Релігійний світ наповнений безліччю внутрішньо канонізованих практик та звичаїв, витягнутих із основного джерела віровчення або ж додаткових передань тієї чи іншої релігійної деномінації. Їхнє становлення набуло вагомості після детального аналізу тексту та прийнятого висновку шляхом його інтерпретації. Тобто підґрунтям встановлених практик є постанова зі священного тексту, яка пройшла певний процес детального осмислення, порівняння, лінгвістичного та текстуального дослідження, тлумачення, що забезпечило його беззаперечну істинність та актуальність.
Однак фокусуючи свою увагу на течіях, які мають ідентичне джерело істини, приміром, беручи протестантський світ, що базується на одному фундаменті віри - Біблії, знаходимо розбіжності в інтерпретації певних ідей. Окреслені розходження вводять звичайну людину, не дотичну до релігійного світу, у певне збентеження, адже той самий текст інтерпретується по-різному в деяких церквах.
Прикладом тексту, що має різні форми інтерпретації, є уривок з книги Першого послання апостола Павла до Коринтян, 11 розділ, з 2 по 16 вірші. У ній Павло розглядає питання покриття голови жінки та чоловіка на церковному богослужінні. Але зважаючи на особливості мови та подачі тексту автора при тлумаченні виникають певні розбіжності інтерпретацій.
Багато дослідників зауважують, що мова, яку використовує Павло в цьому уривку, має специфічну конструкцію та доволі складний зміст. Також при більш детальному аналізі науковці розбігаються у твердженнях щодо окремих елементів покриття голови жінки, яка молиться або пророкує. Певна частина людей вважають обов’язковим покривати голову жінки хусткою, приміром, відомий баптистський богослов, науковий та релігійний діяч Сергій Санніков у своїй роботі «Покрытие головы» [20]. Також настоятель Свято-Петропавлівського храму села Підцир’я протоієрей Сергій Михалюк ставить на цьому важливий акцент посилаючись на Павла [17]. Натомість інша група акцентує на довгому волоссі, що за їхніми переконаннями слугувало самим покривалом. До такого кола людей належить відомий коментатор Біблії Метью Генрі, який коментуючи 1 Кор.11:2-16 говорить, що «довге волосся жінки є природним покривалом її голови», тому використання хустки не має важливого значення [21]. Таким чином неоднозначність у трактуванні провокує на глибоке дослідження тексту задля виявлення близького до змісту значення цього уривку.
Щоб зрозуміти проблематику вірша, варто знайти абсолютні пороги контексту уривка, в межах яких автор хотів передати певне послання читачу. Безліч дослідників Нового Завіту пропонують власне бачення щодо цих меж. Приміром, відомий шотландський богослов Вільям Барклі, працюючи над коментарем обраного уривка, вирішив не включати в контекст перший вірш 11 розділу. Натомість він окреслив верхньою межею другий. Цього ж притримується інший відомий дослідник Нового Завіту Ніколас Томас Райт, вказуючи на помилку при розподілі Біблії на розділи, де перший вірш 11 розділу, на його думку, має належати скоріше за контекстом до 10. Метью Генрі доповнює «..було б правильніше поставити його на закінчення попереднього розділу, де апостол попереджав проти зловживання свободою і підкріплював це попередження своїм власним прикладом: Будьте наслідувачами мені, як я Христу, ст. 1» [21].
Згідно з контекстом, уривок закінчується на 16 вірші. З цим погоджуються безліч дослідників, адже цитуючи 15 вірш, Павло ще продовжує обговорювати тему покриття голови, умовно підбиваючи підсумки вище сказаного. У 16 ж тексті Павло використовує мову, яка у своєму твердженні ставить ніби крапку всім сказаним словам: «Коли ж хто сперечатися хоче, ми такого звичаю не маємо, ані Церкви Божі». І далі розпочинаючи з 17 вірша, автор торкається іншої теми, що фактично окреслює чіткі контекстуальні кордони нашої проблеми.
Цей фрагмент має функцію настановчого характеру, яка регулює ставлення жінки та чоловіка до акту молитви. Сам факт обговорення цієї теми свідчить про проблему, з якою зіштовхнулась церква в Коринті. Домінантним об’єктом цієї частини послання є жінки, які підлягають критиці з боку Павла через невірне ставлення до молитви, що має своє сакральне значення. Тому звертаючись до початку творіння, апостол проводить розмежування між чоловіком та жінкою, водночас відводячи особливу увагу зовнішній частині вбрання жінки, яка приходить перед Боже лице. Автор ставить важливий акцент на покритті голови, апелюючи до чистоти, що має бути прихованою.
Цей уривок добре вписується у контекст всього твору, адже Павло досить часто торкається теми, яка пов’язана з регулюванням відносин чоловіки та жінки. Головним посилом є акцент на чистоті, яка має бути непорушною складовою стосунків як між людьми, так і в першу чергу з Богом. Таким чином тема покриття голови слугує додатковою платформою, на якій Павло намагається відбудувати правильні погляди Коринтян щодо чистоти перед Божим лицем.
Лінгвістичний аналіз
Для того щоб зрозуміти, до якого жанру віднести текст, потрібно поглянути, які риторичні прийоми використовує Павло у посланні до Коринтян. Якщо дивитись у контексті всього твору, в посланні апостол проявляє наставницький характер. До прикладу, ще з першого розділу він звертається до братів з настановою та благанням «..щоб ви всі говорили те саме, і щоб не було між вами поділення..» (1Кор.1:10). Пізніше у третьому розділі Павло вказує на храм Божий, що всередині кожної людини, починаючи словами «Чи не знаєте ви..» (1 Кор. 3:16), таким чином спонукуючи їх на самоосуд за недбале ставлення до Божественного.
