Аналіз наслідків довгострокової війни в Україні

Війна штовхає українське суспільство до цивілізаційного вибору: «пам’ятати і мстити» чи «пам’ятати і зцілюватися». У цьому процесі церква стає не лише осередком допомоги й підтримки, а й простором богословських експериментів – від «богослов’я непрощення» до спроб сформувати богослов’я надії для травмованої країни

Ректор Таврійського християнського інституту, кандидат філософських наук Валентин Синій – про зміни, що відбуваються в українському суспільстві як наслідок триваючої війни.

Демографічні та соціальні виклики

Довготривала війна чинить глибокий та багатогранний вплив на демографічну та соціальну структуру України. Одним із ключових чинників, що формують сучасні міграційні процеси, стала Постанова Кабінету Міністрів України №1031 від 26 серпня 2025 року. Відповідно до неї, обмеження на виїзд за кордон під час воєнного стану більше не поширюються на громадян чоловічої статі віком від 18 до 22 років включно, за винятком осіб, що обіймають певні державні посади – їхня можливість виїзду залишається обмеженою службовими відрядженнями. Це рішення спричинило нову хвилю так званої «осмисленої міграції», коли рішення про виїзд ухвалюється не під впливом емоцій, а з раціональних, довгострокових міркувань.Ця хвиля охоплює кілька категорій населення:● учнів старших класів, які після 10–11 класу виїжджають за кордон для здобуття освіти (тенденція, що існувала й до ухвалення Постанови №1031);● багатодітних батьків (з трьома й більше дітьми), для яких довготривала нестабільність стає критичним фактором;● молодих людей до 23 років, які отримали легальну можливість залишати країну.Наслідки цієї тенденції є вкрай серйозними для демографії України. На відміну від емоційної міграції на початковому етапі війни, «осмислена міграція» значно рідше передбачає намір повернення на Батьківщину, що створює загрозу сталого відтоку освіченої та мобільної молоді.

Суспільні та культурні тенденції

● Масова травматизація. Величезна кількість людей пережила втрату близьких, житла чи була змушена залишити рідні місця. Це формує феномен «покоління травми», що вимагає системної психологічної та духовної підтримки.● Переоцінка цінностей. Війна змістила суспільні орієнтири від матеріального добробуту до базових цінностей: життя, свободи, безпеки та гідності.● Запит на справедливість. У суспільстві формується сильний запит на «право на гнів». Якщо церква та громадські інституції не запропонують механізмів примирення, це може створити основу для нових внутрішніх конфліктів.● Зміцнення національної ідентичності. Українська мова, культура та історія отримали потужний імпульс розвитку. Цей процес відбивається також на релігійних спільнотах, де активніше використовуються українська мова й культурні символи.

Освітні тенденції

Війна істотно змінює освітні пріоритети, формуючи нову динаміку в навчальній сфері:

1. Зниження інтересу до бакалаврату. Спостерігається скорочення кількості абітурієнтів, що вступають на бакалаврські програми. Це пояснюється міграційними процесами та невизначеністю майбутнього. Молодь надає перевагу коротким освітнім траєкторіям або ж здобуває освіту за кордоном.
2. Зростання інтересу до магістратури. Магістерські програми стають привабливішими як інструмент професійної перекваліфікації. Значна частина студентів прагне здобути спеціальності, що мають попит у військовий і післявоєнний час.
3. Популяризація сертифікатних програм і короткострокового навчання. Зростає інтерес до тренінгів, курсів підвищення кваліфікації та практико-орієнтованих програм. На цьому тлі зменшується цінність класичної довготривалої освіти, особливо на бакалаврському рівні.

Таким чином, освітній ландшафт України трансформується в бік коротких і прикладних програм, що відповідають нагальним суспільним потребам.

Церковні та богословські тенденції

У релігійному житті України в умовах війни проявляються як позитивні, так і тривожні явища.

Позитивні тенденції:

● Відкритість до суспільства та політики. Євангельські церкви активніше взаємодіють із владою та суспільством, їхній голос стає помітнішим у публічному просторі.● Соціальне та військове служіння. Розвиток капеланської служби та підтримки військових і їхніх сімей набув системного масштабу. Створюються центри психологічної допомоги, що реагують на глибокі травми війни. Водночас у такої тенденції є ризики. Зокрема, у багатьох громадах відчувається нестача служителів, що обмежує можливості розвитку пасторського й соціального служіння.Водночас війна спричинила появу низки богословських тенденцій, які викликають занепокоєння та можуть мати небезпечні наслідки у довгостроковій перспективі.

Небезпечні богословські тенденції:

● «Богослов’я непрощення». В окремих євангельських громадах формується ідея «морального права не прощати». Це явище менш поширене у церквах із централізованим керівництвом (католицькій, православній, адвентистській), де богословські висновки проходять суворішу перевірку. Така тенденція становить небезпеку, адже створює спотворене розуміння біблійного вчення про прощення.● «Пріоритет досвіду над Писанням». Ще одна загрозлива тенденція полягає у твердженні, що досвід страждань під час війни дає право формувати богословські погляди майже на рівні з біблійним авторитетом або навіть всупереч йому. Хоча життєвий досвід безумовно впливає на наше богослов’я, нам треба розуміти авторитет Писання над досвідом. Виникає спокуса ставити особистий досвід війни вище біблійного авторитету, що становить небезпеку для збереження християнських принципів.● «Культура виключення» (Cancel Culture). У деяких церковних громадах з’являється тенденція навмисного обмеження людей з суспільними або політичними позиціями (йдеться не про протиправні дії), які відрізняються від домінуючих поглядів у суспільстві. Застосування церковної дисципліни на підставі політичних чи суспільних позицій, а не богословських чи моральних принципів, створює ризик подальшої фрагментації церковного середовища.

Перспективи на майбутнє

Україна перебуває на цивілізаційному роздоріжжі. Суспільство може обрати один із двох шляхів:● «Пам’ятати і мстити», що означатиме закріплення культури ненависті;● «Пам’ятати і зцілюватися», що відкриє перспективу для відновлення й примирення.Церква відіграє ключову роль у цьому виборі. Саме вона може або закріпити богословські спотворення (наприклад, легітимізацію ненависті), або сприяти формуванню «богослов’я надії», здатного дати суспільству духовні орієнтири для післявоєнного відновлення.