Зло, що панує у світі, багатьох людей відвертає від віри в Бога, оскільки здається їм несумісним з Його благим задумом і всемогутністю. Але є люди, впевнені в існуванні Творця всесвіту, які вважають, що гріхопадіння є частиною Його задуму, що без зла людство не могло би розвиватися. На їхню думку, Господь Сам підштовхнув людей до гріха, щоб відкрити перед ними нові небачені перспективи. Прихильники цієї ідеї посилаються на біблійний текст з книги Буття 50:20: «Ви задумували були на мене зло, та Бог задумав те на добре, щоб зробити, як вийшло сьогодні, щоб заховати при житті великий народ!».
Чи дійсно Біблія малює картину Бога, який зробив зло двигуном розвитку й прогресу Свого творіння?Чи є зло частиною Божого задуму?
Зло і добро в житті Йосипа
В першу чергу з’ясуємо, яку ідею містить згаданий біблійний текст. Він узятий з відповіді Йосипа братам, які продали його в рабство, а потім через багато років були вимушені просити в нього хліба, не знаючи, що це саме він став другою людиною після фараону в Єгипті. Відповідь Йосипа зумовлена тим, що його брати хоча і розкаялись у своєму гріху, але ще сумніваються, чи Йосип зміг їх пробачити.
Говорячи «Бог задумав те на добре», чи мав на увазі Йосип, що гріх братів був добром з точки зору Бога? В жодному разі. Адже якщо припустити, що Бог Сам підштовхнув братів на цей злочин, Він не мав би підстави ані судити людей за гріховні вчинки, ані вимагати, щоб вони каялися у гріхах, тоді вся відповідальність за існування зла у світі лежала б винятково на Богові. Згадаємо, що зустрівши братів, які ще не знали, що перед ними той, кого вони продали у рабство, Йосип кілька разів їх випробовував, щоб з’ясувати, чи справді вони розкаялися. Тільки впевнившись у тому, що вони дійсно переосмислили свій вчинок і навчилися замість ненависті й зради жертвувати собою один заради одного, він відкрився їм як їхній брат, про що ми читаємо у розділах 42-45 книги Буття. Отже, піднявши Йосипа-раба до посади керівника економікою держави, Бог обернув негативні обставини на добро, але не тому, що зрада братів відбулася за Його волею, а тому, що Бог знає, як рятувати грішників. Фраза «Бог задумав те на добре» в даному контексті означає: «Якщо Бог зміг перетворити негативні обставини на добро, то невже я, Йосип, можу не пробачити вам гріх, скоєний проти мене?».
Що сталося б, якби брати не продали Йосипа в рабство? Бог міг би вирішити проблему голоду іншим шляхом, яких у нього безліч. Ми не маємо права звужувати мудрість Божу до одного-єдиного можливого рішення. Апостол Павло також зустрічався з думкою, нібито шляхом зла можна дійти до добра. На це він відповідав: «І чи не так, як нас лають, і як деякі говорять, ніби ми кажемо: Робімо зле, щоб вийшло добре? Справедливий осуд на таких!» (До Римлян 3:8). Але як і Йосип, Павло був упевнений, що Бог може зло перетворити на добро заради спасіння людини: «І знаємо, що тим, хто любить Бога, хто покликаний Його постановою, усе допомагає на добре» (До Римлян 8:28).Цілісність Божого задуму
Від людей, які притримуються точки зору, що зло є заплановане Творцем, можна почути думку, що без гріхопадіння людина перебувала би в ідеальному потойбічному світі, але не змогла би себе повноцінно реалізувати у світі реальному, тобто, фізичному. Але в Біблії ми читаємо, що Бог дав першим людям ще до гріхопадіння усі можливості для їхнього повноцінного розвитку в реальному фізичному світі. Читаючи перші розділи книги Буття, ми бачимо, що радісна корисна праця існувала — людина повинна була обробляти та доглядати Едемський сад.
Творчість також була — Адам використовував свої творчі здібності, коли давав імена тваринам, також його висловлювання про жінку, що взята від чоловіка, дослідники Біблії розглядають як зразок першої поезії. На шлюб і народження дітей Бог благословив людей, коли не було ніякого гріха й смерті. З Святого Письма ми бачимо, що Бог не задумав для людини розділення на життя «по цей бік» і потойбічне, адже він створив людину як цілісність фізичного й духовного: «А Сам Бог миру нехай освятить вас цілком досконало, а непорушений дух ваш, і душа, і тіло нехай непорочно збережені будуть на прихід Господа нашого Ісуса Христа!» (1 до Солунян 5:23).
