Розповідає Олег Подкопаєв, пастор церкви “Дім Хліба (Західний)” м. Кривий Ріг, депутат Криворізької міської ради.
Якою була реакція і участь конфесій, об’єднань, громадських організацій, окремих активістів на повномасштабну агресію проти України?
Що стосується реакції на ці події, зрозуміло, що хтось був готовий і очікував, хтось не очікував. Але, якщо давати оцінку цьому питанню, не оцінюючи ступінь готовності Церкви до повномасштабної війни, можу сказати наступне. Незважаючи ні на що, Церква – одна з організацій, яка найшвидше перебудувалася в новій реальності. Тобто, вона не розгубилася в глобальному масштабі, але перебудувалася, трансформувалася, і ці події не нанесли глибокого удару по діяльності Церкви та служителів. Одразу, в принципі як завжди, і це моє особисте глибоке переконання, що Церква завжди в авангарді будь-яких подій. Церква, її вірні, ті що звикли працювати в найгарячіших точках, відповідаючи на всі виклики.
Якою є гуманітарна діяльність Церкви, публічні акції, заяви, підтримка ЗСУ, ставлення до військової служби?
Церква почала свою діяльність в гуманітарній сфері, капеланстві. Можна сказати так, що події 2014 року не зачепили широке коло українського суспільства, а вже в 2022 майже все суспільство відреагувало на ці події. І Церква також, маючи структуру, розгалуженість, відразу запропонувала послуги внутрішньо переміщеним особам, забезпечуючи їжею і житлом. В мене є цікавий випадок. Особисто я є пастором церкви. Церква знаходиться у гарному підвальному приміщенні, ми називаємо умовно його “цокольний поверх”. З перших днів війни приміщення нашої церкви перетворилося на бомбосховище. В тому мікрорайоні, де ми знаходимося, майже не було бомбосховищ. Потім ми надали своє приміщення під волонтерський центр, зараз це центр видачі гуманітарної допомоги. І це пов’язано з Церквою. І я вважаю, що це добре. Якщо Церква робить якусь допомогу, треба її робити в своїх приміщеннях, щоб люди приходили, звикали, просочувалися цією атмосферою. Головна мета цього – не просто роздача допомоги, а служіння душам. Тобто, через гуманітарну допомогу здійснюється проповідь Євангелія, молитва каяття, подальше служіння людям. Я вважаю, що так нормально і правильно це робити.
Багато церков стикнулися з необхідністю розбиратися з своєю теологією відносно військової служби. Але, на мою думку, теологія не змінилася, а поглибилася. Коли ми стикаємося з конкретними ситуаціями, ми більше і глибше починаємо розуміти Святе Письмо. Тому, коли загарбник нападає на нашу землю, то в нас є святе право обороняти, захищати свою землю. Я чув про випадки, коли член церкви пішов в ЗСУ, а його відлучили від церкви за те, що він взяв в руки зброю.
Хочу відмітити великий сплеск патріотизму в церквах. Я, як представник церков, які знаходяться в центральному, східному регіоні, де домінувала російська мова, зауважив, що багато служителів почали переходити на українську мову. Люди свідомо почали переходити на українську мову у служіннях, піснях.
Питання – Максим Балаклицький
#опитування2022
