Люди навчилися правильно обирати техніку, речі, – що завгодно: дивляться параметри, якість, чи підходить…
Але чи навчилися ми правильно обирати супутника життя?
Не «як би він мені підійшов?», а «Чи можу я зробити цю людину щасливою?»
Олена Владовська – практичний психолог клініки «Ангелія».
Ми часто чуємо про існування вікових криз в сімейних відносинах.
Розкажіть докладніше про це явище в сучасному суспільстві.
Зараз ситуація в подружніх відносинах дещо змінилася.
Якщо раніше ми могли прогнозувати настання кризи на першому році шлюбу, після трьох-п’яти років, семи, 10, 13, 23 років подружнього життя, то сьогодні картина більш змазана. Люди потрапляють в кризи сімейних відносин не тільки в ці роки.
Поняття інституту сім’ї сильно спотворено. Цінності сім’ї не регенеруються, не створюються, не формуються у дітей з дитинства. І суспільство не піклується про це питання, не підтримує і не транслює. На разі, суспільство не занепокоєне в шлюбі ти чи ні – як хочеш, так і живи.
Якщо раніше сім’я мала велике значення, – підтримка, статус, соціальні речі, – то зараз це нічого не означає. Якщо раніше залишали сім’ю в основному чоловіки, то зараз понад п’ятдесят відсотків ініціаторами розпаду сім’ї являються жінки.
Діти перестали бути утримуючим фактором у збереженні сім’ї. Тривалість сімейних відносин, вагітність, маленька дитина, дитина-підліток – ніщо не утримує від розлучення. Батьки не думають як розлучення вплине на дітей.
Раніше спостерігалася наступна психологічна особливість: чоловік, керуючись моральними поглядами не міг піти з сім’ї, якщо дитині не виповнилося три роки. Дитина була здержуючим фактором. Минуле покоління жили один з одним заради дітей, незалежно від особистих відносин. Тепер такої тенденції немає.
Людині притаманно бути схильною до суспільних стандартів. Зараз люди втрачають поняття: для чого сім’я, які її цілі, завдання і функції.
Криза сприяє руйнуванню сім’ї або стає стартом до розвитку процесу руйнування, – адже все динамічно в нашому світі, навіть ми.
Ми в одному віці створюємо сім’ї й разом дорослішаємо, змінюємося, розвиваємося. Тому криза – це нормально. Важливо як ми реагуємо на неї і як виходимо. Чи залишаємося ми під час кризи одні чи нас хтось підтримує.
Якщо у сім’ї є чіткі сімейні цінності й принципи, то вона переживе всі кризи.
Чому в останні роки жінки все більше виявляють бажання піти від чоловіка, не зберігають сім’ю?
Є декілька факторів.
Чоловіки себе дещо по-іншому позиціонують. З’явилася велика тенденція до розвитку індивідуалізму в цілому – ти можеш сам з усім впоратися, можеш сам вибрати того, хто тобі потрібен. Традиційні принципи, якими керувалися раніше, стерті.
У цій ситуації колосальну роль відіграє соціальний момент. Про це ніде не говорять – ні в школах, ні в навчальних закладах, медіа, соціальних організаціях. Немає акценту на те, що сім’ю потрібно зберегти. Ніхто не розповідає як це робити.
Церква – єдине місце, де можна почути про важливість сім’ї та її збереження. У церкві вчать, як будувати сім’ї, формувати, підтримувати, розвивати любов, жертвувати для щастя іншого.
А серед не християнських психологів існує думка, що людина повинна обирати як їй комфортно, щоб зберегти свій психоемоційний стан. Обирати не завжди інтегрується в те, щоб створювати.
Зараз робиться акцент на створення себе як особистості. Перед нами стоїть мета – досягти незалежності, стану вільно обирати. Люди не витрачають час на боротьбу за формування прекрасних сімейних відносин, на відновлення, на збереження.
Зберегти – це не просто стерпіти. Необхідно створити, виправити, побудувати з того, що поламано те, що приносило б радість, щастя, добробут.
Спостерігається тенденція до того, що прожити все життя з однією людиною вже не вважається чимось хорошим. Це не в тренді.
Багато християн вважають, що гарантія успішного шлюбу – вінчання в церкві. Але ж є сім’ї, які вже прожили певний час, перш ніж зустрілися з питанням про розлучення. У чому причина?
Шлюб повинен бути усвідомленим. Подружжя повинне розуміти, що кожним з них береться певна відповідальність.