Говорячи в контексті 11 розділу, риторика представлена у формі оповіді-настанови, адже переважно автор майже не використовує заклики до дії, натомість очікує бути почутим, що є вказівником на важливість змісту. Однак є випадок, коли Павло ставить сильний акцент щодо необхідності жінці покриватись, тому що це слугує знаком влади над нею.
Таким чином, розглянувши риторику Павла, робимо висновок, що уривок 1Кор.11:2-16 належить до жанру оповіді-настанови, зважаючи на інформаційну подачу з боку апостола.
Аналіз ключових слів в оригінальному тексті
Мовою оригіналу основні вірші обраного уривка виглядають так:
Πᾶς ἀνὴρ προσευχόμενος ἢ προφητεύων κατὰ κεφαλῆς ἔχων καταισχύνει τὴν κεφαλὴν αὐτοῦ· πᾶσα δὲ γυνὴ προσευχομένη ἢ προφητεύουσα ἀκατακαλύπτῳ τῇ κεφαλῇ καταισχύνει τὴν κεφαλὴν αὐτῆς ἓν γάρ ἐστιν καὶ τὸ αὐτὸ τῇ ἐξυρημένῃ. εἰ γὰρ οὐ κατακαλύπτεται γυνή, καὶ κειράσθω εἰ δὲ αἰσχρὸν γυναικὶ τὸ κείρασθαι ἢ ξυρᾶσθαι, κατακαλυπτέσθω.
Обрані вірші мають багато деталей, зважаючи на які сучасний читач зможе краще зрозуміти думки автора. У більшості Біблійних перекладів іменник ἀνὴρ транслюється в його першочерговому значенні, тобто – чоловік як особа чоловічої статі. Проте у спектрі можливих значень ми знаходимо також чоловіка, який є одруженим, що значно впливає на подальше трактування тексту.
Наступне слово προσευχόμενος - той, що молиться; має подібний характер, адже згідно з коментарем NT Мейєра це слово переважно «завжди означає суспільне використання», що значно чіткіше окреслює думку автора [18].
Не менш цікавим місцем є словосполучення κατὰ κεφαλῆς ἔχων, яке прийнято тлумачити як покриття голови, проте буквальний переклад має значення «мати щось вниз з голови» [9, с. 165]. Як перше, так і друге визначення не мають чіткої аргументації, що саме має бути цим покриттям, що стає лінією розбіжності у трактуваннях вірша. Адже якщо брати до уваги буквальний переклад, деякі дослідники зауважують, що покриттям голови може слугувати довге волосся.
Слово γυνὴ має схожу ситуацію до ἀνὴρ, адже висвітлює як звичайне позначення жінки, тобто особи жіночої статі, так і тієї, що має статус заміжньої. Беручи до уваги досить близьке зіставлення між чоловіком та жінкою, разом з тим фактом що Павло виділив доволі об’ємну частину, присвячену обговоренню шлюбних стосунків, можна припустити, що в цьому випадку автор звертає свою увагу саме на одружених людей.
У п’ятому вірші 11 розділу на противагу словосполученню κατὰ κεφαλῆς ἔχων, при описі жінки вживається слово ἀκατακαλύπτῳ. Таким чином виникає логічне запитання: чому автор вирішив використати для позначення покриття зовсім різну термінологію? Зважаючи на те, що це слово вживається в оригіналі лише в 11 розділі Першого послання до Коринтян, спосіб тлумачення уривка значно звужується, що залишає запитання у тому ж не визначеному положенні.
Різночитання у тексті
Для того щоб зрозуміти контекст уривка Першого послання до Коринтян 11:2-16, переглянемо його на наявність різночитання в оригінальному тексті за допомогою критичного апарату Nestle-Aland28.
Згідно з підібраними даними, починаючи з другого вірша 11 розділу, ми знаходимо певні розбіжності у різних кодексах. Так, наприклад, другий вірш має вставку αδελφοι у таких кодексах: D F G K L Ψ 33.104.365.1241.1505. та додаткову вставку слова πανταχου в манускриптах - F G b d [5, с. 538-539]. Також згідно з деякими кодексами, у третьому вірші буква ό не зазначається, а саме в: B* D* F G. У четвертому вірші не було виявлено різночитань, проте в п'ятому слово αυτης в інших переписах містило додатково частку ε- (епсілон) на початку, що власне додає фарб контексту: εαυτης P46vid B D1 6.629.945. pm.
У наступних віршах ми не зустрічаємо різночитань аж до дев’ятого тексту, де замість ἀνδρα одиничні письмена пропонують ανθρωπον :P46 близькі за значенням слова, проте мають різні відтінки. Іншу картину ми спостерігаємо в десятому вірші. Замість слова εξουσιαν, яке позначає певну владу зі сторони чоловіка щодо своєї жінки, невелика частина рукописів все ж використовує καλυμμα, що означає – покриття, оболонка, чохол: vgmss bopt; Ptol1r. Використання подібної альтернативи стає додатковим напрямом інтерпретації та думки описаної проблеми.
Останніми текстами, де було виявлена розбіжність у порівнянні між різними рукописними творами, були чотирнадцятий та п’ятнадцятий. У першому було помічено вставку букви 'ή у таких письменах : D1 K L 104. 365. 1505 m, що в більшості кодексах ми не знаходимо. Інший містить сумнів на рахунок двох слів δεδοται αυτη та їх розміщення. Річ у тому, що одна частина рукописів відзначає використання лише одного слова δεδοται, інша ж підтверджує обидва слова в такому ж порядку, а третя солідарна з другою у використанні двох слів, втім зазначає, що αυτη має бути першим.
Отже, розглянувши текст з різних позицій, які мають часову, стильову та авторську приналежність, можемо бачити, що в загальному, зміст не має сильних відмінностей, проте відзначаються невеликі розбіжності, які допомагають читачу подивитися на зміст з різних перспектив та за необхідності відновити загублений пазл.
