Життя це рух в пошуках істини

Моя історія, яку я добре пам'ятаю, почалася з того часу, коли мені було 6 років. Моя бабуся перша прийшла до Бога, і вона довго молилася про мою маму. У той час, було багато проблем і мама шукала відповіді в книгах, через зустрічі з людьми. Чи є Бог, і де Він. Одного разу вона йшла повз будівлю, яку ми часто проходили, гуляючи поруч, щось всередині спонукало її зайти туди. Вона говорила, що ніби-то її хтось повернув зсередини й вона зайшла в цю будівлю. Там проходило зібрання харизматичної церкви й вона познайомилася з людьми, які її запросили на більш детальне вивчення Біблії та помолитися про її питання. Ось так мама залишилася там. Вона, незадовго після того, почала і мене брати з собою. Тато і мама були вже розлучені на той час. Тато мій і донині ще невіруючий.

Ось так я виросла, відвідуючи харизматичну церкву протягом чотирнадцяти років. З самого дитинства я залишалася на дорослих зібраннях, тому що тяглася до того, щоб вивчати Слово Боже. За ці чотирнадцять років багато чого сталося. У 16 років я прийняла водне хрещення. Абсолютно свідомо я присвятила життя Богу і церкві. Продовжуючи рости, я відчувала заклик до служіння людям. Ще до того, як мені виповнилося 16 років, я проводила домашню групу для моїх друзів. Мені тоді було 13 років. У 16 років я потрапила в іншу церкву харизматичного напряму під керівництвом глобальної церкви.

Поясню трохи. У харизматів, баптистів і п'ятидесятників дуже багато громад, які нікому не підкоряються згори. Тобто багато маленьких і великих помісних церков. Є схожі, є абсолютно різні в стилі проведення зібрань.

Коли мені виповнилося 15-16 років, я дуже сильно хотіла знайти своє місце в церкві та в служінні. Я мріяла і молилася, щоб служити в молодіжній команді. У тій церкві, до якої я ходила, цього не було. Тому я шукала своє місце і молилася, щоб Бог мене вів.

І ось я потрапила в молодіжну церкву. Скажімо так, що молодіжна була команда, але не основний склад церкви.

Я любила цей час. Ми багато служили людям, проводили програми, збиралися на різні конференції разом з хлопцями з церкви. Все тривало до тих пір, поки щось всередині не почало вмирати. Здавалося б, є все для того, щоб жити та радіти, є команда, служіння. Сама неодноразово проводила зібрання, коли не було пасторів. Я була частиною цього руху протягом 5 років.

Але коли закінчувала університет (вчилася я на менеджера по туризму в КНУКіМ), я зрозуміла, що перестала жити в церкві. Вона стала зменшуватися, а ті внутрішні зміни, про які ми тільки й говорили з нашою командою, не відбувалися ні в нас, ні в людях. Тільки тому, що хотілося зовні завойовувати серця для Бога, а який ти всередині, не так було важливо. Я говорила про те, що нам як команді, яка служить, варто перш за все дивитися на себе і молити Бога змінювати наші характери, а не просто молитися про те, щоб приходили нові люди й приймали спасіння.

Це важливо, але фокус, насамперед, повинен бути на наших внутрішніх змінах характеру. Щоб ми спочатку в команді навчилися любити, приймати, прощати. Щоб дивилися на свою поведінку. Але відбувалося те, що не повинно було б. На жаль, ніхто не хотів загострювати увагу на себе, тобто докладати віру і зусилля, щоб змінюватися самим. Я ніколи не могла уявити своє життя поза церквою, тому що з раннього віку це було сенсом мого життя. Але я бачила, як люди йдуть з церкви. На жаль, я бачила, як люди з нашої команди йшли з конфліктами ... незгоду в думках, з нездатністю примиритися ...

