Велике щастя приходить до нас з маленькими радощами

Марія Бокова

Я виросла в звичайній радянській родині: тато Віктор і мама Тамара родом з села Житомирської області. Познайомилися в Києві, коли працювали на взуттєвій фабриці. Майже все життя ми прожили в гуртожитку. Наша сім'я досить велика: у мене є рідна сестра Іра і дві двоюрідні сестри Аня і Таня, яких батьки удочерили, коли померла їхня мама, моя тітка. У школі у мене були хороші вчителі, дружний клас, тому вчитися мені завжди подобалося. Моя подруга була президентом школи, а я – її помічницею, разом ми організовували різні шкільні заходи, тому шкільні дні були яскравими та насиченими, тому залишили після себе масу приємних спогадів.

Жили ми завжди просто і скромно тому, що зайвих грошей в сім'ї ніколи не водилося. Батьки ніколи не вказували нам, куди йти вчитися після школи або яку професію обрати, рішення ми приймали самі. Це було непросто, але зате допомогло навчитися нести відповідальність за свій вибір. Одного разу в одинадцятому класі до нас на урок прийшов представник Національного авіаційного університету та запропонував відвідувати підготовчі курси для вступу до ВНЗ. Серед спеціальностей я знайшла одну, особливо мене зацікавила – філологія, переклад технічної літератури. Порадившись з батьками, ми вирішили, що зможемо оплатити ці курси, і так, я визначилася з майбутньою професією. У 2004 році, успішно склавши вступні іспити, я вступила до

університету на бюджетну форму навчання. Це було величезним щастям, адже грошей на оплату навчання у нас не було!

Через 4 роки я отримала диплом бакалавра і знайшла роботу за фахом – імпорт-менеджер в приватній фірмі. У магістратуру вирішила не вступати, оскільки вже працювала. А в особистому житті відбулися зміни, ми з майбутнім чоловіком готувалися до весілля. Мій чоловік Олег був з адвентистської сім'ї, на той час я вже теж була в церкві адвентистів сьомого дня. А прийшла до церкви наступним шляхом…

Моя тітка жила в одному зі спальних районів Києва – на Троєщині. Вона подружилася з родиною адвентистів і почала відвідувати суботні богослужіння, але не встигла прийняти хрещення, захворіла на рак. В члени церкви її прийняли шляхом голосування, потім, вона померла. Через мою тітку з адвентистами познайомилася і моя мама. Певний період часу ми з сестрою і мамою також відвідували суботню школу і богослужіння. Але незабаром після смерті тітки перестали.

Через кілька років, наші друзі-адвентисти запросили маму на програму, яку проводив Марк Фінлі. Мамі там дуже сподобалося, і вона покликала мене з собою. У перший же вечір я зрозуміла, що тут говорять істину, і я хочу дізнатися про неї більше. Під час програми, я знайшла відповіді на багато запитань, що мене цікавлять: «Звідки ми на цій планеті? Навіщо я живу? Що буде зі мною після смерті?». Через два тижні, проповідник звернувся до слухачів із закликом, віддати своє життя Богу і я зрозуміла, що зобов'язана це зробити. Я відчула, що просто не можу сидіти в кріслі й вийшла вперед разом з тими, хто погодився прийняти хрещення. Тоді я ще дуже мало знала про адвентизм, вчення Церкви та праці Еллен Уайт, але 26 березня 2005 року я прийняла хрещення. На жаль, ніхто з моїх рідних досі не повторив мій досвід. Тато спочатку дуже переживав: «Що за секта? що буде з донькою?», але через пару місяців заспокоївся, побачивши, що грошей з мене не вимагають, і дивною поведінкою я не відрізняюся. Мама мене дуже підтримує, і часто ходить на богослужіння, але у вихідні вона їздить до своїх батьків в село, допомагати по господарству. Тому, вона все ще не наважується прийняти хрещення. Сестри поважають мій вибір і мої релігійні погляди, але, на жаль, не виявляють особливого інтересу до віри. Всі, хто прийняв хрещення після тієї програми, стали членами Київської церкви №10. Саме там почався мій християнський шлях.

