Бог веде, бачу Його допомогу
Я народився в родині двох студентів. Мої батьки познайомилися, коли навчалися в Сільськогосподарському інституті в Полтаві. Мамі тоді було всього 18 років, татові 25. Коли через рік після весілля я народився, мама ще навчалась. Виховувала мене бабуся з дідусем в селі. Щовечора бабуся молилася, так вона познайомила мене з молитвою «Отче наш» і прищепила благоговійне відношення до молитви.
Після закінчення інституту батьки забрали мене і поїхали в село Жовнине Чорнобаївського району Черкаської області, звідки тато був родом. Там я закінчив школу. З дитячих років виявляв артистичність, брав участь у всіх шкільних спектаклях, дуже любив співати, пародіювати.
Для себе я ще в школі вирішив, що буду актором, але не зміг вступити на акторське відділення, а вступив на відділення телеведучого-тележурналіста в Інституті імені Карпенка-Карого в Києві. Тоді мало хто вірив в те, що я вступлю. Було 60 чоловік на місце, а я – хлопець з села, без нагород і дипломів. Мені спочатку не дуже хотілося навчатися на цьому відділенні. Але з часом процес навчання сподобався: написання тексту, сценаріїв, монтаж, спектаклі.
Заслужений артист Олександр Павлович Кочнев вчив нас бути людьми духовними, шукати істину. З ним ми поставили спектаклі «В пошуках істини», «Під небесами». Запам'яталися його слова: «Якщо є проблема, піднімися вище і в житті, і в творчості». Вірші я почав писати з п'ятого класу, а в інституті передавав через них свої пошуки істини, себе. На другому курсі я почав підробляти, знімався в рекламі на СТБ. На четвертому курсі хотілося довести собі,
що щось можу, пішов на кастинг до Олександра Цикало в його програму, і мене там помітили, запропонували співпрацю і контракт на п'ять років. Я дуже зрадів, почав активно зніматися в різних програмах: «Добрый вечер», «Большая разница», «Супер-герои», «Это Любовь», «Евро нервы», в серіалі «Такси», «Педан Притула-шоу»; на різних каналах: «Интер», «1+1», «ICTV», 1 канал (ОРТ, Росія), канал «Пятница» (Росія).
Коли я вступив до інституту, взяв з собою Біблію, яку боявся читати в дитинстві. Коли запитував бабусю що це за книга, вона відповідала, що це Свята книга, але її читати не можна, тому що в селі одна бабуся читала і зійшла з розуму. Ось я і не читав, тільки відкривав, щоб прочитати якісь рядки, щоб знати що сьогодні на мене чекає, швидше за все ставився до неї як до гороскопа.
Коли я навчався на п'ятому курсі, вирішив почати вивчати Біблію. Було важко, багато чого не зрозуміло. Але вже через півроку після того, як її відкрив, один друг запросив нас з Кирилом Андрєєвим на концерт до церкви. Дуже здивувався: «У церкві концерт? Щось нове », і пішов. Це була харизматична церква «Нове покоління». Там вперше я почув, що про Біблію можна говорити простою мовою. В кінці проповіді пастор запропонував покаятися. Дивлюся, ніхто руки не піднімає, всі мовчать. А я підняв. Вийшов, повторив за пастором молитву покаяння. Намагався, щоб було для мене все щиро.
Через два місяці Господь Своїм Духом Святим торкнувся мого серця, розуму, я усвідомив, що Христос дійсно помер за мене. Він позбавив мене від усіх гріховних звичок – я перестав курити, випивати. Бог звернувся до мене:
Не беріть участи в неплідних ділах темряви, а краще й докоряйте.
Послання апостола Павла до Ефесян 5:11
Прийшло розуміння того, що людина, яка вірить в Ісуса, не повинна грати персонажів, які не відповідають християнській нормі поведінки, що Бог дає розуміння добра і зла в нашому житті. З цим питанням я звернувся до пастора, але він ухилився від відповіді.
