У 2027 році відзначатимуть двотисячну річницю хрещення та помазання Ісуса з Назарета. Ісуса вважають однією з найвпливовіших і найвідоміших постатей в історії людства.
Датування хрещення та помазання Ісуса 27 роком н. е. ґрунтується на унікальній згадці в Євангелії від Луки про «п’ятнадцятий рік правління кесаря Тиверія» (Луки 3:1). Тиверій став імператором у 14 році н. е., одразу після смерті свого вітчима, імператора Августа, 19 серпня. Найімовірніше, Лука використовував юдейську систему літочислення років правління іноземних володарів. За цією системою першим роком правління Тиверія вважався період від 19 серпня 14 року н. е. до юдейського Нового року (1 тішрі), який за юліанським календарем припадав на 25 вересня 14 року н. е. Отже, другий рік його правління тривав від осені 14 року до осені 15 року н. е. Такий спосіб літочислення свідчить, що найімовірніше хрещення Ісуса відбулося між осінню 27 року та осінню наступного року.
На п’ятнадцятому році правління Тиверія Іван Хреститель проповідував «хрещення для покаяння задля прощення гріхів» (Луки 3:3), виконуючи свою пророчу місію – «приготуйте дорогу Господню» (Луки 3:4). Коли Іван хрестив численних людей, Ісус також прийшов до нього з проханням охрестити Його. Спочатку Іван вагався, однак зрештою погодився й охрестив Ісуса в річці Йордан (Матвія 3:13–15; Марка 1:9).
Помазання Святим Духом, Який зійшов у вигляді голуба, стало публічним свідченням того, що Ісус, скромний тесля з Назарета, є Месією. Це помазання наділило Його силою для здійснення месіанського служіння: «благовістити убогим», «зціляти розбитих серцем», «проповідувати полоненим визволення», «сліпим – прозріння», «відпустити пригноблених на волю» та «проповідувати рік Господнього благовоління» (Луки 4:18, 19).
Значення хрещення Ісуса та Його помазання Святим Духом підкреслює голос із неба: «Ти – Син Мій Улюблений, у Тобі Моє вподобання!» (Луки 3:22; пор. Матвія 3:17; Марка 1:11).
Євангеліє від Луки представляє Ісуса на момент хрещення, помазання та початку служіння як зрілу людину, якій було «близько тридцяти років» (Луки 3:23). Згідно з біблійними свідченнями, Ісус був охрещений через повне занурення у воду. Євангеліє від Марка описує, як після хрещення Ісус виходив із води (Марка 1:10), а в Івана 3:23 зазначено, що Іван Хреститель обрав для хрещення місце, де було багато води. Грецьке слово baptizō означає «занурювати», «поринати», «занурювати повністю», що додатково підтверджує практику хрещення через повне занурення.
У 2027 році також виповниться дві тисячі років від завершення шістдесят дев’ятого тижня пророцтва про сімдесят тижнів, записаного в Даниїла 9:24–27. У 539/538 році до н. е. пророк Даниїл (Даниїла 9:1) передбачив, що «Владика Месія» прийде через «сім тижнів і шістдесят два тижні» після виходу наказу про відновлення та відбудову Єрусалима у 457 році до н. е. (Даниїла 9:25, 26; Ездри 7).
Як слід розуміти цей період у шістдесят дев’ять тижнів?
Історичні, текстуальні та граматичні свідчення щодо пророцтва з дев’ятого розділу книги Даниїла, а також контекст і часові межі інших пророцтв, записаних у другому, сьомому та восьмому розділах цієї книги, свідчать, що найбільш обґрунтованим є історичний метод тлумачення біблійних пророцтв, відомий як історицизм. Кожен пророчий тиждень слід розуміти як буквальний семирічний період. Співвіднесення днів і тижнів із буквальними роками неодноразово трапляється у Святому Письмі (Левит 25:1–8; Числа 14:34; Йова 10:5; Псалом 77:5 (у різних перекладах може бути Псалом 76:6 – прим. ред.); Єзекіїля 4:4–6; Луки 1:5). Отже, шістдесят дев’ять тижнів, або 483 дні, найдоцільніше розуміти як 483 буквальні роки. Якщо відрахувати ці 483 роки від 457 року до н. е., враховуючи відсутність нульового року в літочисленні, завершення пророчого періоду припадає на 27 рік н. е.
Помазання Ісуса Святим Духом у 27 році н. е., згідно з Луки 3:1, стало точним виконанням цього дивовижного пророцтва й спонукало тисячі людей повірити в Ісуса з Назарета як Месію.
Всесвітнє значення постаті Ісуса, а також важливість і масштаб цієї двотисячної річниці спонукають людей у всьому світі замислитися над Його життям і місією. Його неперевершене служіння – воскресіння померлих, зцілення багатьох людей від хронічних хвороб і фізичних вад, натхненне навчання численних слухачів, прийняття тих, кого суспільство відкидало й зневажало, – свідчить про глибоку любов і прагнення подарувати кожній людині надію, спасіння та вічне життя.
Ісус покладав великі сподівання на Своїх послідовників. Вони не мали залишатися лише тими, хто отримує благословення від Його служіння або спостерігає за ним. Він навчав їх і наділяв силою, щоб вони наслідували Його приклад і брали активну участь у Його місії. Ісус покликав Своїх учнів і навчав їх бути ловцями людей (Марка 1:17). Тим, хто отримав допомогу завдяки Його служінню, Він наказував повертатися до своїх родин і друзів та розповідати про великі діла, які Бог учинив для них (Марка 5:19; Луки 8:39). Іншим разом Він послав дванадцятьох найближчих учнів проповідувати Боже Царство (Луки 9:1–6). Невдовзі після цього Ісус призначив ще сімдесятох і послав їх на жнива – служити за непростих обставин. Вони повернулися зі своєї місії, радіючи тому, що Бог здійснив через них (Луки 10:1–17).
