Кроки до об’єднання та створення Всеукраїнської церковної організації·1989
Наприкінці 1987 року, коли горнило переслідувань поволі почало згасати, майже половина із загального числа адвентистів в Україні (понад 14200) мешкала на західних теренах. Офіційно було зареєстровано 65 громад. Насправді ж їх було удвічі більше. Церквою опікувалися 25 рукопокладених проповідників і понад 60 біблійних працівників. Серед тих, котрі на своїх слабих плечах несли тягар найбільшої відповідальності слід назвати пасторів Миколу Вовка, Степана Смика, Олександра Павлюка, Парфенія Костомського, Дмитра Колбача, Петра Бурило, Андрія Колодія, Михайла Луцьо, Леона Белінського, Гната Бондаря, Онуфрія Чунківського, Івана Васильовича Хімінця, Івана Федоровича Хімінця та інших.
Демократичні перетворення в суспільстві відкрили нову епоху в історії Церкви в Україні. У 1988 році в Києві пройшов IV Всеукраїнський з’їзд, на якому відбулося становлення нової організаційної структури адвентистів в Україні – Української уніонної конференції, а його керівником обрали пастора Миколу Жукалюка.
Лише цього року адвентистам дали дозвіл випускати Біблії стандартного формату.
У 1989 році у всіх українських пасторів з’явилася змога здобути духовну освіту в Заокській духовній академії.
На місіонерському полі діяльності для Церкви відкрилися великі можливості та перспективи розвитку. Хоча спочатку в Будинках культури й не дозволяли орендувати приміщення для проведення біблійних програм, проте духовні концерти були дозволені. Для Церкви, яка багато років була в підпіллі й ніколи не мала права так публічно й у державних приміщеннях проводити свої заходи, це було особливим святом і піднесенням.