Порівняння перекладів
Подібно до мови кожний переклад має свою унікальність та характерність, адже виражає ментальність перекладача, спосіб осягнення ним тексту, знання тощо. Тому ще одним процесом аналізу уривка є зіставлення загальновідомих та доступних перекладів задля пошуку невідповідностей у тлумаченні тексту.
- Всякий муж, молящийся или пророчествующий с покрытою головою, постыжает свою голову. И всякая жена, молящаяся или пророчествующая с открытою головою, постыжает свою голову, ибо это то же, как если бы она была обритая. Синодальний переклад.
- Кожен чоловік, що молиться чи пророкує з головою покритою, — осоромлює він свою го́лову. І кожна жінка, що молиться чи пророкує з головою відкритою, осоромлює тим свою го́лову, бо це є те саме, як була́ б вона виголена. Переклад Івана Огієнка.
- Кожний чоловік, який молиться або пророкує з покритою головою, соромить свою голову. Кожна жінка, яка молиться або пророкує з відкритою головою, соромить голову свою, бо це те саме, якби була обстрижена. Переклад Рафаїла Турконяка.
Представлені переклади та додаткові такі як Куліша, Хоменка в основному мають лише стилістичні розбіжності, однак на сенс тексту практично не повпливали. Лише один раз в Перекладі Рафаїла Турконяка ми зустрічаємо слово, яке не використовує жоден з перелічених перекладачів: 1 Кор. 11:5 – «обстрижена». Натомість інші вживають термін, який має трішки сильніший контекст — «виголена». Однак беручи до уваги дефініцію цього слова в оригіналі, ми помітимо, що обидва значення є вірними. Не виключено, що автор використовує саме цей наратив для глибшого усвідомлення сорому, який повинна відчувати жінка, коли не покривається. Тому, можливо, це стало однією з причин, чому більшість авторів передають саме такий зміст.
Культурно-історичний аналіз
Перш ніж заглибитися в дрібні культурологічні атрибути, які були притаманні жителям Коринту, розглянемо історичну довідку, пов’язану з самим містом.
Історичний опис міста Коринт
Місто Коринт є доволі давнім містом. Як стверджує дослідник Dr. T.E.VanBuskirk, спогади про його початки «губляться в тумані античності» [10, с. 6]. Ще у дев’ятому столітті до н. е. воно займало неабияке місце у комерційному середовищі. Причиною цьому є розміщення міста, адже знаходилось воно на чотиримильному перешийку між двома морями, яке розділяло Грецію на дві частини.
Як свідчить Джон Джеймс Ліас, «контроль над перешийком, без сумніву, був важливим з військової точки зору», адже це місце було пріоритетним для судноплавства [13, с. 5]. Все тому, що подорож на човнах була значно небезпечнішою якщо проходила навколо Пелопоннесу. Коринт же дозволяв пройти човнам вузькою горловиною або ж сам ставав місцем, де розвантажувались торговці, що пливли з Азії, Індії та інших країн.
Як на морському, так і наземному рівні через місто проходили всі торгові шляхи, що давало можливість приймати людей з усіх народностей. Інтернаціональне середовище та першість на торговому рівні притягувало увагу військових. Бувши головою Ахейської ліги воно «прийняло на себе масивний удар конкісти й було повністю зруйноване римським полководцем Мумієм у 146 році до н. е» [11, с. 6]. Більше ніж сто років воно знаходилось в руїнах та розграбовувалось мисливцями цінних речей. Пізніше для врівноваження правління в імперії за наказом Юлія Цезаря місто було відбудоване. Повернулась також минула слава Коринту, який почали заповнювати люди з різних полюсів та держав. Це вплинуло також на релігійний базис, адже люди привозили не тільки певний товар для продажу, але й пропагували свою релігію.
Був відновлений храм, який присвячувався культу Афродіти, богині сексуальності, що виднівся над містом в Акро-Коринті. Згідно з деякими джерелами, у його приміщенні була понад тисячуа жінок, які надавали сексуальні послуги вірянам. Як про це повідомляє Едвардс, культ Афродіти «був спробою акліматизувати поклоніння фінікійській Астарті» [12, с. 12-13]. Розпуста, пияцтво та веселощі стала головною рисою Коринфу. За часів Христа була досить поширеною фраза «коринфянізуватися», яку використовували для позначення крайньої розгульної поведінки, що супроводжувалось пияцтвом та масовими оргіями. До суспільного розбещення прикріплювався духовний плюралізм. Змішування народів та культур наповнило свідомості людей синкретичними поглядами, які впродовж становлення християнської церкви не давали їй спокою розмаїттям єретичних думок.
Саме у цьому посланні ми бачимо, з якими труднощами довелось зустрітись християнству в язичницькому суспільстві. Надмірна розбещеність та нестриманість стала частинкою їхньої культури, тому не дивно, що Павло так часто акцентує на відносинах між чоловіком та жінкою, на чистоті їхніх відносин. Він намагається боротися з їхніми пожадливостями та ідолами, що оточували їх.
Культура коринтського та єврейського соціуму
Якщо ж ми умовно розглянемо звичаї та культуру греко-римського світу та яку роль в ній відіграє жінка та її одяг, то помітимо, що тогочасне суспільство не визнавало жінку як впливову особу. Більше того, жінки не мали особливих прав та поваги з боку чоловіків. Їхнє життя було залежним цілком від чоловіка та його волі. Відповідно, це допомагає краще зрозуміти, чому значна частина жінок ставали на розпусний шлях.
