Отож, чому людяність Ісуса важлива для нас на Різдво та впродовж цілого року?
Хоча висновки єгиптологів не зовсім однозначні, існує загальна згода щодо деяких найбільш значущих історичних періодів фараонів.
Ахмос був засновником XVIII династії в XVI столітті до н.е., коли він переміг азійських/семітських гіксосів і вигнав їх з Єгипту.
Двома поколіннями пізніше саме Тутмос I, побоюючись висхідної могутності давньоєврейських нащадків Ізраїлю, оголосив указ про смерть всіх їхніх дітей чоловічої статі. Історичні та археологічні записи, зібрані вченими, містять багато записів про ці та інші важливі події.
Але дуже особистий та бентежливий факт зображений в оповіданнях дочки Тутмоса, Хатшепсут. Саме вона фігурує в Писанні про ті часи. Одного разу
«…зійшла фараонова дочка купатися на Річку, а служниці її ходили понад Річкою. І побачила вона ту скриньку серед очерету, і послала невільницю свою, щоб узяла її.
І відчинила, та й побачила дитину, ось хлопчик плаче. І вона змилосердилася над ним, та й сказала: Це з єврейських дітей!», Вих.2:5,6.
В цей час старша сестра немовляти з папірусової скриньки, яка спостерігала за ним здалеку, підійшла та запитала в дочки фараона:
«Чи не піти й не покликати тобі жінку-мамку з єврейок, і вона годуватиме тобі дитину?
І сказала їй дочка фараонова: Іди. І пішла та дівчина, і покликала матір дитини.
А дочка фараонова сказала до неї: На тобі цю дитину, та й годуй її для мене. А я дам тобі заплату. І взяла та жінка дитину, і годувала її.
І підросло те дитя, і вона привела його до фараонової дочки, і він став їй за сина. І вона назвала йому ймення Мойсей, і сказала: бо з води я витягла його.», Вих.2:7-10.
Таким близьким і дуже особистим чином Писання представляє історію про те, що чоловік, який згодом вивів дітей Ізраїлю з-під гніту Єгипту, насправді, історично, був названим сином Хатшепсут — дочки фараона Єгипту.
Іноді, — можливо, навіть занадто часто, — навіть вірні та постійні читачі Писань можуть пропустити той факт, що персонажі історичних оповідань були справжніми, реальними людьми. Це не були персонажі міфів. Вони аж до складу їхньої ДНК жили звичайним життям, як і ми сьогодні. Ці люди відчували голод, смуток, біль і навіть переживали хвилини захоплення, як і ми. Дочка фараона, описана у другому розділі книги Вихід, — автором якої був особисто її прийомний син, — скупалася у водах на березі річки Ніл, «змилосердилася» над немовлям зі скриньки в очереті та прийняла його як свого власного.
Історії героїв Старого та Нового Завітів розповідають про людей, які існували свого часу так само буквально, фізично, як та людина, яка стояла попереду вас в черзі в супермаркеті сьогодні вранці. Вони були більше — або краще сказати «менше» — ніж просто герої історії.
Почувши, що у віці 90 років вона стане матір’ю, «засміялася Сарра в нутрі своїм…», Бут.18:12.
Самсон повернувся з Фімнафи, де він закохався в жінку і зажадав від батька: «Візьми її мені, бо вона люба очам моїм», Суд.14:3.
Там, в пустелі Синая, названий син Хатшепсут гнівно звернувся до синів Ізраїлю: «Послухайте ж, неслухняні, чи з цієї скелі ми виведемо для вас воду?», Чис.20:10.
Давид, перебуваючи вдома, а не в поході зі своїм військом, де йому слід було б знаходитися, «проходжувався на даху царського дому. І побачив він із даху жінку, що купалася. А та жінка була дуже вродлива. І послав Давид посланців, і взяв її», 2Сам.11:2,4.
Це були реальні люди, які відчувають справжні людські почуття.
І серед багатьох інших героїв, які з’являються у Святому Письмі, є Один, Чиє існування там — і в історії — потребує набагато більшої уваги.
Ісус, немовля, Який народився в хліві у Віфлеємі в переломний момент людської історії, був реальною людиною. Упродовж усього Свого короткого життя на цій землі Він був схильний до всього різноманіття людських почуттів, «випробуваний в усьому, подібно до нас, окрім гріха», Євр.4:15.
