливим, яким воно і є насправді» (Дорога до Христа, с. 85).
Павло Ліберанський, керівник Відділу видавничого служіння ЄАД
Джерело: esd.adventist.org
