Вісімнадцятого жовтня в Україні відзначали Європейський день проти торгівлі людьми. Як нагадує Укрінформ, «нині щороку жертвами цього злочину стають близько 2 млн осіб, причому третина з них — діти. За оцінками Міжнародної організації з міграції, понад 230 тисяч українців постраждали від торгівлі людьми, починаючи з 1991 року». На початку 2000-х років, — повідомляє ЗМІ, — в Україні переважала торгівля людьми з метою сексуальної експлуатації, а зараз лідирує трудова експлуатація.
Проблему коментує провідний науковий співробітник Інституту історії України НАН України Андрій Мартинов.
«Торгівля людьми є формою сучасного рабства. Конвенція Ради Європи щодо запобігання торгівлі людьми визначає цей злочин як насильницьке обмеження свободи людини розпоряджатися своєю долею та примушення її до виконання нелегальної роботи. Як правило, мова йде про продаж жінок у сексуальне рабство та примушення до занять проституцією. Ще один “нелегальний ринок” торгівлі людськими органами (серце, нирки, печінка, тощо) для “чорних трансплантацій”. Усі ці види злочинів давно криміналізовані у цивілізованих країнах. Звичайно, існує таке законодавство і в Україні. Інша справа, наскільки закони працюють.Головним чином моніторинг ситуації здійснюють недержавні організації із захисту прав людини. МВС України не публікує офіційно таку статистику. Можливо тому, що це радикально псує імідж будь-якої країни. Наприклад, напіввизнана держава Косово є європейським “ельдорадо” торгівлі людьми. На жаль, в Україні існують ОРДЛО, де ситуація також не є підконтрольною українській владі. Потрапити у сучасне рабство просто — досить вимкнути раціональне мислення і довіритись неперевіреним фірмам, які обіцяють працевлаштування за кордоном або вдома. Тож головне — ніколи не довіряти свій паспорт “довіреним особам”. Якщо людина нелегально продала нирку, утримувати її більше “замовнику” немає сенсу. Так само, якщо “живий товар” не влаштував покупців у борделях, його також повертають. Захиститись від торгівлі людьми можна шляхом максимальної гласності, доведення цих фактів до широкої громадськості, аби люди не повторювали чужі помилки. Важливо мати “гарячі телефонні лінії” в Україні на випадок ризиків потрапляння у рабство. Але головним запобіжником цьому є створення нормальної економіки, яка дає людям можливість заробляти на життя».Провідний науковий співробітник Інституту історії України НАН України Андрій Мартинов
Також проблему прокоментувала членкиня Правління Міжнародної спілки «Інститут національної політики» Марина Багрова.
«Торгівля людьми є тяжким злочином. Заборона на торгівлю людьми прямо встановлена нормами міжнародного права, така торгівля заборонена під загрозою суворого кримінального покарання практично у всіх країнах світу. Найчастіше потрапляють в рабство наші співвітчизники, яких виманюють з території України під пропозицією заробити грошей, в країни Близького Сходу, Південно-Східної Азії, або Африки. При цьому саме по собі рабство — поняття досить широке. Якщо в перерахованих вище країнах громадяни України потрапляють в повне рабство, то, приміром, на території сусідньої Польщі наші співвітчизники іноді потрапляють в часткове рабство. Наприклад, є випадки, коли недобросовісні роботодавці, як самі громадяни Польщі, так і тi, що проживають у цій країні власники бізнесів — наші співвітчизники, не бажаючи офіційним шляхом оформляти на роботу іноземних працівників і, відповідно, платити їм офіційні “білі” зарплати й відраховувати податки до державного бюджету, користуються юридичною неграмотністю і беззахисністю найнятих працівників. Роботодавці незаконно відбирають в них паспорти, — самі роблять все можливе, щоб працівники стали нелегалами, а потім вимагають від них, щоб уникнути депортації, не покидати території підприємств, накладають інші незаконні обмеження. Аналогічні злочини за змістом як по відношенню до іноземців, переважно з країн Азії та близького сходу, так і до громадян України, відбуваються і в самій Україні. В багатьох випадках самі охочі заробити за кордоном йдуть на нелегальні домовленості з іноземними роботодавцями, а потім місяцями або навіть роками терплять всі принади добровільно-примусового рабства. Через це потерпілі від рабства не поспішають звертатися в поліцію, або до місцевої влади з заявами про вчинені проти них злочинів. Як уникнути попадання в рабство? Охочі виїхати на заробітки за кордон повинні детально ознайомитися з видами пропонованих робіт. Важливо також, щоб все озвучуване роботодавцями збігалося з текстом договору про працевлаштування. Обов’язково необхідно укладати такий договір з потенційним закордонним роботодавцем. До цього через Інтернет треба промоніторити і уважно вивчити відгуки про фірму, що пропонує роботу за кордоном. Якщо є які-небудь негативні відгуки, нарікання, якщо є підозра, що фірма займається насправді іншою діяльністю, ніж тою, яку її представники декларують, або взагалі про фірму відсутня будь-яка інформація, то з такими роботодавцями краще не зв'язуватися. І взагалі, виїжджати на заробітки за кордон найкраще в ту зарубіжну організацію, де вже працюють або працювали ваші родичі і знайомі».Членкиня Правління Міжнародної спілки «Інститут національної політики» Марина Багрова