Згідно зі східними звичаями, жінки не показувалися публічно з непокритими головами, за винятком жінок, які вели непристойне життя. Для представників сходу волосся жінки було прикрасою, частиною тіла, яке викликало захоплення з боку протилежної статі. Відповідно до цього серед цих народів існував закон, який забороняв жінці з’являтись привселюдно з відкритою головою. Це демонструвало її повагу стосовно її чоловіка, батька та у загальному до чоловічого роду.
Вуаль вказувала на скромність жінки та її підпорядкованість. Біблійний коментар Джеймісона-Фоссета-Брауна це підтверджує: «зневажає голову в тому, що вона діє проти божественного розпорядження та скромної пристойності, яка їй властива: знімаючи покривало, вона скидає знак свого підкорення чоловікові, що є її справжньою «честю»; [14, с. 283]. Якщо ж особа жіночої статі не дотримувалась звичаю, таким чином вона накликала на себе безчестя та сором. Як оповідають деякі джерела, в єврейському середовищі це могло стати приводом для розлучення. Вважається, що у той час такі жінки стригли своє волосся або ж голили голову.
Саме тому в 1 Кор. 11:5 Павло іронізує щодо дій непокритої жінки, провокуючи її піти далі та поголитись повністю. Таким чином він натякає на рівень безчестя, який сягає рівня блудниці. Деякі новонавернені з такого життя могли вносити певні корективи у служіння, адже не мали звички покриватись, що призводило до конфліктів у церкві. Коментар Джона МакАртура доповнює, що «серед коринтян покрита голова жінки під час служіння чи поклоніння були знаком підпорядкування своєму чоловікові» [15, с. 1797]. Таким чином, оминаючи неписані культурні звичаї та правила, такі особи показували свою байдужість та безчестили як себе, так і свого чоловіка.
Покривала, про які говорить Павло, мають доволі неоднозначну фігуру так само і в історичних засадах. Деякі дослідники стверджують, що єврейські жінки часів Павла мусили обов’язково вдягати чадру, тобто так звану хустку, яка покривала їхнє волосся [1, с.106]. В інших творах вказано, що єврейські жінки вплітали у своє волосся шматки тканини, які тримали волосся у прихованому стані. Проте оглянувши малюнки, де зображувались єврейські жінки давніх часів, чітко споглядається тканина у вигляді хустки, яка була намотана на їхніх головах.
Згадується також історія, яка записана у книзі Буття 24:65 про дружину Ісака, яка при зустрічі зі своїм майбутнім чоловіком покрила себе серпанком. Такий вчинок свідчить про звичай, що має значно глибше коріння, ніж обраний нами історичний період. Більше того, така традиція збереглась в окремих групах сучасної єврейської культури. Щоправда, вона має модернізовані деталі. Таким чином, коли апостол Павло проповідував людям вістку Євангелія та говорив про елемент покриття голови, він частково міг говорити це через призму культурної приналежності.
Коли ми розглянемо поведінку та культуру коринтського соціуму, ми помітимо, що у спектрі багатства, змішання народностей, релігійних течій тощо скромність тодішніх людей була на доволі прозорому рівні. Зустрічається немало дослідників, які приписують цьому місту єврейську скромність та підпорядкованість. Однак оглядаючи мистецькі проєкти, архітектуру та малюнки, ми помітимо зовсім протилежне. Відомо, що Коринт знаходився у зоні греко-римського правління, і зважаючи на вплив та значущість цього міста, зрозуміло, що ідеологія мала споріднені елементи. Грецька культура мала доволі вільні погляди у питаннях віри, моралі та принципів. Їхні землі вміщували безліч ідолів та статуй, яким вони вклонялись. Саме греки стали одними з першоджерел розповсюдження поглядів щодо пантеону богів та їхнього правління Землею. До того ж, слідуючи давньогрецькій міфології, ці боги вели доволі розпусний спосіб життя, пияцтво, бенкети, групові форми вираженої сексуальної керованості. Римляни користувались тією ж схемою вірувань, тому мало чим відрізнялись від греків за своїми вподобаннями.
Таким чином це допомагає краще зрозуміти життя коринтського суспільства. Розглядаючи проблеми, з якими довелось зустрітись Павлу в Коринті, ми помітимо, що всі злочини, які приналежні до грецького життя, належні також до Коринту. В 1 Кор. 6:9 апостол виділяє окремі прогріхи, якими були захоплені члени громади певний час. До цього переліку можна включити п’янство, шахрайство, обман, крадіжку, заборонені статеві зв’язки з близькими рідними. Таким чином, на підставі порівняння можна зробити висновок, що у місті Коринт розповсюдженою культурною віссю була саме греко-римська.
У наш час збереглося багато малюнків та скульптур, які детермінують тогочасний зовнішній вигляд людей, які проживали на теренах Риму та Греції. Аналіз показав, що давній культурі властива відкритість в одязі та способі представлення себе світу. Великого значення надавали професіям скульптора та художника. Греки шанували людське тіло, про що повідомляють безліч робіт відомих митців, яке мало пропорційність та красу, це було їхнім ідеалом. Це пояснює, чому образ оголеного атлета мав найбільшу пошану того часу.
Надмірна увага до людського тіла проявлялась в усьому та не мала різниці за приналежністю до статі. Як формам тіла та обличчю, так і зачіскам надавали виняткового значення жінки і чоловіки. «Спартанці з юних років не стригли волосся. Прикладом турботи про зачіску може бути оповідь Геродота про те, що шпигун від Ксеркса бачив одного спартанця, який зачісував і прикрашав своє волосся напередодні битви» [19]. Історія має свідчення, що в ранньому періоді грецької історії, згідно з Дейвідом Прайером, чоловічі зачіски нічим не відрізнялись від жіночих [6, с. 205]. Особливостями зачісок були доволі різні варіації їх заплітань, закручувань, поєднання різноманітних локонів — кільцеподібних, трубчастих, спіральних, також використання навіть іншого кольору. Чоловіки носили завите та довге волосся, що було укладене в суворому чергуванні волосся. Також залишали незаплетені пасма, які далі були обмотані навколо голови. З часом форми зачісок почали спрощувати, хоча для того щоб зробити зачіску ілюзорного вигляду, необхідно було приділити декілька годин роботи.