У християнських сім’ях відносини між чоловіком та дружиною пов’язані з їхніми відносинами з Богом. Бог є гарантом успіху в сімейних відносинах. А досягнути цього можливо лише за умови, що кожен з партнерів слухняний перед Богом і відображає це у своїх вчинках один до одного. Коли відносини з Богом холонуть, з’являються кризи, спокуси. І не вистачає людських сил з цим впоратися. Тому запорукою щасливих подружніх відносин в християнських сім’ях являються живі відносини з Богом, не формальні або фанатичні.
Інші причини випливають з вище наведеного. Якщо немає часу для Бога, то його не буде і один для одного.
Коли кожен починає приділяти увагу зовнішній діяльності більше, ніж своїй родині, – відбувається порушення цінностей та принципів, – в такій сім’ї спускаються до критики один одного та грубості.
Або коли один з партнерів не хоче розвиватися, тоді як другий досягає успіхів у розвитку. Коли плекають своє «я» і не йдуть на поступки, не жертвують своїми речами та інтересами для загального добробуту.
Буває, один з партнерів створює не комфортну атмосферу в сім’ї. А коли в родині некомфортно, то не хочеться повертатися додому.
Сім’я – це місце, яке повинно бути найтеплішим на землі. Атмосферою, створеною чоловіком і дружиною, в яку хочеться пірнати кожного дня.
Люди, сфокусовані на собі, на своїх якостях та переживаннях, не можуть вступити в діалог з партнером. У сім’ї важливо вміти розмовляти, слухати один одного, молитися про свої проблеми. Не потрібно просто чекати, що проблеми якимось чином вирішаться самі. Необхідно прощати, не критикувати один одного, Шукати позитивне, яке надихало б на розвиток, на створення приємної атмосфери.
Всім подобається, щоб їх оточували люди, які добре до них ставляться, надихають. Щоб ніхто не пригнічував.
Кожен може створити зручну атмосферу в сім’ї. Не слід доводити ситуацію до катастрофи, а навпаки – говорити один з одним.
Коли люди говорять на підвищених тонах, вони не чують один одного. Виплескується біль, а у відповідь ми отримуємо реакцію на гучність голосу, а не на контекст сказаного. Неприємних ситуацій або складнощів в сім’ї не уникнути, – це нормально, – адже поєдналися різні люди, з різними поглядами. Найголовніше – домовитися разом проговорювати ситуації.
Чи правильно ми один одного зрозуміли?
Не слід замикатися в собі. Партнер – не телепат, перед яким стоїть завдання протягом цілого життя здогадуватися, про що ти думаєш. Важливо – розмовляти один з одним спокійно і з любов’ю. Любов – найважливіший аспект в сімейних відносинах. Її необхідно зберігати, плекати, підтримувати.
Необхідно знаходити можливість приділяти увагу один одному, навіть коли в родині з’являються діти. Не варто фокусувати на них всю свою увагу і обділяти партнера.
Хотілося б розповісти випадок пари, яка прожила разом двадцять п’ять років. Подружжя народило кілька дітей і присвятило все життя, щоб виростити їх. Батько заробляв гроші, а мати піклувалася за сім’ю, створювала затишок в родині. Іноді дружина відчувала, що чогось не вистачає, але вона компенсувала це зайнятістю біля чоловіка і дітей.
Діти виросли, повилітали з родинного гнізда, а чоловік не розуміє – чого не вистачає його дружині, адже вона не говорила про якісь особливі свої потреби, чи він був сильно зайнятий, та й не чув. Прожили все життя і вона нічого не вимагала, – що ж їй потрібно тепер?
А дружині не вистачає уваги. Раніше вона компенсувала цю нестачу маленькими дітьми, а зараз їх немає. І вона починає ставити собі запитання: навіщо мені такі відносини, яких роками просто немає?
Якщо чоловік не чує і не розуміє невимовну тугу її серця, – а він часто якраз і не чує, – вона може почати розробляти в думках гріховні комбінації. Дуже важливо в такі моменти розмовляти, слухати і розуміти мову любові партнера.
Потрібні певні зусилля, щоб розмовляти один з одним спільною мовою, почути і зрозуміти потребу. Необхідно дати один одному шанс і на цьому етапі життя по-новому побудувати свої сімейні відносини.
Коли люди зустрічаються і закохуються, відносини будуються саме за цією формулою. Потім подружжя зустрінеться з питаннями побуту, створенням необхідних для життя умов, і фокус зміститься один з одного на досягнення другорядних цінностей. Коли зміщується фокус, необхідно виділити один для одного час і зберегти відносини любові.
