Чому я вірю
Мене звати Юля. Родом я зі шахтарського містечка Донецької області – Добропілля. У п'ять років зі старшою на рік сестрою батьки відвели нас в спортзал на заняття гімнастикою. Відтоді в моєму житті з'явилося перше розуміння, що таке цілі та перші знання як їх досягати. Мама і тато виховували нас тим, що йшло з серця. Зараз, коли мені трохи більше за тридцять і я тримаю на руках власну дитину, розумію, скільки багато фундаментально корисного вони нам дали, щоб ми змогли вижити в цьому світі. Вижити людьми.
Наприклад, батьки ніколи ні словами, ні діями не показували, що нам хтось щось винен. Навпаки, більше вчили ділитися, віддавати, бути помічниками, а не тільки лише споживачами. Виховали в нас дуже міцні сестринські відносини. Де немає суперництва, заздрості та ворожнечі. Де панують любов, дружба і підтримка.
Крім спорту, в моєму житті була музика – клас акордеона. Вона навчила чути красу до мурашок. Це дало моїм почуттям глибини. Були в дитинстві й танці. Але тут досвід не райдужний, але вельми корисний на майбутнє. Коли з колективом танець був вивчений і прийшов час виступу мене хотіли на нього не допустити. Через малий зріст та вік. Думали, що я так, за компанію зі старшою сестрою. Тоді в спірне питання втрутилася мама і я взяла участь в концерті. Ця ситуація вперше показала мені, що люди різні. Багато хто не йде далі процесу і досягнення результату для них чуже.
У старших класах, ми якось писали диктант українською мовою про Національний університет імені Тараса Шевченка. Пам'ятаю, в той момент, коли ми описували червону будівлю головного корпусу, я на мить уявила, як піднімаюся по сходах його ганку. Коли постало питання перед вибором професії, я однозначно хотіла стати журналістом. Мені подобалося постійно дізнаватися щось нове, бути в курсі подій. І хотілося справедливості. У всьому. Але близькі дорослі переконали стати філологом. Їхній аргумент, що філологічні знання ширші та з ними я також зможу працювати в ЗМІ. З того часу минуло багато років. У Донецьку я отримала диплом спеціаліста з української мови та літератури. І тоді, замість походу з групою в кафе відзначати випускний, я з мамою вирушила на вокзал. В дорогу до червоної будівлі, що стала незабаром, другою альма-матер. Там я закінчила магістратуру в Інституті журналістики.
Сьогодні я мама донечки Слави. І це найбільше для мене щастя! До цього часу отримала досвід роботи новинним кореспондентом на телеканалі «Україна» а, пізніше, піарником в машинобудівному бізнесі та медіа сфері (на телеканалі «Надія»). Ще мене надихає власна маленька справа, яка з'явилося два роки тому. Це сумки ручної роботи.
Розмірковуючи про своє життя, часто ловлю себе на думці, що мої мрії, які з часом трансформувалися в цілі, збуваються. Кожна свого часу. І вже зараз розумію, якщо я їх досягла, значить на це була Чиясь воля і зовсім не моя заслуга. Стала вірити в провидіння.
Чому я вірю в Бога
Вперше про Бога я дізналася від своєї бабусі Марусі, татової мами. Пам'ятаю, вона якось розповідала про кінець світу і що так написано в Біблії. Ще часто бачила, як вона молиться. Вдома спостерігала, як молиться і хреститься батько. Він завжди робить це після приймання їжі та коли лягає спати. Тобто тема Бога не була в нашій родині під забороною, але і не в центрі уваги. Тільки по великих святах – на Великдень і Різдво. Усвідомлено про Нього я задумалася в 25 років. Тоді пережила серйозний удар – померла моя бабуся Діна, мамина мама. Вона не була така побожна як татова, але була ближче за духом до мене і сестри, інтуїтивно вчила нас справедливості та скромності. Я дуже любила бабусю. Але чомусь виходило, що часто сварилися. Тому, коли її не стало, я почала відчувати страшну провину і докори сумління, що багато ображала рідну людину. І, як кажуть, «замолювати гріхи» пішла в найближчу церкву. Але тоді не знала, що про прощення треба просити не перед іконами, а в особистому спілкуванні з Ним ...
Бог завжди утримує мій човен на плаву навіть у найжорстокіші шторми. У 2014 році ми з чоловіком пережили важкий період. Це була моя хвороба, яка поставила велике питання на можливості мати власних дітей. І друге – війна на Донбасі, яка змусила нас покинути власний будинок і почати все з нуля в Києві. Ми вистояли. Знайшли нову роботу, є можливість оплачувати житло. А головне, я народила доньку!
Бог завжди повертає мене до правильного курсу, якщо я не туди раптом стала гребти. Бувши вже в Києві, мені треба було зробити серйозний вибір – кар'єра чи сім'я. Відповідальна робота забирала багато сил і часу. А мені потрібно було серйозно лікуватися. Я прийняла рішення зробити стоп і поправити своє здоров'я. Тоді я стала молитися Богу вдома. Просила підказки як бути. І Він мені допоміг.
Бог завжди вірний мені невірної. Тому що Він – Тато. Він захищає і виховує. Любить носити на руках, а де потрібно, вчить робити перші кроки й допускає набити коліна та шишки. Бог допомагає зберегти здоровий глузд і життєву енергію в світі, який готовий вичавити з тебе всі соки. Заповіт з Ісусом я уклала в вересні 2015 року. Зовсім недавно. Але за цей час відбулося багато. Він допоміг мені позбутися від шкідливих звичок. Привів до примирення з членами сім'ї. Зробив сміливішою і рішучою. Інакше я б ніколи не зайнялася хенд мейд бізнесом. І далі віддано продовжує працювати наді мною, не дивлячись на мою слабкість і немічність.
Як Він це робить і як я розумію, що це саме Він? Його заклик йде з серця. Працює як внутрішній дорожній регулювальник – йти далі, повернути в інший бік або зовсім зупинитися. Якесь чуття, передчуття. Раніше я менше звертала увагу на ці сигнали. Внутрішній діалог з собою про якісь застереження завжди вважала своєю боягузливістю. Коли взяла в руки Біблію і захотіла зрозуміти в Кого ж все-таки вірю і що Йому від мене дійсно потрібно, тоді до інтуїції стала більш поважна й уважна. І зараз, перш ніж прийняти будь-яке важливе рішення, в молитві звертаюся до Нього і відповідь свого часу обов'язково приходить.
З Богом, через Його Слово, стало жити зрозуміліше. Наприклад, чому в світі стільки несправедливості якщо є люблячий Бог? Або де Бог в кожному дні нашого життя коли нам не тільки добре, але і погано? Мій досвід життя з Ним – це жива розмова з Творцем усього. З Тим, Хто знає відповіді на всі питання. Його присутність в моєму житті допомагає справлятися з моментами душевної слабкості, коли немає сил боротися зі спокусою і відчуваєш, що зриваєшся. Це гарт через випробування – у хворобах власних і недугах близьких, в сімейних кризах, в негаразди на роботі. І паралельно всього цього Він щедро обсипає безліччю благословень. Але бачити їх всі та отримувати через них Його втіху треба вчитися. Вчитися із Його Слова – Біблії. Тому я і стала адвентистом. Тут Святе Письмо – мірило віри. Тут проповідують цілісне християнство, що мені дуже близько. Коли духовне здоров'я одне ціле з фізичним станом, поведінкою в сім'ї та поза нею. Коли кожен прожитий день береш під особисту відповідальність.
- Поділитися