Колись дуже давно, коли мені було років 9, мені приснився сон, про те, що я з іншими дітьми грала на небі та ось, настав час, щоб розходитися по класах разом з Ісусом. Я бачила, що інші діти йшли, а я відставала, і здається, прийшла останньою. Тоді я почула голос Ісуса: «Відділю овець від козлів. Вівці поставлю праворуч, а козлів ліворуч.» На цьому сон закінчився. Тоді мені не подобалося ходити на дитячі служіння, і я залишалася на загальному, просто малюючи протягом всієї проповіді. Так вийшло, що я виросла серед дорослих, тому у мене і не було якогось підліткового періоду. Здавалося, бувши дитиною, я була дорослою не по роках.

Після того сну, я серйозно замислилася. Я перестала малювати в церкві, і почала слухати проповіді, навіть якщо я їх ще не розуміла і мені було нудно. Ось так з раннього дитинства я була залучена до церкви всім життям. Але прийшов час, і я почала шукати, вивчати, дивитися проповіді про те, якою церкву бачить Бог. Багато що змінилося в мисленні. Я дивилася на те, у що перетворилася наша маленька церква і мені було боляче.

Якось зі мною почали розмовляти, чому я себе веду більш вільно, можу говорити те, що думаю, можу висловлювати свої почуття. Раніше я не могла. У нас було практично неможливо виразити те, що ми насправді думали. Це обмежувалося. Прийшов момент, коли я опинилася перед вибором – змиритися з тим, що відбувається в церкві, або знайти собі іншу церкву. Чому так кажу, бо пропозиція була не від мене. У мене відбулася телефонна розмова з пасторами. Мені було дано вибір. Ми просто говорили про той стан, в якому ми знаходимося як церква і кожна особистість в команді. Я до цього часу була вже відсічена від всякого життя в церкві. Здавалося ми просто збиралися, проводили час, за шаблоном все робили й розходилися.

Я була вдячна за весь той час руху, який у нас було. Про це сказала моїм пасторам. Вони знали, що я серйозна людина, слів на вітер не кидаю. Знали все те служіння і турботу про людей, які здійснювала. Ми залишилися буквально кістяком церкви з невеликої групи людей, які вже самі не розуміли, навіщо збираємося, оскільки немає ніяких змін.

В ході нашої розмови, результатом було те, що протягом практично чотирьох років я залишилася поза духовної сім'ї, із забороною спілкуватися з людьми з моєї церкви. Це був удар. У мене майже не було друзів поза церквою, і цих, які були все в моєму житті, здавалося, втратила ... така була політика церкви. Ті, хто йшли, з ними забороняли спілкуватися щоб уникнути розбіжностей в церкві.

Я не могла знайти те, що я шукала – живу церкву, щирих людей, які люблять Бога всім серцем. Я продовжувала молитися, щоб Господь направив мої шляхи, але знайти духовну родину так і не могла. Тільки дивилася служіння однієї російськомовної церкви онлайн.

Озираючись назад, я можу сказати, що Бог зробив справжнє диво. Я пам'ятаю перший день, коли я познайомилася з адвентистами.

Я знайшла розмовний англійський клуб, щоб підтягнути англійську мову. Тому що це була моя мрія – вивчити її. Коли прийшла перший раз, дізналася, що організатори клубу адвентисти. Я, перш за все, з побоюванням поставилася, бо був досвід зустрічі із людьми з течії послідовників Ісуса в останні дні. Дуже все схоже на ту церкву, в якій я росла, але у них були якісь книги, які вони крім Біблії цитували.

Про адвентистів я чула раз або два в глибокому дитинстві й тільки те, що вони ходять до церкви в суботу, що здавалося дивним всім, хто ходить в неділю. Більше нічого не знала.