Саме така досконалість і була задумана Творцем, і вона була би реалізована у щасливому житті безсмертних людей (це — цілком під силу Творцю!), якби не гріх, який вбив повноцінність як у духовній, так і у фізичній сфері людини. Не гріхопадіння дозволило втілити повноцінність у реальне життя, а навпаки, саме воно, гріхопадіння, відсунуло ідеал у сферу мрій, у сферу бажаного, але нездійсненного. То що ж таке гріх? Це непослух Богові, через який людина втрачає доступ до Божественної енергії, втрачає святе спілкування. Людей, які згрішили, вигнали з раю не тому, що Богу так просто захотілося. Ні, це рішення було продиктоване тим, що людина стала небезпечною для оточення, для всесвіту. Ми бачимо, що здатність пізнавати й творити Господь вклав у людей із самого початку, ці здібності в жодному разі не є наслідком гріхопадіння. Але гріх викривляє ці здібності, спрямовує їх на хибні цілі, тож небезпека — саме в тому, як грішна людина використовує закладені в неї Творцем таланти. Ті, хто вірить у гріхопадіння, заплановане Богом, або «зло, що вчиняє благо» (згідно з ідеєю, винесеною в епіграф до булгаківського «Майстра і Маргарити») вимушені визнавати, що навіть найжахливіші війни із величезною кількістю злочинів і жертв відбуваються на благо людства, нібито задля його розвитку. Але ж Біблія каже: «Хто не любить, той Бога не пізнав, бо Бог є любов!» (1 Івана 4:8). Зрозуміло, що війни і вбивства походять далеко не від любові, а від її відсутності. Там, де замислюють і розпалюють війну, там немає Бога. Та чи не абсурд вважати, що задля розвитку людства Бога треба «не знати»? Чи ж не в Бозі — справжній двигун ідеального розвитку? Уявіть собі, як би далеко вперед розвиток стрибнув, якби не було тих агресивних та потворних явищ, які його гальмують.Напрямок розвитку
Навіть логіка підказує нам, що Біблія не помиляється, коли описує можливість безгрішного, але повноцінного й розвиненого світу. Є приклади родин, де батьки й діти люблять один одного, піклуються, підтримують, надихають, будують кар’єру, займаються улюбленими творчими справами. Існують й інші сім’ї, де чоловік б’є жінку й дітей, де батьки пиячать, а діти виростають злочинцями. То невже можна сказати, що у другої (неблагополучної) родини можливостей для розвитку більше? Це абсурд. Навпаки, можна побачити, що речі, пов’язані з гріховним способом життя, гальмують особистий розвиток. А отже, гріх в цілому гальмує розвиток людства, а не є його двигуном. Чи можна припустити, що Творець, який створив увесь Всесвіт, не міг передбачити для людства повноцінний всебічний розвиток з реалізацією пізнавальних і творчих здібностей у доброму напрямку?
Звісно, розглядаючи приклади з життя, в деяких моментах можна погодитися, що такі речі як страх, конкуренція та боротьба можуть дещо розвивати. Так, ми засуджуємо Гітлера, але залишається фактом, що у ракетобудівництві нацистська Німеччина далеко випередила інші країни, через що саме нацистські розробки потім використовували в ракетобудівництві як США, так і СРСР. Нібито ідеологія війни стимулювала розвиток науки й техніки. Та чи не повинні ми поставити питання про напрямок, цілі й наслідки такого розвитку? Адже саме непослух Богові й зробив людство небезпечним для всесвіту, привів його до таких жахливих явищ як нацизм й інші тоталітарні ідеології. Дехто, можливо, скаже, що завдяки німецьким Фау-2 тепер космос став доступним для інших, вже «добрих» космонавтів та астронавтів. Або, що якщо б не було Голокосту, то світова спільнота б не допомогла після Другої світової війни створити державу Ізраїль. Подібні аргументи легко заперечити, якщо ми довіряємо біблійній перспективі. Адже якби не було гріха, люди мали б спілкування з іншими мешканцями всесвіту більш прекрасним і витонченим шляхом, без примітивних космічних ракет, можливості яких більш ніж обмежені. А народи Землі просто не мали би потреби у створенні політичної держави на території, де діють терористи, адже у світі без гріха усі групи людей жили би в мирі між собою.
Отже, як з біблійної точки зору, так і просто з позиції логіки, ніщо не може виправдати війни, агресії, злочини, які є не двигуном розвитку, а є повстанням проти Творця — як у масштабі людства, так і в масштабі кожної окремої людини. В жодному разі Творець не може бути зацікавлений у бунті творіння проти Себе, бо такі бунтівники свідомо або несвідомо відрізають себе від тих дарів, які Він бажає подарувати Своєму творінню.
Інший Йосип
Підбити підсумок нашим роздумам про роль зла у світі може наступна паралель. Йосип, проданий у рабство, був не єдиним, чиє скрутне становище Бог обернув у добро, через що спас багатьох людей від голодної смерті. Найяскравішим прикладом такого перетворення зла в добро, безперечно, є Син Божий Ісус Христос, якого також зрадив власний учень, продавши за 30 срібників ворогам. І саме смерть Христа принесла спасіння людству й відкрила доступ до раю. «Бо ви знаєте благодать Господа нашого Ісуса Христа, Який, бувши багатий, збіднів ради вас, щоб ви збагатились Його убозтвом» (2 до Коринтян 8:9).
Та чи може Його подвиг любові бути для нас виправданням вчинків, які й привели його на хрест? Йосип — прообраз Спасителя, і саме у Сині Божому ми бачимо досконале втілення принципу: «Ви задумували були на мене зло, та Бог задумав те на добре». Тому, що Творець знає, як виправити наші (а не заплановані Ним Самим!) помилки. Чи використаємо ми цей шанс так, як використали його у зрілому віці брати Йосипа? Гнат Мєрєнков
- Поділитися