Розповідають Леонід та Наталія Снігуренки, м. Херсон.
Розкажіть про ваше служіння до вторгнення окупаційних військ в Україну у лютому 2022 року.
Леонід: У Херсоні діють три адвентистські громади, в яких у довоєнний період налічувалося більше 300 членів церкви. В одній з громад я звершував служіння пресвітера, а дружина – керівник відділу місійного служіння та інструктор здорового способу життя. Разом з групою наших братів та сестер запланували провести програму, яка б допомогла людям краще зрозуміти принципи здорового способу життя і втілювати їх у практичне життя.
Наталія: Ця програма була запланована так, щоб представити людям у правильному світлі принципи здорового способу життя і вони захотіли прийняти реформу здоров’я. На практиці було представлено чималу кількість страв, які скуштувавши, люди зрозуміли, наскільки вони корисні і смачні. На цій дводенній програмі також були представлені досвіди відомих людей: спортсменів, артистів, які впровадили вегетаріанство у своє життя. Цими прикладами ми надихали людей на прийняття принципів здорового харчування. Програму здоров’я відвідало 32 людей, що не є членами нашої церкви.
Леонід: Хочу сказати, що наша ідея полягала не лише в тому, щоб донести теорію принципів здорового харчування, але й практично показати, наскільки сьогодні реально можливо впровадити це у своє життя та яку велику користь це приносить.
Наталія: Ідея програми належить Олександру Луньову. Відбувся з’їзд медиків-місіонерів, на якому було рекомендовано проводити цю програму серед членів адвентистських громад. Вперше цю програму ми провели на початку 2022 року, ще до початку повномасштабної війни.
Розкажіть, будь ласка, про команду. Як вона сформувалася? Хто ці люди?
Наталія: Практично було залучено багато членів церкви. Було двоє основних ведучих, які проводили програму, семеро ведучих за столами, багато молоді, які співали пісні, окрема команда кухарів, які готували страви, а також люди, які прикрашали залу, оператор.
Леонід: Я виконував організаторські функції. Треба було забезпечити всіма необхідними приладдями, оформити зал, забезпечити звукове оформлення, привезти стенди, столи тощо.
Виходить, що церква вийшла на контакт з усіма цими людьми і ви планували розвивати з ними стосунки, але далі стається вторгнення. Що відбувається в результаті?
Леонід: В результаті вторгнення ми навіть не закінчили все те, що планували. Вся програма залишилась незавершеною.
Наталія: Після проведення двох днів знайомства ми запланували утворити клуб, де б щотижня розглядалися такі теми, як реформа здоров’я, національне здоров’я тощо.
Леонід: Що відбулося далі. Після військового вторгнення люди почали роз’їжджатися, залишати Херсон. Бо окуповане місто – це страшна ситуація. Коли відбулося вторгнення російських військ до міста, то під великим питанням було, чи можна буде взагалі проводити будь-які богослужіння в церкві. Ті люди, які хотіли бути учасниками цієї програми, були змушені залишити місто. Як команда програми, так і учасники та гості, які її відвідали, майже всі вони роз’їхались.
Наталія: У нас досі є група в соціальних мережах, що має назву «Стяг вегетаріанця», яку ми продовжуємо наповнювати корисним матеріалом і підтримуємо контакти з учасниками цієї групи.
Розкажіть, як ви опинились у Варшаві.
Наталія: У Варшаві живе наш син і ми приїхали до нього на день народження нашої онуки, який був 21 лютого. Ми прилетіли до них лише на тиждень, заздалегідь придбавши зворотні квитки, бо планували повернутися і продовжувати вести програму. Але Херсон був окупований і ми не могли повернутися.
Розкажіть про ваше сьогоднішнє становище як служителів.
Наталія: Протягом двох місяців нам було дуже важко, поки ми адаптувалися, поки змирилися, все обдумали. Потім я згадала, як раніше займалася літературним євангелізмом. Я почала брати в церкві книги, хоча й не могла ще розмовляти польською мовою. Але я відвідувала тренування та всім, з ким ми там разом тренувалися та знайомилися, я роздавала ці книги. На цей час я роздала понад сотню книг «Велика боротьба» та «Дорога до Христа» польською, українською та російською мовами. Я обрала собі таке служіння, яке б я змогла за цих обставин в цьому місті виконати. Потім ми прийшли в місцеву церкву, яка є Міжнародною громадою, але по факту являє собою українську громаду у Варшаві, та попросилися бути вчителями суботньої школи.
Леонід: Я хочу додати, що ті плани, які ми будували раніше, на сьогодні ми не можемо реалізувати. Наша команда, яка була створена, на сьогодні розпалася. Немає можливості сьогодні нам зібратися разом. Я розумію, що можна було б щось зробити й тут, але там люди потребують нашої допомоги, чекають нашого повернення. Ситуація, яка сьогодні склалася, не дає такої можливості, але ми плануємо повернутися додому.
Що вам заважає повернутися зараз?
Наталія: На даний час на наше місто щоденно скидають близько 70 бомб, тому було б небезпечно в цей час повертатися. Ми дуже хотіли повернутися одразу, як Херсон було звільнено. Але через постійні бомбардування та обстріли у звільненому Херсоні залишилось ще менше людей, ніж під час окупації. Ми чекаємо того часу, коли перестануть бомбити наше рідне місто, і обов’язково повернемось.
Запитання – Максим Балаклицький