Разом з Кирилом ми почали шукати відповіді на наші запитання. В Ютубі знайшли проповіді Вальтера Вайса. Дізналися про адвентистів, про суботу. Прийшов страх Божий, що ми не в тій церкві. Вирішили показати ці проповіді пастору, він відповів: «Я для себе вирішив давно, що субота – для євреїв, а ми живемо в сучасному світі. У церкві є люди, які збираються в п'ятницю і субботу, але в суботу вони працюють». І ми зрозуміли, що знаходимося в Вавилоні, потрібно з цієї церкви виходити. В інтернеті знайшли, що є Церква адвентистів, є церква на Подолі, і в найближчу суботу я, Кирило, його майбутня дружина Світлана і наша знайома Оксана поїхали на служіння. На жаль, Оксана пішла в світ. У церкві нас відразу помітили, направили до пастора. Через чотири місяці ми втрьох прийняли хрещення. У мене це хрещення стало третім: перше – у православній церкві, друге – у харизматів, і тепер тут. Це було чотири роки тому.
Бог дав мені роботу на телеканалі «Надія». Я залишив всі свої світські програми, всі друзі просили мене не «божеволіти», адже я втрачав добре оплачувану роботу. Вони мені дзвонять і зараз. Я з усіма йду на контакт і благовіствую.
На телестудії спочатку я працював над програмами «Сила одного», «Непростое состояние», а потім мені запропонували бути режисером програм «Удивительные факты», «R-500», «Рожеві Окуляри», та інших, і актором в дитячих програмах. Це було щось нове, цікаве.
У програмі «Малюваки» з'явився персонаж Гошка. Спочатку думали, що тимчасово, але цей герой сподобався дітям, його залишили. Тепер сценарії пишуться під улюблених персонажів дітей.
Бажання працювати з дітьми у мене завжди було. Перед тим, як прийшов до церкви, озвучував мультфільми. Уже в церкві трохи часу викладав в «Дитячий телешколі». Працюючи з дітьми, я відчуваю задоволення, адже вони такі допитливі, розумні. В «Дитячій телешколі» показував дітям ролики «Малюваки» - це було їхнє улюблене заняття.
Мене, як Гошку, спочатку впізнають діти. Часто батьки підходять: «Моя дитина так любить дивитися Вашу передачу, Ви його улюблений герой. Можна з вами сфотографуватись?». Гошку люблять, він такий же, як практично всі діти – любить побешкетувати, але добрий, дружелюбний.
Ніякої «зірковості» немає, радію, що є контакт з дітьми. Коли приходять нові діти-актори, спочатку називають мене Гошкой, але потім ставляться як до актора, ми з Уляною для них авторитети. Зніматися на нашій телестудії хочуть багато дітей і не з церкви. Батьки телефонують, записуються в чергу. На знімальному майданчику у нас завжди весела атмосфера, але це не заважає дисципліні, діти завжди відповідально ставляться до роботи. Ми знімалися в дельфінарії, в Музеї води, в Києві, в Бучі – всюди нас приймають дружелюбно.
Зараз я режисер програм «R-500», «Так чи інакше» (уже її НЕ режисирую), сценарист і режисер програми «Рожеві окуляри». У планах і мріях у мене – бути спонсором дитячих і дорослих програм. Для цього потрібні фінансові вкладення, і чималі. Тому я шукаю можливості й команду професіоналів для зростання бізнесу і розвитку програм.
Батьки мої дуже переживали, коли я почав відвідувати харизматичну церкву. Мама одного разу прийшла на збори, пішла звідти стривожена і спантеличена. Зараз заспокоїлася, дивиться передачу «Щасливої суботи», яку я веду. Батьки вже не говорять, що я зрадив віру. А бабуся при зустрічі обов'язково кладе в кишеню листочок, де написаний Псалом 90. Вона впевнена, що це молитва її прадіда, яка передається з покоління в покоління, і приносить щастя.
Коли я шукав Бога, боявся відкрити Біблію. Тоді я не думав, що буду служителем в церкві, учителем Суботньої школи. Господь дав більше, ніж я міг очікувати. Господь все більше з'єднує мою віру і життя. Бог веде, я бачу Його допомогу.
Юрій Соса
- Поділитися