Через Свої притчі Ісус навчав і надихав слухачів долучатися до Його місії – нести звістку про спасіння всім людям. Притчі про сіяча (Матвія 13:3–9, 18–23), захований скарб (Матвія 13:44), дорогоцінну перлину (Матвія 13:45, 46), невід (Матвія 13:47–50), десятьох дів (Матвія 25:1–13), таланти (Матвія 25:14–30), світильник під посудиною (Луки 8:16–18), нерозумного багача (Луки 12:13–21), велику вечерю (Луки 14:16–24), загублену вівцю (Луки 15:4–7), загублену драхму (Луки 15:8–10), блудного сина (Луки 15:11–32) та десять мін (Луки 19:12–27) об’єднують важливі теми прийняття спасіння, поширення звістки про нього та співпраці з Ісусом у здійсненні Його місії.
Земна місія Ісуса досягла своєї кульмінації в Його викупній смерті на хресті, де Він, як жертовний Агнець Божий, узяв на Себе провину й покарання за гріхи людства (Івана 1:29).
Спасенна сила Його жертви була підтверджена переможним тілесним воскресінням на третій день (Матвія 28:1–6), вознесінням на небо (Дії 1:9–11) та злиттям Святого Духа на всіх, хто прагне отримати це обіцяне благословення (Дії 2:17, 18; Луки 11:13).
Двотисячна річниця хрещення Ісуса, Його помазання та початку месіанського служіння, а також виконання пророцтва з дев’ятого розділу книги Даниїла є своєчасним нагадуванням про смирення й послух Ісуса Христа, Його силу та верховну владу. Значення цієї події не втрачає актуальності з плином часу. Для тих, хто шукає віру, ця річниця є запрошенням більше дізнатися про Ісуса з Назарета, Його служіння та месіанську сутність, а також замислитися над тим, щоб наслідувати Його життя й мудрість, зокрема Його приклад хрещення.
Для тих, хто вже вірить у Нього, ця річниця стає ще однією вагомою нагодою радісно ділитися благодаттю, цінностями та вченням Ісуса зі світом, який потребує віри, надії та любові. У Своєму Великому дорученні Христос закликає нас іти й навчати всі народи, хрестити їх, як був охрещений Він Сам, і навчати дотримуватися всього, що Він заповів (Матвія 28:18–20). Тому найкращий спосіб відзначити двотисячну річницю Його хрещення, помазання та початку публічного служіння – продовжувати Його місію: з любов’ю ділитися звісткою про спасіння з людьми поруч із нами й у всьому світі та запрошувати їх присвятити своє життя Христові.
Зрештою, 2027 рік стане ще одним кроком, який наблизить людство до обіцяного скорого повернення Ісуса (Івана 14:1–3). Той самий Ісус, Який прийшов як Слуга, неодмінно повернеться, щоб царювати як Цар над царями та Господь над панами (Об’явлення 19:16) у світі, вільному від несправедливості, сліз, болю та смерті (Об’явлення 21:4).
Церква адвентистів сьомого дня прагне одностайно проголошувати вічне Євангеліє разом із трьома ангелами, про яких ідеться в Об’явленні 14:6–13, щоб підготувати кожен народ, плем’я, мову й люд до скорого повернення Ісуса Христа.
Додаткова література
- Ferch, Arthur J. «Commencement Date for the Seventy Week Prophecy». У збірнику The Seventy Weeks, Leviticus, and the Nature of Prophecy. Серія Daniel and Revelation Committee Series, т. 3. Washington, DC: Biblical Research Institute, 1986. С. 64–74.
- Leal, Jônatas. Celebrating the Baptism of Jesus: A Chronological Case for AD 27. Reflections: The BRI Newsletter, № 94, вересень 2026 року. С. 2–7.
- Nichol, F. D. Seventh-day Adventist Bible Commentary. Переглянуте видання. Washington, DC: Review & Herald, 1980. Т. 5. С. 713–716.
- Shea, William H. «The Prophecy of Daniel 9:24–27». У збірнику The Seventy Weeks, Leviticus, and the Nature of Prophecy. Серія Daniel and Revelation Committee Series, т. 3. Washington, DC: Biblical Research Institute, 1986. С. 75–118.
- Shea, William H. «The Year-Day Principle Part 1» [Принцип «день за рік». Частина 1]. У збірнику Selected Studies on Prophetic Interpretation. Серія Daniel and Revelation Committee Series, т. 1. Washington, DC: Biblical Research Institute, 1983. С. 56–88.
- Wahlen, Clinton. «The Bible’s Most Amazing Prophecy: Exploring the Evidence for AD 27». Elder’s Digest, т. 32, № 2. С. 4–8.
- White, Ellen G. The Desire of Ages. Mountain View, CA: Pacific Press Publishing Association, 1898. С. 109–113.
Документ ухвалено голосуванням на річній нараді Виконавчого комітету Генеральної конференції Церкви адвентистів сьомого дня 13 жовтня 2026 року.
Джерело: 2027: THE TWO-THOUSANDTH ANNIVERSARY OF THE BAPTISM AND ANOINTING OF JESUS OF NAZARETH