Якщо ви стурбовані вашими відносинами, відродіть їх романтичними зустрічами, турботою, увагою, напишіть приємну записку, – словом, зробіть все те, що робили під час зустрічей. Чомусь в шлюбі люди припиняють так робити. Фокус змістився і інші речі стали важливішими ніж людське щастя. Натомість подружжя починає звинувачувати один одного в тому, що не вони важливі для охололого серця, а робота або щось інше. Ці фрази звучать протягом року або двох, але чи чує їх партнер? Не чує.
А претензії – це підказки, що подружній човен дав тріщину. Такі ось сигнали лиха.
Як важливо зупинитися та усвідомити: «що я роблю? Що турбує мого партнера? Як я можу допомогти?»
Якщо ви не розумієте, що та як було б доречно зробити, запитайте у партнера: «як ти думаєш, чим я можу допомогти у твоїй потребі?»
Коли в сім’ї криза, люди зазвичай починають один одного чути, намагаючись розібратися в серйозності ситуації. Чому? Тому що всім стає дискомфортно. Але до дискомфорту можна не доходити, періодично застосовуючи профілактику. І потрібно лише завжди мати в полі зору свого партнера. Коли в сім’ї присутній Господь, подружжя об’єднане вірою, спільними турботами за служіння, сімейними молитвами, затишними сімейними вечорами, традиціям. Дітям потрібні батько та мати. Дитячі любов і прийняття об’єднують, і сім’я легше виходить з кризи.
Необхідно відшукати об’єднавчий фактор, хоча ми й абсолютно різні. Різниця – це не погано, ми могли б доповнювати один одного. Головне – правильно різницю використовувати.
Наша гріховна природа весь час спонукає нас всіх змінювати під себе. Але самоаналіз у світлі Божого Слова допоможе протистояти спокусам нинішнього часу і це дуже важливо. Створюйте і зберігайте сімейні цінності. Вони допоможуть зміцнити вашу сім’ю.
Часта проблема – це відсутність спільних планів. Проговорюйте спільні ідеї, разом мрійте, поділіться особистою метою і, можливо, вона отримає статус сімейної.
Інша крайність, коли один з партнерів вважає, що він повинен повністю підкорити себе іншому. Людина, яка втрачає свою індивідуальність, стає не цікавою. Ви можете розчинитися, – іншому це навіть зручно, – але пройде 15-20 років, і з’явиться запізніле прозріння, що жив чужим життям. Де я? Хто я? Зараз ніхто. Всі навколо стають кимось, а я все життя присвятив родині.
Тому важливий баланс, особистий розвиток в рамках сім’ї і разом з нею. Сім’я повинна бути досить гнучка. Необхідно створювати один одному комфорт. Нехай кожен добре розвивається та вільно себе почуває. А діти, які стали частиною такої конструктивної атмосфери, переймуть її та понесуть в свої майбутні сім’ї.
Вийшовши з такої сім’ї, вони продемонструють наступному поколінню, як потрібно піклуватися один про одного. Тому що сім’я – це інститут, в якому кожен проходить навчання, формується як особистість, вчиться правильно ставитися до близьких та рідних, до суспільства, будувати відносини з Богом, і в цілому, з людьми, бути слухняним та люблячим. Якщо сім’я травмована, то цього немає. Освіти діти не отримають.
Травмовані діти, подорослішавши, будують інші відносини, і не можуть збагнути, чому не виходить. Тоді хтось складає руки і розриває відносини. Або, ставши дорослим, навчається новим поглядам на побудову кращих взаємовідносин.
Ми не завжди можемо уникнути криз, проблем, конфліктів, але можемо навчитися виходити з них, вирішувати, брати на себе відповідальність і створювати хороші умови для себе та для інших.
Існує думка, що краще двом молодятам деякий час пожити просто так, дізнатися один одного, ніж потім розлучатися і витрачати на розлучення нерви та час. Буває, коли кандидатам за 30-50; одружуються, а чоловік виявляється імпотент або має інші сексуальні проблеми. Що робити віруючим людям в таких ситуаціях?
Після війни люди укладали шлюби. По любові, або без, але створювали сім’ї, народжували дітей, жили, тому що так легше було виживати. Зараз немає проблем з виживанням. Ми більше стикаємося з проблемою комфорту і самодостатності.