До стандартного типу жіночих зачісок належить так званий грецький вузол. Оскільки грекам не подобалось занадто високе чоло, вони робили прямий розподіл волосся та спускали його досить низько, щоб його прикривати, а на потилиці вкладали пучком. Використовувались різноманітні стрічки, пов’язки, діадеми, сітки, які дозволяли урізноманітнювати зачіски та робити їх візуально привабливими.
Існували декілька розповсюджених видів зачісок. Перша - довгі локони, які спадали на шию та груди, і підібране волосся, зав’язане на потиличному відділі. Інший вид - це вільно спадаючі пасма. Найбільшою популярністю користувались зачіски під назвою «карімбос». Варіанти їхньої конструкції було доволі різноманітними. До прикладу, зачіска під назвою «гроно хмелю» вирізнялась своєю висотою та кільцеподібною формою.
Отже, зважаючи на розташованість міста, воно стало осередком розмаїття культур та народів. Відповідно, це дало йому можливість стати плацдармом для усіх течій релігійної, філософської та окультної думки. Привносячи корекції у розум громадян та мандрівників, свідомість людей набувала дедалі еклектичніших рис. Проте греко-римська культура мала значно більший вплив, про що говорять малюнки, настінні написи та архітектура, знайдені у тих місцях. Чимало дослідників, намагаючись відновити образ давнього поселенця Коринту, приходять до висновку, що їхня культура та звичаї були досить подібні до тих які панували на сході.
Представники сходу завжди вирізнялись своїми ортодоксальними поглядами, які будувались на традиціях та законах. І якщо щодо чоловіка могли бути певні пом'якшення, то жінка завжди знаходилась у суворих рамках звичаю. Коринт був язичницьким містом, тому його головною ознакою була свобода від рамок законів. Якщо для євреїв якомога більше прикрите тіло мало найбільшу пошану, то для греко-римського світу це було протилежним. Надмірна захопленість пропорційністю людського тіла сконцентровувала увагу коринтян на його красі та дедалі більше оголяла певні ділянки.
Однак це не означає, що покриття голови не використовувалось жителями того регіону взагалі. Воно однозначно було, проте якщо дивитися крізь призму прихильності, що зростає до зовнішньої оздоби, ставало настільки незначним, що втрачало свою культурологічну важливість. Разом з цим зникали й ознаки благопристойності та скромності.
Тому приходимо до висновку, що східний єврейський культурологічний аспект має вагомі відмінності від культури греко-римського світу, що однозначно впливає на інтерпретацію подій в церкві Коринту. Тобто можливий докір Павла щодо покриття жінки стосувався надмірної тілесної відкритості та оздобленості, що не було доречним на церковному богослужінні.
Богословський аналіз
Перш ніж дійти до остаточного вирішення проблеми, в якій знаходилась церква в Коринті, варто поглянути на неї з точки зору не тільки історичних та лінгвістичних джерел, але й показати, що про це говорить Біблія.
Однією з особливих рис біблійної герменевтики є можливість не виходити за межі Святого Письма, адже воно здатне трактувати себе саме. Відповідно, для того, щоб краще зрозуміти, що саме мав на увазі Павло, коли говорив, що жінка має покриватись, а чоловік - ні, потрібно шукати відповіді там. Для цього нам потрібно зануритися в основи, першоджерела стосунків Бога та людини. Перші зв’язки та повеління можуть допомогти в пошуку відповіді на необхідні запитання.
Старозавітний погляд
Старий Завіт вважається суворим та різким, адже в ньому ми знаходимо безліч повелінь, правил, законів, які були обов’язковими для народу Божого. Непослух та легковажність ними призводили до не відтермінованого вироку та мали доволі різні наслідки відповідно до ступенів важкості гріха. Проте це не означає, що Бог показує Себе як тиран, зовсім ні. На етапі становлення Ізраїлю як народу Божого на нього була покладена відповідальність показувати всім оточуючим характер небесного Вседержителя. Звісно, це потребувало великої відповідальності та відповідності заданим критеріям моральної, тілесної та духовної чистоти. Народ мав чітко розуміти, що дані Богом закони є непорушними та важливими, в результаті непослуху яких слідуватиме покарання. Саме тому повеління Господа були обрамлені суворістю та однозначністю, адже на кону стояла репутація самого Бога.
У той час, коли Божественний суверенітет мав неабияку важливість для того часу та народу, тема покриття мала б займати важливе місце в Його законі. Однак якщо ми уважно прочитаємо всі книги Старого Заповіту, ми не знайдемо в ньому прямого повеління стосовно покриття жінки під час молитви. Також ми не знайдемо повеління щодо чоловіка та необхідності мати відкриту голову під час богослужіння.
Однак у книзі Левит Господь дає чітке повеління народу щодо встановлення скинії та священства. У цьому повелінні Він окреслює всі деталі, які пов’язані з конструкцією скинії, елементів, присутніх у ній, та одягу священника, який повинен був приносити жертви та навчати народ. У книзі Левит 8:13 Мойсей описує важливі деталі, які необхідно було носити священнику. Серед цих елементів немаловажливим був головний убір, яким покривали голову, коли заходили до святилища. У різних перекладах він має різні відтінки: тюрбан, накриття, кидар. Відкриваючи Левит 16:4, ми бачимо, що після смерті синів Аарона Бог додатково наголошує на необхідності з’являтись перед Його лице у спеціальному одязі, призначеному Ним. Тобто в полотняному тюрбані, який закривав голову священника. Також досить цікаво говориться в Лев. 21:10, що важливим моментом було не куйовдити волосся, у деяких перекладах мається на увазі не запускати. Тобто не дозволялось представнику священства, у цьому випадку первосвященнику, відрощувати довге волосся. У книзі пророка Єзекіїля 44:20 ми зустрічаємо повеління також стосовно священства та левитів. Їм заборонялося відпускати своє волосся та голити його, але необхідно було підстригати. Тобто у відношенні осіб священницького роду була видана чітка постанова, яка торкалась їхньої зовнішності при служінні, перед лицем Божим, у храмі.