Приблизно через півроку відвідування церкви, я стала переживати з приводу того, що не володію особливими талантами для служіння. Саме в цей момент молодіжний керівник Фелікс Понятовський повідомив про набір в християнську театральну студію. Це було як раз те, що потрібно, адже я вже мала 6-річний досвід виступів в театральному гуртку. На першу зустріч прийшло близько десяти

чоловік, серед яких був і Олег, мій майбутній чоловік. Хоча тоді, звичайно, я цього не знала. Керівником студії була Ліля Понятовська, а першим серйозним твором, який ми ставили - п'єса «Щасливий принц». Ми репетирували майже рік, дуже старалися і здружилися з хлопцями, в тому числі й з Олегом, адже нам дісталися головні ролі – Ластівки та Принца. Після вистави мама Олега сказала йому: «Хороша дівчинка, придивись до неї», але він тоді категорично відмовився до мене «придивлятися». У мене ж були чіткі вимоги до молодого чоловіка, який претендує на звання «хлопця»: серйозні наміри та справжня посвяченість Богу. Олег на той момент цим вимогам, як мені здавалося, не відповідав. Але влітку того ж

року, ми з друзями поїхали в табір. Не просто відпочивати, а служити наставниками. Саме там ми з Олегом краще дізналися одне про одного і просто «закохалися». Я оцінила його працьовитість, почуття гумору й активну життєву позицію. До того ж було приємно дізнатися, що він чудово грає на гітарі. Табір закінчився, а наша дружба переросла в більш серйозні відносини. Вже через пару місяців Олег заявив, що збирається одружитися. Спочатку я трохи злякалася, але потім усвідомила, що це відповідь Бога на мої молитви. І в серпні 2008 року, ми одружилися. У нас двоє дітей: Вадиму зараз вісім років, Єві п'ять. Як у будь-якої молодої сім'ї, у нас були свої труднощі. Але навіть в них ми бачили добру руку Бога.

До весілля, Олег навчався в Музичному училищі ім. Глієра, по класу гітари й збирався стати професійним музикантом. Його вступ на бюджетну форму навчання було справжнім дивом, оскільки він навіть не навчався в музичній школі. Тому він дуже засмутився, коли в 2008 році йому довелося покинути навчання через проблеми зі здоров'ям. Здаючи один з іспитів, у нього защемів нерв на руці й надалі Олег уже не міг виконувати технічно складні твори. Тільки через кілька років ми зрозуміли, що в цьому було провидіння Боже.

Розлучившись з мріями про кар'єру музиканта, Олег пішов працювати менеджером в компанію свого троюрідного брата. Вони займалися продажем сантехніки та всього необхідного для опалення. Пізніше він став займатися просуванням інтернет-сайту і незабаром створив свій власний інтернет-проект. Вони з братом стали партнерами. У цей період він багато заробляв, ми змогли купити собі машину і в принципі, ні в чому собі не відмовляли. Але тема служіння і глибшого посвячення Богу постійно спливала в наших з Олегом розмовах. Через кілька років Олег вирішив продати свою частину бізнесу брату і зайнятися власною справою. Ми купили собі однокімнатну квартиру.

Продовжували молитися і запитувати Господа, яка ЙОГО мрія щодо нашого життя.

У 2014 році, ми приїхали на Молодіжний конгрес в Бучу. Там Олег вів семінар «Інвестуй в небо», головна думка якого полягала в тому, щоб віддати всі свої таланти й сили на служіння Богу. Проводячи семінар, він сам чітко зрозумів, що хоче стати пастором і повністю присвятити своє життя служінню. Але він також зрозумів, що не може прийняти таке рішення самостійно і став молитися про те, щоб я прийшла до таких висновків. Я ж думала зовсім про те, як втомилася сидіти в декреті і як хочу реалізувати свій потенціал. Але з кожним днем конгресу все більше відчувала вплив Святого Духа на моє серце, особливо благословенними для мене стали проповіді Олександра Лисичного. І ось, в день закриття конгресу, за 10 хвилин до закінчення вечірнього служіння, я просто задала Олегу питання: «Куди ти підеш вчитися – в Бучу чи Заокский?» Навіть не підозрюючи про те, що весь цей час він молився, щоб я прийняла таке рішення. Влітку він поступив в Український адвентистський теологічний інститут і ми переїхали жити в Бучу.

