Розповідає Сергій Москаленко – пастор Церкви Адвентистів сьомого дня у Кременчуці, Горішніх Плавнях та Козельщині
Як саме проходить роздача хліба і де саме?
Хліб роздаємо у Горішніх Плавнях біля Будинку молитви церкви Адвентистів Сьомого Дня, у Кременчуці у двох місцях, також біля церкви. У Світловодську місцева влада виділила павільйон у центрі міста, де роздають хліб.
Хто саме роздає хліб і хто фінансує цей проєкт?
Хліб роздаємо погодинно, у Горішніх Плавнях з 17:00 до 19:00, у Кременчуці у першій громаді з 15:00 до 17:00, у другій громаді з 12:00 до 14:00, у Світловодську з 11:00 до 14:00. У кожному місті люди, зазвичай, приходять завчасно, тому часто утворюються черги. Хліб видають двоє людей з членів церкви.
Логістику фінансує адвентистське агентство допомоги та розвитку – ADRA, випічку хліба фінансує WFP – всесвітня продовольча програма від ООН.
Як довго ви займаєтеся цим служінням?
Ми почали робити це з 12 квітня. Була пауза в два тижні, чекали поки переукладають договори. Справа в тому, що хліб припинили роздавати одночасно і в Кременчуці, і в Полтаві, тому всі чекали, поки договори будуть переукладені.
Про які договори йде мова?
Зараз ми беремо хліб ТОВ «Полтавахліб-3», раніше брали у «Кременчуцький хлібокомбінат»
Чому ви цим займаєтеся?
Ми не були ініціаторами цього. Це проєкт нашої організації ADRA та WFP. І вже подальші дії нашої церкви були ініційовані саме ADRA. Нас попросили роздати хліб тим, хто має потребу і ми це робимо. Ми просто хочемо допомогти.
Помітьте, ми його не продаємо, тому що я вважаю це “великим гріхом” – забрати хліб у того, хто його не має, та ще й на цьому заробити.
Ви роздаєте хліб тільки цивільним?
Нас запитували, чому ви не роздаєте хліб у “гарячих точках?”. Наскільки я знаю, і для армії, і для міст в зоні бойових дій, хліб дають окремо.
Отримують хліб всі, хто хоче. Ми даємо одну або дві буханки. Є люди, які просять за когось, в такому випадку ми просимо пред’являти документ особи. Можуть приходити й ті, хто не потребує, а також можуть не приходити ті, які мають в цьому потребу. Дуже багато людей кажуть: “Мені незручно до вас приходити!”
Розкажіть якусь історію від переселенців, яка вас вразила, сильно засмутила або надихнула?
У Кременчуці був один чоловік, який приїхав з міста Ізюм. Сам він народився у місті Баку. По національності, з одного боку він азербайджанець, з іншого боку удінець. Дуже болісним був його перший переїзд з рідного Баку до України у місто Ізюм.
Необхідно було починати все з початку: облаштовуватись, шукати нову роботу, друзів. Після тривалого часу, коли розпочалася війна, був вимушений переїхати вдруге, він залишив усе. У нього навіть немає надії на те, що його квартира вціліла. Він не жалкує про те, що всі його речі залишилися там.
Він дякує Богові за те, що залишився живий, бо на його очах були вбиті його знайомі. І він до кінця не розуміє, чому Бог зберіг саме його життя. Згадуючи своє місце проживання, він жалкує лише про одну річ – це невеличка ікона. Вона йому цінна, як сімейна реліквія. І все-таки сподівається, що вона залишиться там неушкодженою.
Більш за все мене вразило те, що сьогодні ти маєш все, а завтра в тебе немає нічого. Але залишається те, що дарує Бог – це життя.
Питання – Данило Гаркавченко