Стосовно актуальності використання цього у новозавітні часи ми не маємо чітких постанов. В іншому разі, нас мало б турбувати використання всіх елементів священницького вбрання. Тим паче, що Павло у першому посланні до Петра 2:9 вказує на священницькі атрибути народу Божого. Однак використання цих елементів вважається дійсним лише за умови існування храмового служіння, що з приходом Христа втратило свою актуальність на Землі.
Щодо жінок у законі не було чіткого повеління покривати свою голову, але все ж ми можемо зустріти певні натяки на використання елементу покриття. У книзі Числа 5:18 згадується повеління щодо перевірки дружини на зраду, де згадується момент відкриття голови, або як у перекладі Кулакова – «оголение» (рос) [3, с. 1590]. Цей факт може не прямо свідчити про актуальність практики покриття голови у той час. До того ж можна згадати знову про дружину Ісака, яка також слугує прикладом використання покривала.
Однак у Біблійному описі фігурує цікава історія жінок, які займались чародійством та обманом, називаючи себе пророчицями. Ця історія описана в книзі пророка Єзекіїля 13:18. Там Господь у гніві звертається до чародійок, які займались окультними речами, шиючи пов’язки на руки та хустки (всякого розміру). Таким чином вони практикували спіритичні зв’язки з потойбічною силою. Хустками вони намагались, певно, зловити душі померлих або ж інших духів, що було огидою для Господа. Таким чином вони вводили в оману народ, наживаючись на людях. Тому Він говорить, що поскидає ці пов’язки та хустки з їх голів та звільнить народ від нечестивих практик.
Звісно, для деяких людей акт неприйняття Богом хусток може свідчити про чітку постанову не покривати голову. Проте це не зовсім так. Адже у цьому випадку варто ставити акцент більше на нечестивих практиках, якими були захоплені жінки. Також потрібно зрозуміти яке значення вони надавали цим речам. Адже як було вже згадано вище, хустки були інструментом, за допомогою якого відбувався зв’язок із потойбічною силою.
Щось подібне ми зустрічаємо у книзі пророка Єремії 6:20. Там Господь говорить, що жертви народу були неприємні Йому та небажані. Якщо вирвати цю цитату з контексту, складається враження, що Бог скасував жертвопринесення в той час, що насправді було головним типологічним елементом, який вказував на Христа. Однак це не є вірним висновком, адже Бог говорив про інше. Народ, не розуміючи значення обряду, продовжував грішити та приносити жертви. Таким чином вони знайшли інструмент, за допомогою якого могли продовжувати грішити та бути чистими перед Богом. Проте це не спрацювало і було засуджено Ним. Але сама практика продовжувала своє існування згідно з пророцтвом до вказаного періоду.
Таким чином історія з пророчицями також не має підґрунтя, щоб вважати це незмінною постановою. Навпаки, це є локальним волевиявленням, що супроводжується локальними наслідками.
Голова як важливий символічний елемент
Коли ми читаємо Священний текст, можемо помітити, що для єврейського народу така частина тіла як голова мала особливу символіку. З нею пов’язували різні переживання та емоційний стан, в якому вона знаходилась. Її згадують у різних прислів’ях, при журбі, соромі, радості та благословінні. До прикладу, у книзі Ісаї 9:15 для позначення мудрості старця використовується порівняння з головою. Коли Ісус Навин повернувся з військової поразки, він посипав свою голову порохом у знак особливої скорботи (Іс. Нав. 7:6). Така дія зустрічається досить часто в ізраїльській культурі того часу. Інколи навіть поза нею - згадаємо давнє ассирійське місто Ніневія. Також у книзі Приповістей 25:21, щоб описати надмірне збентеження та сором Соломон використовує цей елемент. І особливо важливим для нас місцем, де вживається слово «голова», є наш уривок 1 Кор.11:3. Тут голова використовується для окреслення певної ієрархії, поставленої Богом у відносинах між Творцем та новоствореною родиною. Якщо звузити фокус, то сходинки влади розподіляються тільки на рівні сімейного чину. Прикладом є вірш у книзі Буття 3:12 та послання Павла до Ефесян 5:23, де проголошуються чіткі вказівки на сімейну розподільчу владу.
Однією з важливих дій, пов’язаних з головою та дотичних до нашої теми, є гоління. 1Кор.11:6 Павло говорить, «що коли жінка не покривається, хай стрижеться вона; коли ж жінці сором стригтися чи голитися, нехай покривається!»
Коли ми читаємо у Біблії про акт гоління голови, то помічаємо, що це переважно має негативну конотацію. До прикладу, у книзі пророка Ісаї 22:11 Бог закликає людей до плачу та голосіння, які супроводжувались обрізанням волосся на знак жалоби. Також в Ісаї 3:16,17 коли Бог нарікав на жінок, які загордували у своїх розкошах, Він сказав, що зробить їх паршивими та постриже їхню голову. Також в історії життя праведника Йова ми знаходимо практику підрізання волосся у той час, коли почались випробування його віри. Йов 1:20: «І встав Йов, і роздер плаща свого, й обстриг свою голову, та й упав на землю, і поклонився». Як бачимо, використання цього звичаю має давнє коріння. Адже, як ми знаємо, книга Йова, тим паче історія його життя веде свій початок значно раніше Мойсея. До того ж приклад Йова може свідчити не тільки про пригнічений емоційний стан та візуальний вияв жалю, але й пошану до свого Господа не дивлячись на обставини.
