Розповідає Ігор Вовк, власник знищеної зуботехнічної лабораторії, зубний технік вищої категорії, м. Ірпінь
Ігоре, чому та як Ви відкривали зуботехнічну лабораторію? Яка була мета її відкриття?
Раніше не було окремих лабораторій, де виготовляли протези, бо вони були при клініці. Цими лабораторіями керували лікарі, які не сильно вникали в тонкощі виготовлення, у специфіку роботи техніка.
Техніки – це люди творчі, щоб відновити втрачені зуби, треба вникнути в особливості будови зубного ряду, а оскільки ми всі різні, то й умови у всіх особливі та різні.
Це дуже добре видно на гіпсових моделях. Тому у 2003 році я спробував відкрити свою справу. Цілий рік займався тим, що шукав приміщення, шукав матеріали, постачальників. Зі свого досвіду знав, що специфіка лікаря і техніка відрізняється. Тандем “лікар і технік” за один день не створюється, це робота часу.
Коли немає взаєморозуміння між ними, як допомогти людям, як вилікувати, то це є бізнес. А наш принцип роботи – відновити людині втрачене, зробити так, щоб людина отримувала задоволення, їй було комфортно.
Я гарантував людям послуги високої якості, хотів, щоб зі мною не працювали люди, які не пацієнта бачать, а тільки гроші. Господь дав людей, які “закохані” в свою роботу, з якими легко працювати, вони хочуть розвиватися, допомагати людям.
Спочатку в Ірпені знайшов приміщення. Я розумів, щоб мати зиск, щоб була якісна робота, треба мати декілька людей, мінімум троє, які будуть старанно виконувати роботу. Треба було купити якісне обладнання, якого в Україні на той час не було.
Було криве-горбате російського виробництва і було якісне західне. Обладнання дуже дороге, я не мав таких коштів, щоб купити його одразу. Але мене познайомили з людьми, які повірили мені і дали його під виплату. Ми підписали договір, що я розрахуюся з ними на протязі деякого часу.
Наша спеціальність дуже вузького профілю. Спеціалісти знають про кожного, хто який, знають, хто порядний, з ким можна мати діло. Я знайшов людей, які постачають матеріали, бо їх не було в магазинах. Спочатку купував найнеобхідніше, без чого не можна було почати працювати. Поступово так докупив обладнання, апаратуру.
Скільки років ви збирали свою лабораторію?
З 1985 року мої руки звикають до інструменту, але він змінюється, стоматологія постійно розвивається. Коли впала залізна стіна між Заходом і Сходом, коли побачили, як далеко ми відстали від Заходу в галузі стоматології, то почали шаленими темпами їх наздоганяти. Люди побачили різницю між тим, що їм ставили у Радянському Союзі і новими технологіями.
Вартість обладнання дуже велика, тому що в Україні виробляють тільки деякі речі, решта йде з Заходу. Не зупинявся на досягнутому, тому що щодня з’являлися нові матеріали, нове бачення, нові розробки. Майже тридцять років збирав матеріал, обладнання, удосконалював лабораторію.
Лабораторія – це окремий підрозділ, який займається тільки виготовленням протезів (протез – це те, що не є природним зубом: коронки, мости, протези). Обладнання для лабораторії коштує великі гроші, воно як обладнання для виробництва, тому багато клінік не можуть дозволити собі власні лабораторії.
Щоб виготовляти різні види протезів, треба окреме обладнання для потрібного напрямку роботи. Тому я купував обладнання під будь-який спектр роботи. Тяжко мені дісталася та лабораторія – копійку до копійки збирав і вкладав у обладнання.
Що трапилося з лабораторією?
Ми виїхали у перший день війни. Фізично не могли ні заховати, ні вивезти лабораторію, бо вона мала площу біля 80 квадратних метрів. І вся вона була обставлена обладнанням.
До останнього мав надію, що щось збереглося. На жаль, від фосфорних бомб згоріло все, бо температура була дуже висока.
Лабораторія знаходилася на другому поверсі, зверху дерев’яна покрівля. Не знаю, яка була температура, але згоріло все. Від печей, в яких випалювалася кераміка, лишилося тільки та частина, де ця кераміка випалювалася, а той метал, який був довкола, весь згорів.
Чи прорахували Ви, скільки коштів вклали в лабораторію? Скільки потрібно для відновлення лабораторії?
Я спочатку зібрав список втраченого. Сума втрат досягла ста тисяч доларів. Вертатися до тієї технології, яка була, вже не буду, бо це вчорашній та позавчорашній день.
Зараз майбутнє за комп’ютерами. Необхідний ноутбук для роботи коштує дві тисячі доларів, великий монітор до тисячі доларів, сама програма для роботи коштує три тисячі євро. Печі коштують по-різному – одна три тисячі євро, інша п’ять тисяч євро.
Літейна установка також дорога. Щоб відкрити знову лабораторію, мені потрібно не менше коштів, ніж я вклав у ту, що згоріла. Це буде сучасна, як на Заході, за новими технологіями, лабораторія.
Також потрібно знайти нове приміщення, але основне – це обладнання.
Ви маєте мрію?
У мене була мрія – створити музей зуботехнічної справи, як розвивалась лабораторія, від примітивних дротових оклюдаторів до сучасних електронних артикуляторів, які повторюють всі рухи нижньої щелепи, адже нижньощелепний суглоб найскладніший в організмі людини.
Від механічного паяльника на бензині, до лазерного 3D принтера, на якому друкується металевий каркас зубних протезів. Увесь матеріал, все обладнання, яке збирав роками для музею, згоріло.
Зараз в мене єдина велика мрія – мир в Україні й нова сучасна лабораторія. Я не хочу їхати до іншої країни. Хочу працювати в місті, яке мені подобається, приносити користь людям, яких люблю. Мрію відкрити лабораторію майбутнього.
Питання – Алла Шумило
