Кропивницький адвентист за час війни розміщував на нічліг понад 200 переселенців
Війна завжди приносить людям тільки біль і страждання. Багатьом людям довелося покинути свої рідні міста й оселі. Але в нашому світі завжди є люди, які допомагають тим, хто в скруті.
Про організацію служіння вимушеним переселенцям розповідає Марина Чала – керівник відділу суботньої школи й молитовного служіння, координатор надання підтримки вразливих категорій населення, І громада м. Кропивницький.
Чи багато переселенців приїжджає до Вас, і з яких областей вони переважно?
Так, до міста приїжджає багато переселенців, здебільшого транзитом, залишається десь третина. За офіційною статистикою, Кіровоградщина прийняла 71 тисячу переселенців, 16 тисяч залишилися в нашій області, десь 8 тисяч з них в Кропивницькому. Здебільшого це люди з Харкова, Харківської та Миколаївської областей, є і з Бахмута, Маріуполя, Бердянська…
Якою мовою спілкується більшість переселенців?
Щодо мови ситуація досить цікава. У нас телефонують із запрошенням три сестри, усі україномовні, то відповідати їм українською намагаються відсотків 80. Поки що жоден не сказав, що не розуміє української.
Звісно, що рідною для більшості є російська, Кропивницький україномовний десь наполовину. Оскільки ми надаємо й інформаційну підтримку, то є ті, хто запитував про безплатні курси української.
– Так ще питання стосовне цих відгуків, (надаю фото з відгуками). Коли ви бачите, такі гарні слова, не зважаючи якою мовою вони написані, що ви відчуваєте? Натхнення, можливо віру у себе, у своє діло?
– Якщо чесно, я не дозволяю собі плакати у спілкуванні з переселенцями, хоча почула вже чимало десь щемливих, десь моторошних історій. Коли читаю ці слова вдячності, чи повідомлення в месенджерах плачу і відчуваю огиду до тих, хто змусив цих людей тікати, вдячність Богові, що дає можливість бути корисними
– Зрозуміло, а що стосовно ваших колег та колежанок, їхня думка збігається з вашою?
– Ми почали допомагати, коли у нас не було нічого крім бажання служити Богові й людям. Спочатку ми відкрили молитовний будинок, хоча вже у нас дуже маленький, багато хто з членів церкви надав свої домівки для біженців, які потребували тимчасового прихистку. Один наш брат Святослав Ніколов від початку повномасштабного вторгнення прийняв понад дві сотні людей. Просто дав оголошення на OLX «надам тимчасовий прихисток безплатно».
Ми робили це просто тому, що треба було щось робити. Ні коштів, ні гуманітарки в той час ми не мали. І Господь давав сили 24/7 об’єднувати людей, надавати логістичну та інформаційну підтримку. Коли з’явився цей зошит (його принесла дівчина переселенка, у якої підросло маля і вона прийшла обміняти одяг, який став замалим на більший) ми всі були здивовані, вона сказала “Дайте людям можливість, хоча б подякувати…” Так це надихає, і утверджує в тому, що ми робимо все правильно.
Ви чули різні відгуки, бачили багато різних людей, слухали усілякі історії. Чи додає вам це віри у краще майбутнє, так само як і ви додаєте віри людям, які приходять до вас. І чи опускаються у вас руки або може виникають якісь депресивні думки, що саме стосуються вашої роботи?
– Депресивних думок у нашої команди немає, ми знаємо Хто сидить на престолі, віримо, що Він використовує нас якнайкраще для майбутнього. Звісно, є багато питань до Бога, але є віра.
Скільки людей у вашій команді?
– Семеро тих, хто постійно залучений, ще 10 тих, хто допомагає час від часу. Вся громада постійно молиться. Щоб Ви розуміли, середній вік членів нашої громади 61 рік. Ще допомагають троє людей, які не належать до церкви.
З цього всього в мене складається думка, що ви не просто допомагаєте людям, а ще й ділитися з ними своєю вірою. Ви допомагаєте людям з самого початку війни?
– З 24 лютого почали допомагати з тимчасовим прихистком і логістикою: як дістатися, у кого зупинитися, хто міг би зустріти? Потім шукали, привозили, розвозили гуманітарну допомогу. Коли зрозуміли, що здатні шукати можливості й допомагати постійно, створили форму.
Тих, кому потрібна допомога, стає більше. Почали робити видачі безпосередньо в Домі молитви, трохи розповідати, хто ми, чому ми, Хто за нас. Цікаво, що форму постійно змінюємо, наразі додали графу “Молитовні прохання”
До вас приходять різні люди, можете згадати якусь історію, яка вас справді вразила?
– Насправді таких історій чимало. Багато сумних, але поділюсь оптимістичною. Дівчинка п’яти років, з Харкова, попросила показати їй місто, “а то ми скоро переможемо, а міста вона так і не побачить”. Багато розповідала про свого папугу, і запитувала, як Бог розуміє мови усіх людей і тварин, надсилала свої малюнки.
Як ви потрапили у чат-бот міської ради?
Я не знаю. Швидше за все вони відстежують, хто надає допомогу. Там є перелік волонтерів, організацій, зокрема і церков, які пропонують допомогу. Туди потрапили й перша, і друга громади Церкви адвентистів сьомого дня Кропивницького.
Для контакту в ІІ громаді є телефон пастора Сергія Сугака, а в нас спочатку було посилання на мою особисту сторінку в фейсбуці, бо саме там я писала перші пости про можливість надати допомогу, а потім змінили посилання на форму реєстрації на допомогу.
Бажаю вам щастя, успіхів, ви дійсно робите велику справу, я вірю у ваш успіх і в те, що завдяки таким людям, як ви, наше майбутнє стає дедалі світлішим, дякую Вам!
Навзаєм! І Вам щиро дякую! Бажаю яскравих вражень, благословенних подій, втілення мрій і безмежного щастя на славу Божу! Нехай кожен день буде сповнений добром, радістю і присутністю Господа!
Питання – Данило Гаркавченко