У більшості випадків оголена голова мала певну ознаку скорботних подій. Однак у Святому Письмі ми зустрічаємо місце, де постриження голови та навіть поголення її вважалось добрим знаком.
У книзі Числа 6:1-21 міститься детальний опис повеління щодо назореїв, які вирішили присвятити себе Господеві. Щодо них Бог дав чіткі повеління, які стосуються їхнього життя. Певні обмеження торкались їхньої їжі, зовнішнього вигляду та контакту з нечистим. Для нас важливим є другий момент, а саме той який стосується зачіски. З цього розділу відомо, що назореї носили довге волосся та не мали права його стригти допоки не завершиться час посвячення. Коли ж обітниця припинялась, ця людина мала постригти свою голову.
Відомим прикладом назорейства є знаменитий біблійний герой Самсон, що йому Бог дав велику фізичну силу. Згідно з Божим повелінням, бритва не мала торкатись його голови. Але після того як його волосся обманом було обстрижене дана йому сила зникла. Цікаво, що коли волосся знову відросло, Божий дар учергове проявив себе, чим Самсон і скористався.
У Новому Завіті ми також зустрічаємо використання обітниці посвячення. Одна з них записана у книзі Дії 18:18, коли Акилла та Прискилла постригли волосся за обітницею. Також у Дії. 21:24 Павло звершує очищення шляхом постриження голови. Ймовірно, що ці історії беззаперечно торкаються обітниці назорейства. Про те наскільки коротким було обстриження, можливо, голову навіть голили, нам не відомо.
Отже, назореї були винятком, коли підстригання волосся не означало щось занечищене, але у цьому випадку було знаком припинення обітниці.
Розглянувши окремі частини проблематичного уривка, можна проаналізувати вагомі аргументи щодо можливих вихідних інтерпретації нашої теми.
Теорія гностицизму
Візьмемо до уваги працю авторки Ненсі Вімайстер, де вона подетально намагається актуалізувати вміст 11 розділу послання до Коринтян. У своїй книзі «Women in Ministry: Biblical and Historical Perspectives» вона виявляє проблематику на рівні релігійного сприйняття. Тобто, на її думку, у церкві Коринту можна побачити зародження гностичного мислення [16, с. 313]. Цієї думки дотримується не тільки Ненсі Вімайстер як ми дізнаємось далі.
У книзі «Единство и многообразие в Новом Завете» Джеймс Д. Данн впевнено стверджує, що гностичні ідеї не тільки існували у коринтських кордонах, але й мали доволі серйозний вплив: «Одним словом, корінням проблем, з якими Павло зіткнувся в Коринті, безсумнівно, був сильний вплив гностичних (або догностичних) ідей на значну частину християнських громад» [2, с. 304]. Оскільки гностицизм на той час лише розвивався, його було прийнято називати «протогностицизм». Згідно з його вченням, духовне мало приналежність до божественного, тоді як матеріальне є злом. Тобто з точки зору гностиків не має значення як ставитися до свого тіла, адже воно гріховне. Відповідно, фізичне існування не має ніякої цінності, а статева приналежність не має ніякого сенсу. Таким чином, його вплив здійснював певні коливання у церкві, які стосувались питання гендерної рівності та руйнували встановлену Богом структуру. У тій же книзі Данна ми найдемо такі слова:«...аморальність цілком могла бути природним наслідком гностичних поглядів на тіло, а також відомою своєю вільністю атмосфери Коринтаа» [3].
На зібранні жінки не виявляли покори та проявляли себе з позиції рівноправного мислення, що впливало також і на зовнішні ознаки. З точки зору культурно-історичного аналізу ми побачили підтвердження у подібності зовнішніх рис між чоловіками та жінками того часу. Згідно з цією позицією, жінки могли мислити з призми рівноправ’я та відмовлятись носити покривало через те, що воно має символіку підкорення і нерівності. Тобто предметом цього уривка є в першу чергу занепокоєння щодо правильної поведінки на загальному служінні.
Поведінка коринтян порушувала норми, які були впроваджені самим Богом. У Бут. 3:16 Господь чітко продекламував свою волю стосовно лідерства між чоловіком та жінкою. Щоб слова Павла мали більший авторитет, він посилається до початкового задуму та ієрархії, яка проглядається у Святому Письмі. Для посилення акцентів він продовжує ієрархією Бога та Христа, описану в 1 Кор. 3:23; 11:3. Розставляючи чіткі позиції кожного співучасника структури існування та їхню роль він також повідомляє про взаємозалежність чоловіка та жінки. Перед Богом вони однакові та не можуть існувати один без одного (1Кор. 11:11). Користуючись термінологією Джорджа Елдона Ледда «Жінка анітрохи не нижча за чоловіків» [4, с. 607]. Тобто для Бога як чоловік, так і жінка однаково важливі та цінні, проте після гріхопадіння внутрішньо сімейне лідерство зайняло важливе значення. Можливо, щоб неузгоджене волевиявлення одного члена родини не стало ще одним надкушеним плодом дерева пізнання добра і зла, але на рівні вже земного буття.
Таким чином Павло у своєму листі до коринтян намагається розвіяти гностичні погляди, які заполонили церкву, та врегулювати невірні уявлення щодо позицій жінки та чоловіка. У своїх словах він ставить акцент на важливості зовнішнього вигляду та візуальному розділенні чоловічої та жіночої ролі. Річард Хейз, посилаючись на Уейна Мікса, розглядає одну з його цитат, яка приналежна до нашої теми: Павло «наполягає лише на одному: загальноприйняті символи відмінності статей в одязі та зачісці, мають бути збережені» [8, с. 73]. У такому випадку жінка, яка не покриває голову, відмовляється визнавати авторитет чоловіка та йде супроти волі Господа.
