Він має силу допомогти кожному
Лариса Антонюк

Мене звати Лариса Антонюк. Народилася в адвентиській сім'ї в місті Черкаси, де прожила до 16 років, разом з батьками і старшим братом. В 2006 році поступила на навчання в Український гуманітарний інститут. Під час навчання, познайомилася з майбутнім чоловіком Артемом. На даний момент виховуємо з чоловіком себе, для двох наших діток. 

Любов до Бога мені батьки прививали з самого народження. Назавжди запам'ятала їхній вираз: все роби як для Бога, у всіх сферах життя. І тато з мамою були чудовим прикладом. Тато займався ремонтом взуття, він робив, і досі робить, все якісно і дешево. Каже, що люди і так дуже бідні, а нас Бог благословляє сповна. На роботі він і свідчив про Бога клієнтам, на всі євангельські програми запрошував, навіть до нас на весілля запросив своїх клієнтів, щоб вони побачили як вінчають  та благословляють у нашій церкві.

Десь з 15 років в мене почались особливі відносини з Богом, коли я ставила запитання і отримувала на них відповідь, точніше знак, про який і просила. Перше таке важливе питання для мене було зв'язане з вибором, де здобувати вищу освіту. І я попросила Бога дати мені знак  протягом тижня. Тиждень вже добігав кінця і в п'ятницю та суботу до нас в місто приїхали студенти з УГІ, які проводили служіння і рекламували даний ВУЗ. Вечері тато покликав мене до себе і поділився, що він молився з приводу мого вступу та дуже б хотів, щоб я навчалася в УГІ, на що я відразу погодилась, тому що ще з 10 класу там мріяла навчатись. 

Я бачила, що довіра Богові забирає турботи і приносить радість та спокій в моє життя, навіть коли здається що все не так як хотіла.  

В студентські роки були різні випробування та  перемоги в духовному житті. Одне з них, мені довелося пережити в першу суботу вересня, коли з заходом сонця в п'ятницю, дівчата з кімнати, які належали до іншої церкви, починали готувати їсти, дивитися фільми, прати. Для мене це було величезним потрясіння, я ходила по території плакала, молилась  і знову плакала, тому що атмосфера, яка панувала в кімнаті, була для мене зовсім не звичною. Тоді Бог відповів мені через коменданта гуртожитку, до якої я звернулась, так як ця жіночка була другом нашої сім'ї. Її слова були очевидними, але дуже доречними для мене: в твоїх коліжанок було зовсім інше життя дома, а ніж в тебе  і для них це нормально, вам потрібно навчитися співмешкати, а не концентруватись тільки на собі. Цьому я вчилася місяців 3 точно, прибирання п'ятниці робила сама, просила щоб фільми і музику слухала в навушниках, готували і прали,  по можливості,  коли ми на служінні. Так ці дівчата стали поважати нашу віру і навіть інколи приходили на служіння.  

З чоловіком та дітками

Для мене, і тоді і зараз словами підтримки є обітниці з Біблії, які вивчали на пам'ять на суботній школі та в дитячі роки з мамою, що в потрібний час приходять на розум. Люблю читати Слово Боже зранку в тиші, пороздумувати, помолитися. Воно надихає мене на новий день, розкривається кожен раз по новому, та є підґрунтям моєї віри. Як вже писала раніше, по життю, завжди довіряю свої плани Богу і прошу Йому показувати мені знаки, щоб я розуміла чи в правильному напрямку я рухаюсь. Питаю поради від дрібних планів до дуже важливих, таких як одруження, покупка квартири, машини, народження дітей і т.д. Маємо з чоловіком назначений час, коли молимось за нашу сім'ю, дітей, довіряємо мрії і просимо благословення. Слава Богу, що до цього часу завжди відчували Його  поруч і віримо, що він має силу допомогти кожному, головне прийняти її!

Лариса Антонюк

З батьками
У Вас є запитання? Задайте їх нашим пастору
Поставити запитання