Традиційно християнські церкви сповідують віру в Друге пришестя Христа, яке, згідно з пророцтвами, має відбутися в «останній час». Відносно того, який саме час вважати «останнім», були різні трактування, але все ж Друге пришестя, як і перше, більшістю християн мислилося буквально.
І дійсно, інакше біблійні тексти, такі як 24-й розділ Євангелія Матвія, важко інтерпретувати: «зараз, по скорботі тих днів, сонце затьмиться, і місяць не дасть свого світла, і зорі попадають з неба, і сили небесні порушаться. І того часу на небі з'явиться знак Сина Людського, і тоді заголосять всі земні племена, і побачать вони Сина Людського, що йтиме на хмарах небесних із великою потугою й славою. І пошле Анголів Своїх Він із голосним сурмовим гуком, і зберуть Його вибраних від вітрів чотирьох, від кінців неба аж до кінців його» (Матвія 24:29-31). Буквальне розуміння прекрасно узгоджується з іншими уривками, наприклад, зі словами апостола Павла, який втішає вірян, що втратили своїх близьких, кажучи немовби від імені тих, хто доживе до Другого пришестя: «Бо це ми вам кажемо словом Господнім, що ми, хто живе, хто полишений до приходу Господнього, ми не попередимо покійних. Сам бо Господь із наказом, при голосі Архангола та при Божій сурмі зійде з неба, і перше воскреснуть умерлі в Христі» (1 до Солунян 4:15-16).Є й інші подібні уривки. Однак є й такі християни, які відкидають саму ідею буквального Другого пришестя Христа, мотивуючи це тим, що церкви чекали цієї події занадто довго, а вона досі не відбулася. І тоді виникає альтернативна ідея: а може ніякого пришестя Спасителя і не повинно бути крім того, яке відбувається в душі віруючого тут і зараз? І тоді традиційне розуміння біблійних слів критикується як занадто грубе, як таке, що відсуває духовну реальність в майбутнє — на противагу духовній реальності сьогодення, яку не слід очікувати, а треба просто в неї увійти або стати цією реальністю самому. Чи дійсно той факт, що Другий прихід Христа ще не відбувся, можна вважати вагомою причиною відкинути саме вчення про буквальний прихід Спасителя? У першу чергу, зауважимо, що вчення про Його прихід засноване на біблійних пророцтвах. А вони мають властивість здійснюватися не тоді, коли нам хочеться, а тоді, коли настає для цього час.Друге пришестя Христа: чи не занадто довго чекати?
Бог керує всесвітньою історією. Тому ніяке пророцтво і не повинно здійснюватися за нашим бажанням, адже не ми визначаємо хід всесвітньої історії.
Згадується цілком доречна аналогія з Першим пришестям Ісуса Христа. Воно було передбачене? Так. Прихід Спасителя був обіцяний ще першим людям відразу після їхнього падіння, на що вказує текст Буття 3:15 (див. також Буття 22:18 і До галатів 3:16). Коли це збулося? Приблизно через чотири тисячі років після створення світу, якщо вірити біблійній хронології. А ми живемо в кінці двох тисяч років після Першого приходу, і міркуємо про те, що занадто довго все тягнеться? Чи не так міркував багато хто з юдеїв за часів Першого пришестя, через що люди, зациклені на людській мудрості, реального Христа не прийняли. А ось ті, хто очікував, хто сподівався, хто вірив, що Бог виконає обіцяне, хто прагнув втручання Бога в хід історії — ті і прийняли рятівне світло, що засяяло для них, відгукнулися на нього (згадаємо пастухів у полі, яким з’явилися ангели і повідомили про народження Месії, волхвів зі Сходу, що йшли за зіркою, Симеона, який очікував побачити Месію своїми очима, Захарію з Єлизаветою, від яких народився Іван Хреститель).
Отже, якщо Христос — не чиясь фантазія, не якась безтілесна ідея, а історична особистість, то очікування Його пришестя мало сенс і, як ми бачимо з Євангелій, було винагороджено. Адже там, де людина йде до своєї мети роками або десятиліттями, Творець світу може втілювати (подобається нам це чи ні), тисячолітні (і більше) перспективи.І це лише спочатку здається, що такий час тягнеться нескінченно, а коли передбачений момент настає, цей же самий час скорочується до днів, годин, а може бути, і хвилин.
Як вчить Писання, люди, які проявляють невіру до того, що обіцяв Сам Христос, виявляться неготовими зустріти Його, коли пророцтво почне виконуватися. Щоб бути готовим, звичайно, потрібно жити з Христом вже зараз. Але хіба можна жити з Ним, не віруючи тому, що він сам пророкує? Згадаймо апостола Петра. Він теж, як здається, відстоював ідею «жити з Христом тут і зараз», навіть хотів на горі Преображення побудувати кущі для такого життя (Євангеліє від Марка 9: 2-10), і у відповідь на пророцтво Христа про розп’яття говорив: «такого Тобі хай не буде!» (Євангеліє від Матвія 16: 22). Вигук Петра немовби означав: навіщо нам майбутнє, якщо нам так добре в сьогоденні! Однак згодом Петро виявився не готовий до того моменту, коли Христос зійшов на хрест, як і передрікав.
Ця, і подібні їм історії вчать, що не вірити біблійним пророцтвам, або трактувати їх виключно в переносному сенсі — це серйозна помилка, наслідки якої не наблизять нас до Христа, а тільки віддалять.
Потім, після свого покаяння, після воскресіння і вознесіння Христа той же апостол Петро переконував віруючих за жодних обставин не розчаровуватися в очікуванні Другого пришестя: «Насамперед знайте оце, що в останні дні прийдуть із насмішками глузії, що ходитимуть за своїми пожадливостями, та й скажуть: Де обітниця Його приходу? Бо від того часу, як позасинали наші батьки, усе залишається так від початку творіння. Бо сховане від тих, хто хоче цього, що небо було напочатку, а земля із води та водою складена словом Божим, тому тодішній світ, водою потоплений, згинув. А теперішні небо й земля заховані тим самим словом, і зберігаються для огню на день суду й загибелі безбожних людей» (2 Петра 3:3-7).
Гнат Мєрєнков
- Поділитися