Незважаючи на розходження в науково-дослідницькому колі на рахунок елементу покриття та інших зовнішніх деталей, базис був одним. Більшість вибудовують свої теологічні висновки навколо однієї проблематики - непокори до загальноприйнятого розподілення влади та зухвалості жінок коринтської церкви. Як писав Давід Стерн «Очевидно, проблема полягала в зухвалості та непокорі коринтських жінок…» [7, с. 647]. Для посилення аргументу біблійні дослідники посилаються до 14 розділу 1 послання, де в 33-35 віршах Павло наголошує на мовчанні жінок, які згідно з контекстом були доволі нетерпимі у слові.
Отже, зважаючи на вплив гностичної ідеології, що зростає на теренах коринтської місцевості та її внутрішньоцерковних проявів, Павло звертається до церкви з настановами. Його слова пронизані духовним та культурологічним досвідом щодо зовнішнього вигляду, скромності та сімейної ієрархії і направлені на їх врегулювання. Посилаючись до першоджерел законодавчого періоду (СЗ) не було виявлено чітких повелінь щодо нашої проблематики. Відповідно, цей елемент не лягає на пласт морального закону та при його ігноруванні не є гріхом. Однак легковажне ставлення до Божих постанов стосовно статевих позицій, зовнішнього вигляду та питання скромності стає ніби містком у його порушенні. Це стає однією з можливих вірогідних причин розуміння цього уривку.
1. Баркли У. Толкование Посланий к Коринфянам / Уильям Баркли., 1981. – 295 с.
2. Джеймс Д. Данн. Единство и многообразие в Новом Завете / Джеймс Д. Данн. – Москва: Библейский богословский институт Св. Апостола Андрея, 1997. – 531 с.
3. Кулаков М. П. Книги Священного Писания Ветхого и Нового Завета / Кулаков М. П.., 2015. – 1856 с.
4. Ледд Д. Э. Богословие Нового Завета / Джордж Элдон Ледд. – Санкт-Петербург: Библия для всех, 2003. – 800 с.
5. Нестле Е. Nestle Aland Novum Testamentum Graece - 28th Revised Edition / Е. Нестле, К. Аланд. – Мюнстер: Deutsche Bibelgesellschaft, 2012. – 1019 с. – (Nestle-Aland).
6. Прайер Д. Первое послание к Коринфянам / Дейвид Прайер. – Санкт-Петербург: Мирт, 2002. – 345 с.
7. Стерн Д. Коментарий к Еврейскому Новому Завету / Давид Стерн., 2004. – 1156 с.
8. Р. Этика Нового Завета / Ричард Хейз. – Москва: ББИ, 1996. – 688 с.
9. Церковь Адвентистов Седьмого Дня. Библейский коментратий. Послание ап. Павла Коринфянам 1.2 / Церковь Адвентистов Седьмого Дня. – Washington: Rewiew and Herald publishing association, 1956. – 473 с. – (7).
10. Dr. T.E.VanBuskirk. God’s Epistles to the Corinthians / Dr. T.E.VanBuskirk. – Salt Lake City, Utah: Bible Baptist Church, 2000. – 91 с.
11. Dods M. The First Epistle to the Corinthians / Marcus Dods. – New York: New York : A.C. Armstrong, 1889. – 420 с.
12. Edwards T. C. A Commentary On The First Epistle To The Corinthians / Thomas Charles Edwards. – London, 1835. – 542 с. – (Second Edition).
13. Lias J. J. The First Epistle to The Corinthiants, With Notes, Map and Introduction / John James Lias. – Camibritrse: The University press, 1892. – 198 с.
14. Jamieson J. A commentary, critical and explanatory on the Old and New Testaments / J. Jamieson, F. Fausset, D. Brown. – New York: New York : S. S. Scranton, 1873. – 1544 с.
15. John Fullerton MacArthur Jr. MacArthur Bible Commentary / John Fullerton MacArthur Jr.. – Hardcover: Thomas Nelson. – 2040 с.
16. Vyhmeister N. «Women in Ministry: Biblical and Historical Perspectives» / Nancy Vyhmeister. – Berrien Springs: Andrews University Press, 1998. – 477 с.
17. Волинський священник розповів, чи всім жінкам обов'язково покривати голову у храмі. – 2019. https://www.volynpost.com/news/148860-volynskyj-sviaschennyk-rozpoviv-chy-vsim-zhinkam-oboviazkovo-pokryvaty-golovu-u-hrami
18. Мейер Г. Meyer's commentary on the New Testament [Електронний ресурс] / Генрих Август Вильгельм Мейер // Funk & Wagnalls. – 1884. – Режим доступу до ресурсу: https://biblehub.com/commentaries/1_corinthians/11-2.htm
19. Перукарство стародавньої Греції як високе мистецтво [Електронний ресурс] / – 2010. – Режим доступу до ресурсу: https://osvita.ua/vnz/reports/culture/11007/.
20. Санніков С. В. Покрытие головы [Електронний ресурс] / Сергій Вікторович Санніков. – 20Van. – Режим доступу до ресурсу: https://www.academia.edu/32379005/%D0%9F%D0%BE%D0%BA%D1%80%D1%8B%D1%82%D0%B8%D0%B5_%D0%B3%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B2%D1%8B_pdf.
21. Henry M. Exposition of the Old and New Testaments / Matthew Henry. – 1708. – https://www.reformed.org.ua/2/842/11/Henry.
Автор: Артур Назаренко, бакалаврант богослов’я.