Я почала ходити на цей клуб. Познайомилася там з хорошими людьми. Швидко здружилася. Побачила, що існують ще люди, які щиро люблять Бога. Через дружбу Бог почав перетворювати моє серце. Згодом я стала відвідувати в суботу служіння інтернаціональної церкви. Вона була теж дуже маленька, але там було те, чого жадала моя душа. Справжня щирість і вивчення Слова. Таке просте і таке глибоке. Я їздила із далеку, щоб допомагати на розмовному клубі в п'ятницю і вранці в суботу я приїжджала до церкви.

День за днем, місяць за місяцем, рік за роком Бог готував моє серце, щоб в один прекрасний день стати частиною духовної сім'ї, про яку я молилася роками.

Через справжню дружбу з адвентистами, Бог дуже сильно змінив мої погляди на церкву і на життя. Спостерігаючи за їхнім способом життя, захоплювалася тим, як щиро і сильно вони люблять Бога. Про таких людей поруч, могла тільки мріяти. Я зіткнулася з адвентистським англійським табором, з адвентистами-місіонерами.

Весь цей час, кілька років, в моїй голові все переверталося. Я почала дізнаватися різницю у вченні, яке мені важко давалося. Приблизно через рік після знайомства з адвентистами, я переїхала до Києва жити з місіонерами-адвентистами на період одного року, доглядаючи за їх маленькою донькою. Там познайомилася з адвентистською домашньою групою, де по-справжньому почалося моє становлення в розумінні різниці вчення в церквах. Було дуже складно. Весь мій досвід попереднього життя суперечив вченню адвентистської церкви. Але мене дуже підтримували в молитвах друзі.

Весь цей час, а точніше років три, Бог творив в мені нову людину, але я ніяк не могла побороти почуття віддаленості від духовної сім'ї.

Я приходила до церкви щосуботи, але крім моїх кількох друзів, нікого не знала, і не могла довгий-довгий час прийняти той факт, що це місце може стати моїм духовним домом. Я сама з собою боролася дуже довго. Боролася з думками. Боролася з вченням. Багато що я розуміла дуже добре, але були деякі речі, яким була навчена в моєму попередньому харизматичному житті, відпустити які я ніяк не розуміла, чому повинна. Були питання, які я розуміла по-іншому. Про хрещення Святим Духом, про воскресіння мертвих, про пекло. Все це не давало мені спокою довгий час. Але Бог потихеньку шліфував моє сприйняття.

Йшов час, я дійшла до вершини своєї внутрішньої боротьби. Я благала Бога, щоб Він щось зробив зі мною, щоб ця боротьба припинилася, і я по-справжньому могла прийняти церкву як сім'ю. Я молилася: «Боже, я приймаю рішення стати чистим аркушем для тебе. Почни заново пояснювати мені та вчити мене істинам. Навіть, якщо я не розумію, чому повинна відпустити попереднє вчення, я просто довіряю Тобі.»

Сама я завжди мріяла про місіонерство і про спілкування з людьми різних національностей. Напевно, це у мене тече в крові. Сама я теж не схожа на українку. Люди, які зі мною зустрічаються, говорять це кожен раз :)

Навіть ніколи й подумати не могла, звідки може початися мій шлях, який приведе мене до пізнання істини.

Товаришуючи з адвентистами спочатку, я багато знайомилася з хлопцями місіонерами. Нині, я вдячна Богу за тих людей, з якими Він звів мене. Я вірю, що мій час займатися місіонерською діяльністю не за горами. Захоплююся фото / відео, люблю ловити моменти в природі та в людях. Працюю над написанням моєї першої книги. Вона про мій життєвий шлях з Богом. Я отримую масу задоволення, коли можу виписувати думки, складаючи їх в слова, речення, історії ...

Люблю допомагати. Мені здається, що тільки так я можу жити! Насолоджуюся процесом життя. Складними часами, особливо, коли переходжу з одного сезону життя в інший. Завжди потрібно Віра. Хоч і скаржуся іноді, але потім, дивлюся назад і дякую Богові за те, що Він проходить все разом зі мною. Життя - це постійні досвіди, що змінюють моє мислення.