Мій досвід віри
Алла Потапенко

Мене звати Алла. Живу в мальовничому містечку Лисянка Черкаської області. Незвичайний шлях довелось мені пройти, щоб познайомитись з Богом. Оглядаючись назад, тепер усвідомлюю, як Він кликав мене до Себе і як я намагалася не реагувати на той поклик. Та Божа любов, Його милість і терпіння були сильнішими! 

Вірю в те, що Бог знайшов мене і моїх рідних завдяки  бабусиним молитвам. Вона завжди щиро молилася за всіх нас і говорила: "Я вірю, що всі мої діти і внуки прийдуть до Господа". Бог чув її молитви і стукав, і продовжує стукати до дверей наших сердець. Хоч бабусі немає ось вже 12 років, та її молитви живі!

Я тільки зараз розумію, як колись Бог спонукав мене до читання і слухання Його слова. Якось, уже в тісних обставинах, я взяла в руки Біблію. Почала читати... Бентежило те, що дещо я зовсім не розумію, і ніби в душі не погоджувалася. Намагалася знайти самовиправдання. Думала, що Біблія писалась і переписувалась, що щось позмінювалось, адже більшість людей не так живе, як у цій Книзі написано. Питання не давали спокою і в день і в ночі. Доходило до депресії. Виникали думки: "Якщо Бог справді  є, то я Його маю слухатися, а як? Ця Книга пише не про те, що я знаю". Найбільше бентежила істина про суботу. Я думала: "Чому тут написано так, а більшість роблять не так. Можливо, я щось тут ще не дочитала?" І я вирішила, що мушу знайти відповіді на болісні питання душі. Зараз розумію, що в тому була Божа любов і велика робота Духа Святого над моїм впертим серцем. Шукаючи, все-таки сподівалася, що знайду заперечення суботі! Але Боже Слово  не переможне! 

Якось вирішила зустрітися з людьми, які давно вивчають Біблію і зберігають суботу (це був пастор церкви АСД Свиденко П.Я. та його дружина Світлана). Хотіла почути ще їхні аргументи щодо суботи. На кожне моє запитання вони відповідали словами з Біблії. Коли ми розлучалися, то Петро Якович сказав: "Алла, ти не слухай мене як людину. Все шукай у Слові Божому". Мене ці слова вразили! А ще вразило те, що вони не намагалися мене переконати і навіть не запросили до своєї церкви. Це був 2000 рік. Зима. Згодом я вирішила, що я зателефоную до них і спитаю дозволу прийти до їхньої церкви. Так я все розуміла...

Прийшла. Пам'ятаю першу почуту проповідь про те, що Ісус є Лоза, а ми Його гілки. У моїй душі вирував вулкан. Хотілось обійняти увесь світ і сказати про те, що я знайшла правду. 

17 червня 2000 року я приймала хрещення, а разом зі мною були мої батьки і моя сусідка. Приблизно через три місяці прийняла хрещення дружина мого брата (до речі, вона була давно переконана в істині, за її словами, на 120%, але щось тримало її), через 8 місяців прийняв хрещення мій брат. І зараз наші дітки також з нами в церкві. Слава Богу за Його безмежну любов і терпіння та милість. Сила молитви велика! Пам'ятаймо про це!

А ось мій один із перших досвідів. Влітку, коли я вирішила заключити заповіт з Господом, за два тижні до хрещення, я потрапила до лікарні з нападами різкого болю в ділянці нирок. Напади зняли крапельницями, але біль не вщухав. Точний діагноз встановити не могли, тому що прилад УЗД вийшов з ладу. Тому приписали деякі ліки та сказали поїхати в якесь інше місто на УЗД. Чомусь не їхалося. Але біль допікав... 

17 червня, у день хрещення, вранці, коли був час приймання ліків, я взяла їх у жменю і помолилася простою молитвою до Бога, було це приблизно так: «Боже, сьогодні в мене особливий день. Я заключаю завіт з Тобою. Якщо хочеш, зціли мене. Я вірю, що Ти це можеш. Я залишаю ці ліки ось тут (на холодильнику). Чекаю від Тебе відповіді. Амінь». Не прийнявши ліків, пішла. Було організовано гарне служіння хрещення. Біль мучив... Ось моя черга заходити у воду. Відбулось! Я вийшла з води з думкою: «Не болить». А далі серце переповнювалось вдячністю за все! 

У кожної людини свої стосунки з Богом! Та нехай ця історія вкотре запевнить нас у тому, що Бог - реальний!

Алла Потапенко

У Вас є запитання? Задайте їх нашим пастору
Поставити запитання