Кожен будує свою казку. Я! Я! Я! – Хочу вийти заміж. Хочу народити. «Роки піджимають», – кажуть родичі. Задовольнити свою потребу…
Ось це колосальна проблема. Важливо правильно вибрати, а не просто укласти шлюб. Розмірковувати не про задоволення своїх потреб, а про людину на майбутнє життя.
Природно, що ми закохуємося, грають гормони, але здоровий глузд не скасований.
До 25 років люди схильні обирати більше емоційно. Подорослішавши, починають формувати свої критерії, і намагаються згідно з ними придивлятися до потенційного партнера.
Чому з’явилася така тенденція: не одружуватися, а спершу спробувати?
У спробах немає нічого такого, що допоможе побудувати взаємини. Тому що важливо не спробувати і дізнатися, а отримати правильне розуміння, що таке шлюб і як в ньому жити. Проби нічого не гарантують, якщо у тебе немає поняття, як побудувати щасливі подружні відносини.
Інший момент, – це щирість і чесність до шлюбу, і вони – в інтересах обох.
Наприклад, чоловік знав про свою імпотенцію до шлюбу, але не сказав про це наречені, тим самим, позбавивши її вибору. Вона могла подумати: поберемося та й будемо боротися з цим, лікуватися й піклуватися про нього. Але у неї не було вибору.
У зв’язку з цим, дошлюбне консультування – вкрай важливий час. Дошлюбне консультування розкриває всі аспекти, всі питання і важливо бути чесним один з одним. Якщо людина вступає в шлюб і щось приховує, то вона, перш за все, сама в програшному становищі, сама себе ставить в небезпеку.
Якщо люди кохають один одного, хочуть побудувати відносини, то вони будуть вирішувати проблеми разом – і нехай кожен розуміє, на що йде.
У Святому Письмі ми читаємо, що сам Бог вибрав дружину для сина Авраама, і він з єдиною жінкою прожив все життя. Ревекка, коли її запитали, дала згоду йти до людини, яку жодного разу не бачила. Але вона знала з якого він роду і якими цінностями живе. Вся їхня інформованість одне про одного зводилася до того, що цей шлюб був у волі Божій. І цього було достатньо.
Християнам сьогодні слід молитися та запитувати Бога про Його волю на свій шлюб.
Другий наш орієнтир, це певні християнські критерії. Потрібно дивитися, як людина будує взаємини в своїй родині з батьками, друзями, чи цінує їхні погляди, яка особистість ваш майбутній партнер, – адже з цією людиною потрібно жити.
Якщо вас щось дратує до шлюбу, поставити собі питання: А чи зможу я з цією рисою жити завжди?
Недоліки притаманні кожному. Потрібний час, щоб зрозуміти, чи зможемо ми жити разом. Якщо я йду на цей крок, тоді не буду скаржитися. Адже рішення прийняте.
Емоції проходять. Залишається людина і його риси характеру, які ми побачили до шлюбу чи ні.
Якщо шлюб відбувся, потрібно вийти на такий рівень спілкування і спробувати знайти підхід один до одного, щоб допомогти виправитися, покращитися заради збереження відносин і створення щасливого шлюбу. Фізіологічні аспекти інтимного життя важливі, але вони не найважливіше, це не те, заради чого живуть люди.
У житті хвороби можуть спіткати як одного, так і іншого партнера, травми. Перед вівтарем ми даємо обіцянки: «бути разом в горі та радості».
Люди повинні відповісти на запитання: якщо щось дійсно трапиться, чи готовий я жити з цією людиною незважаючи ні на що? Любов містить принцип відданості.
Для цього й вигадали період заручин, побачень, – час, коли люди знайомляться глибше один з одним.
Сьогодні спостерігається не здорова тенденція: люди не пов’язані один з одним, живуть разом, але кожен для себе, не готові жертвувати.
У жертовності закладений глибокий сенс. Коли ми піклуємося про когось, то тим самим збільшуємо своє щастя.
Різні події, в тому числі і неприємні, можуть статися в житті. Краще підготуватися морально до того, щоб все проходити разом.
Якщо немає міцних взаємин в сім’ї, немає щастя, то руйнуються сім’ї і буде руйнуватися держава.
Люди навчилися правильно обирати техніку, речі, – що завгодно: вивчають параметри, якість, чи підходить…
Але чи навчилися ми правильно обирати партнера життя?
Не «як би він мені підійшов?», а «Чи зможу я зробити цю людину щасливою?»
«Чи зможемо ми, не дивлячись ні на які обставини, пройти разом цей шлях довжиною в життя?»
Питання – Алла Шумило
