Розповідає Станіслав Носов, керівник Адвентистської церкви в Україні.
Як загалом оцінює Всесвітня церква те, що відбувається в Україні?
Ми маємо особливі переживання, бо в Україні війна. І Всесвітня церква, наші сусіди: Румунія, Польща, Чехія, Німеччина, інші країни, всі переживають і моляться. Вони бачать цю біду, тому що дії насильства і знищення людей – це біда, це катастрофа. І наша церква проти вбивства, проти насильства. Ми, як церква, висловлюємо переживання в зв’язку з тим відбувається, це порушення прав людини, порушення всіх норм існування, тому наша молитва про те, щоб зупинилося це все зло і в Україні запанував мир.
Було чимало зауважень, що церква має дистанціюватися від цього всього, але бачимо що вона активно бере участь в умовах війни. Поділіться фактами, чим зараз займається адвентистська Церква в Україні в цих обставинах.
Христос, коли був на цій землі, завжди допомагав людям, годував і зціляв їх. І адвентисти до війни теж працювала в цьому напрямку, здійснюючи соціальне служіння, а зараз під час війни Церква особливо виконує це служіння. Ми маємо невеликі мікроавтобуси, і там де є “зелені коридори”, де більш менш безпечніше, вивозили людей з Ірпеня, Бучі, з Чернігова, з Сум, з Харкова. Також і з Маріуполя, буквально 18 березня, допомогли вивезти більше 300 людей. І ми дякуємо Богові, що в цей особливий час можемо звершувати служіння і допомагати людям, незалежно від конфесійної приналежності. Через численні обстріли люди по кілька тижнів знаходилися в бомбосховищах, у підвалах, без води, їжі і тепла. Вони у великому стресі і потребують медичної допомоги. У Чернівцях, у Львові, на Закарпатті є наші центри, де люди можуть отримати необхідну турботу і допомогу волонтерів і лікарів.
Ми дякуємо закордонним сусідам, це Польща, Румунія, Чехія, Німеччина, Італія, які передають фінансову допомогу, продукти харчування, приймають жінок і дітей. Вони організували табори з гарними умовами для того щоб люди, які пережили страх і біду, могли відчути захист і турботу. І це є Боже благословення.
Поруч із соціальною допомогою, ми, як Церква, молимось, покладаємо надію на Господа, тому що це приносить душевний спокій, це турбота про душу людини. Це перевага пасторів, служителів, які перевозять людей, спілкуються і моляться з ними. Ми дякуємо пасторському колективу і членам церкви, які як волонтери, звершують це служіння, перебуваючи день і вночі в дорозі. Один день-два відпочили і знову в дорогу. Завантажують харчову допомогу, кілька діб їдуть в одну сторону і їдучи назад, беруть жінок, дітей, людей похилого віку, щоб вивезти на безпечну територію.
Ми дякуємо Польській стороні, які купили кілька мікроавтобусів, для того щоб здійснювати перевезення. Також ADRA Чехії купили 10 автобусів, Фольксваген Крафт, на 18 місць, і ми їх використовуємо, щоб везти харчову допомогу, одяг, матраци, ковдри і вивозити людей з небезпечних місць.
Чому для нас, як для Церкви, так важливо, і ми за це молимось, щоб Україна збереглася з тими порядками, законодавством, устроєм, свободою, які в ній є?
Як члени церкви і громадяни країни, ми дякуємо Богові за ті благословення, які були дані Україні за 30 років її незалежності: свобода, можливості для проповіді Євангелії, можливість вибору для кожної людини, як і де молитися. Спілкуючись з європейцями, ми чули, як вони іноді дивувалися і раділи, що в Україні кожна людина може вільно обирати церкву, куди вона може прийти, помолитися, пожертвувати дари. Завжди були можливості для дітей, молоді і дорослих щоб навчатися, відкривати якийсь бізнес. Можливо, якісь європейські країни мали більші можливості вести бізнес, кредитні можливості, але живучи в цій країні, ми дякуємо Богові, що Україна мала цю перевагу, свободу, і молимось, що ця можливість буде і надалі, щоб українці могли працювати на полі, фабриках, заводах, на своїх особистих фірмах. Щоб могли працювати і допомагати один одному, молитися Господу, щоб Він прийшов на цю землю і заснував Царство Ісуса Христа.
Наскільки є підстави для денацифікації в Україні, з релігійної точки зору?
Я є членом Ради церков України, де є 17 представників від кожної релігійної організації: це мусульмани, іудеї, протестанти, православні, люди, які в цій вільній країні мають своє переконання, як вірити, що робити. 25 років існує Рада Церков України і ми можемо сказати що за ці роки не було насильства, диктатури, пригноблення. Ми спілкувалися з Президентом, з прем’єр-міністром, міністром іноземних справ, з працівниками сільського господарства, ми не бачили тиску, фашизму, як кажуть, було вільне спілкування, вільне життя. Безвізовий режим дозволяє людям вільно виїхати в Європу і якщо би були утиски, то можна було б вільно написати скарги на утиски в Україні. Але ніхто на це не скаржився. Тому інформація, яку чують наші сусіди білоруси, росіяни, – вона неправдива. В Україні люди мають вибір, вибір життя, вибір віри, праці, як жити. І це перевага для українців.
Наостанок, ваше побажання до церкви і до українців.
Найперше, щоб Господь допоміг, щоб настав мир, щоб війна закінчилася. Щоб люди могли молитися, працювати, мати свої переконання, це є бажання кожного з нас. Щоб Господь зберіг воїнів, усіх людей, всіх хто вірить в Господа, Який веде, керує і благословляє. Щоби Божий захист був для кожної людини, щоб ніяке зло не трапилося з людьми. Ми віримо що всіляке вбивство і насильство – це від диявола і коли проливається кров – це є біда, це зло, це гріх, тому наше прохання і заклик, щоб це зупинилося і в Україні панував мир.
Питання – Артем Щербанюк, Іван Ярош
