Друге пришестя Христа: чи не занадто довго чекати?

Традиційно християнські церкви сповідують віру в Друге пришестя Христа, яке, згідно з пророцтвами, має відбутися в «останній час». Відносно того, який саме час вважати «останнім», були різні трактування, але все ж Друге пришестя, як і перше, більшістю християн мислилося буквально.

І дійсно, інакше біблійні тексти, такі як 24-й розділ Євангелія Матвія, важко інтерпретувати: «зараз, по скорботі тих днів, сонце затьмиться, і місяць не дасть свого світла, і зорі попадають з неба, і сили небесні порушаться. І того часу на небі з'явиться знак Сина Людського, і тоді заголосять всі земні племена, і побачать вони Сина Людського, що йтиме на хмарах небесних із великою потугою й славою. І пошле Анголів Своїх Він із голосним сурмовим гуком, і зберуть Його вибраних від вітрів чотирьох, від кінців неба аж до кінців його» (Матвія 24:29-31).
Буквальне розуміння прекрасно узгоджується з іншими уривками, наприклад, зі словами апостола Павла, який втішає вірян, що втратили своїх близьких, кажучи немовби від імені тих, хто доживе до Другого пришестя: «Бо це ми вам кажемо словом Господнім, що ми, хто живе, хто полишений до приходу Господнього, ми не попередимо покійних. Сам бо Господь із наказом, при голосі Архангола та при Божій сурмі зійде з неба, і перше воскреснуть умерлі в Христі» (1 до Солунян 4:15-16).
Є й інші подібні уривки.
Однак є й такі християни, які відкидають саму ідею буквального Другого пришестя Христа, мотивуючи це тим, що церкви чекали цієї події занадто довго, а вона досі не відбулася. І тоді виникає альтернативна ідея: а може ніякого пришестя Спасителя і не повинно бути крім того, яке відбувається в душі віруючого тут і зараз? І тоді традиційне розуміння біблійних слів критикується як занадто грубе, як таке, що відсуває духовну реальність в майбутнє — на противагу духовній реальності сьогодення, яку не слід очікувати, а треба просто в неї увійти або стати цією реальністю самому.
Чи дійсно той факт, що Другий прихід Христа ще не відбувся, можна вважати вагомою причиною відкинути саме вчення про буквальний прихід Спасителя?
У першу чергу, зауважимо, що вчення про Його прихід засноване на біблійних пророцтвах. А вони мають властивість здійснюватися не тоді, коли нам хочеться, а тоді, коли настає для цього час.

Бог керує всесвітньою історією. Тому ніяке пророцтво і не повинно здійснюватися за нашим бажанням, адже не ми визначаємо хід всесвітньої історії.

Згадується цілком доречна аналогія з Першим пришестям Ісуса Христа. Воно було передбачене? Так. Прихід Спасителя був обіцяний ще першим людям відразу після їхнього падіння, на що вказує текст Буття 3:15 (див. також Буття 22:18 і До галатів 3:16). Коли це збулося? Приблизно через чотири тисячі років після створення світу, якщо вірити біблійній хронології. А ми живемо в кінці двох тисяч років після Першого приходу, і міркуємо про те, що занадто довго все тягнеться? Чи не так міркував багато хто з юдеїв за часів Першого пришестя, через що люди, зациклені на людській мудрості, реального Христа не прийняли. А ось ті, хто очікував, хто сподівався, хто вірив, що Бог виконає обіцяне, хто прагнув втручання Бога в хід історії — ті і прийняли рятівне світло, що засяяло для них, відгукнулися на нього (згадаємо пастухів у полі, яким з’явилися ангели і повідомили про народження Месії, волхвів зі Сходу, що йшли за зіркою, Симеона, який очікував побачити Месію своїми очима, Захарію з Єлизаветою, від яких народився Іван Хреститель).

Отже, якщо Христос — не чиясь фантазія, не якась безтілесна ідея, а історична особистість, то очікування Його пришестя мало сенс і, як ми бачимо з Євангелій, було винагороджено.
Адже там, де людина йде до своєї мети роками або десятиліттями, Творець світу може втілювати (подобається нам це чи ні), тисячолітні (і більше) перспективи.

І це лише спочатку здається, що такий час тягнеться нескінченно, а коли передбачений момент настає, цей же самий час скорочується до днів, годин, а може бути, і хвилин.

Як вчить Писання, люди, які проявляють невіру до того, що обіцяв Сам Христос, виявляться неготовими зустріти Його, коли пророцтво почне виконуватися. Щоб бути готовим, звичайно, потрібно жити з Христом вже зараз. Але хіба можна жити з Ним, не віруючи тому, що він сам пророкує? Згадаймо апостола Петра. Він теж, як здається, відстоював ідею «жити з Христом тут і зараз», навіть хотів на горі Преображення побудувати кущі для такого життя (Євангеліє від Марка 9: 2-10), і у відповідь на пророцтво Христа про розп’яття говорив: «такого Тобі хай не буде!» (Євангеліє від Матвія 16: 22). Вигук Петра немовби означав: навіщо нам майбутнє, якщо нам так добре в сьогоденні! Однак згодом Петро виявився не готовий до того моменту, коли Христос зійшов на хрест, як і передрікав.

Ця, і подібні їм історії вчать, що не вірити біблійним пророцтвам, або трактувати їх виключно в переносному сенсі — це серйозна помилка, наслідки якої не наблизять нас до Христа, а тільки віддалять.

Потім, після свого покаяння, після воскресіння і вознесіння Христа той же апостол Петро переконував віруючих за жодних обставин не розчаровуватися в очікуванні Другого пришестя: «Насамперед знайте оце, що в останні дні прийдуть із насмішками глузії, що ходитимуть за своїми пожадливостями, та й скажуть: Де обітниця Його приходу? Бо від того часу, як позасинали наші батьки, усе залишається так від початку творіння. Бо сховане від тих, хто хоче цього, що небо було напочатку, а земля із води та водою складена словом Божим, тому тодішній світ, водою потоплений, згинув. А теперішні небо й земля заховані тим самим словом, і зберігаються для огню на день суду й загибелі безбожних людей» (2 Петра 3:3-7).

Гнат Мєрєнков

далі
Чому Бог Старого заповіту такий жорстокий?