Діти були цьому дуже раді, адже у них з'явився власний двір, невелике місто і чудова компанія друзів. У всьому цьому ми бачили чудову турботу Бога про Своїх дітей і відповіді на наші молитви. Коли прийшов час віддавати Вадима в перший клас, ми дуже переживали, адже в Бучі не було християнської школи. Але рівно за 2 місяці до початку навчального року вона зорганізувалася, та ще й з дитячим садочком.

Після того як ми прийняли рішення стати сім'єю служителів, залишилося одне переживання – як заробляти на життя, якщо Олег буде студентом, а я сиджу вдома з дітьми. Але Бог і тут все влаштував. Завдяки вмінню грати на гітарі, Олег познайомився з адвентистом-бізнесменом, який до сьогодні підтримує нас фінансово, дозволяючи Олегу підробляти в його компанії у вільний час.

Був ще один досвід, пов'язаний з фінансами. Незадовго до переїзду в Бучу, нас пограбували – з квартири винесли всю готівку. Але завдяки участі друзів, ми зрозуміли, що нам нема про що переживати – Бог знає всі наші потреби й турбується про них. Гроші повернулися до нас протягом одного тижня.

Мій улюблений вірш Біблії

А якщо кому з вас не стачає мудрости, нехай просить від Бога, що всім дає просто, та не докоряє, і буде вона йому дана

Послання Якова 1:5

Улюблений цей вірш, напевно, тому, що я дуже часто його повторюю.

Діти – це моє багатство і величезне благословення для нашої сім'ї. Я б ніколи не проміняла щасливі роки, поведені разом з ними на кар'єру, адже вони так швидко пролітають. Бог довіряє нам дітей лише на короткий час і так хочеться бути для них гідним прикладом, встигнути побудувати з ними найближчі та довірчі відносини, довжиною в життя. Нам дісталися чудові особистості! І хоча вони теж бувають неслухняними та впертими – кожен день з ними наповнений особливою радістю і сенсом. Мене надихає приклад моєї свекрухи – Ольги Бічний, яка молилася про своїх дітей від народження і до цього дня. Я дуже вдячна їй за виховання чоловіка і дуже хочу, щоб наші дітки були схожі на тата. Впевнена, що молитва допомагає вирішити будь-які труднощі в вихованні дітей, адже вона відкриває двері для чудесного впливу Небес.

Я до сих пір шалено закохана в свого чоловіка! Впевнена, що це найкращий подарунок Бога в моєму житті. Він для мене великий приклад і натхнення, моя опора і захист. Він служитель за покликанням. У нашій родині він священик. Попри зайнятість, він підтримує мене в служінні, допомагає розвиватися, знаходить час пограти з дітьми й повністю забезпечує

сім'ю. Коли ми зустрічалися, я якось сказала, що не змогла б бути дружиною пастора. Але Бог змінив мою думку. Я зрозуміла, що бути дружиною такого пастора як мій чоловік – це чудово! Я переживала, що служіння буде забирати у нього занадто багато часу і сил, так що не залишиться місця сім'ї. Але зараз я розумію, що нашому сімейному щастю нічого не загрожує, адже Бог допомагає нам завжди правильно розставляти пріоритети. Олегу важлива моя підтримка, а мені його. Не боюсь переїхати з чоловіком в будь-яке місце, знаю, що разом нам скрізь буде добре.

Ми пережили багато дослідів з Богом і дуже любимо згадувати той шлях, по якому Він нас вже провів. Впевнена – попереду Бог приготував щось ще більш дивовижне.

Зараз я працюю вчителем німецької мови та завучем з виховної роботи в адвентистській школі, а також викладачем англійської мови в інституті. Мета мого життя – втілити мрію Бога про мене в реальність.

У Вас є запитання? Задайте їх нашим пастору
Поставити запитання