Свідчення Його особистої людяності зустрічаються на сторінках усієї Його історії, записаної в Євангеліях.
З дитинства «Ісус зростав мудрістю, і віком та благодаттю, у Бога й людей», Луки 2:52.
І в Євангеліях часто згадуються моменти, в яких Він проявив Свою людяність. Біля криниці Якова в Самарії Ісус запитав жінку: «Дай напитись Мені!», Іоан.4:7.
В Євангеліях не раз згадується любов Ісуса до інших. Коли до Нього прийшла людина, запитуючи, як йому успадковувати вічне життя, «Ісус же поглянув на нього з любов’ю, і промовив йому: Одного бракує тобі: іди, розпродай, що маєш, та вбогим роздай, і матимеш скарб ти на небі! Потому приходь та й іди вслід за Мною…», Марк 10:21.
Апостол Іван також зазначає: «Ісус любив Марту, і сестру її, і Лазаря», Іоан.11:5. Також яскраво апостол Іван описує випадок, коли перед Великоднем в Єрусалимі Ісус, «зробивши бича з мотузків, вигнав із храму всіх, овець й волів, а міняльникам гроші розсипав, і поперевертав їм столи» (2:15). А в інші, особливо емоційні моменти, Ісус був настільки зворушений, що навіть плакав (Луки 19:41; Івана 11:35).
У двох Євангельських оповіданнях наводиться надзвичайно детальний та очевидний досвід Ісуса на початку Його служіння.
Одного разу Ісус та Його учні зустріли чоловіка, який, як відомо, був сліпим від народження. Учні, не звертаючи уваги на інвалідність цієї людини та перебуваючи в межах чутності, запитали Ісуса, чи є сліпота цієї людини результатом його власного гріха або гріха його батьків.
Ісус дав пряму відповідь на це запитання: «ні те, ні інше», — сказав Він (Іоан.9:3). Потім Він звернувся до сліпого та той чудесним чином вперше в житті прозрів. «Він сплюнув на землю, і з слини грязиво зробив, і очі сліпому помазав грязивом», (9:6).
З незліченних інших прикладів зцілень Ісуса в Писанні ясно, що Він, звичайно, міг би повернути людині зір одним лише словом. Але в цьому випадку Ісус вдався до дії, яка, якщо задуматися, є яскравим свідченням Його власної людяності. А в іншій зустрічі Він став учасником зцілення іншої людини від глухоти й німоти застосуванням Своєї власної слини (Марка 7:33). Ісус був реальною людиною — реальною фізичною людиною.
Ця ідея про реальну людяність Ісуса насправді може бути посилена ще більше, якщо подумати про ці два випадки з Його життя, в яких згадується Його слина. Як всім вже відомо, через два тисячоліття слина може містити ДНК, що свідчить про походження людини. У зв’язку з цим на думку може прийти перший розділ Євангелія від Матвія, в якому Родовід Ісуса простежується покоління за поколінням до Авраама, а в інших місцях Писання — від Авраама до самого Адама. І, роблячи це, не можна не помітити той факт, що в цьому чудовому родоводі є й перелюбники, повії та вбивці. Справжня людяність Ісуса Христа може бути зображена в майже випадковій згадці про Його слину.
Ісус прийшов на цю землю «сповитий та лежав в яслах», Луки 2:12. Чи можна уявити собі більш буденне, більш земне походження, ніж це?
Ісус теж був реальною людиною. Він був таким — і нескінченно, безмежно великим. І за це ми можемо бути вічно вдячні. Він робить обітницю вічності можливою для кожного з нас.
Гері Б. Свенсон був автором статей та колонок для «Адвентистського огляду» упродовж понад 25 років. Він вийшов на пенсію з Генеральної конференції церкви Адвентистів сьомого дня на посаді помічника директора відділу суботньої школи та особистого служіння.
Вільям Х. Шей, «Вихід, дата виходу», Міжнародна стандартна біблійна енциклопедія, Джеффрі В.Бромілі та ін., ред. том 2 (Гранд Рапідс, Мічиган: Вільям Б. Ердманс, 1982, стор. 230-238).
За матеріалами Adventist Review стаття взята з «Логос Инфо»
