Коли довіряєш, Бог усуває перешкоди

Зі своїм майбутнім чоловіком, Станіславом Костенко, познайомилася ще в школі, він був викладачем військової підготовки. Ми тоді просто спілкувалися, обмінювалися подарунками на свята. Коли я закінчила одинадцять класів, Станіслав розпочав ходити до церкви у нашому селі та досліджувати Біблію, тоді він зрозумів, що істина в адвентистській церкві. В цей час я навчалася в Уманській аграрній академії. Він написав листа, в якому розповів, що ходить у церкву. Коли я прочитала його, я була шокована, бо ця церква вважалася у селі сектою. Я написала йому відповідь, що буду голодувати доти, доки він не припинить ходити до тієї церкви. Господь так зробив, що це було у п’ятницю. Суботу і неділю я залишилася у гуртожитку, бо треба було написати курсову роботу. Саме в ці дні у гуртожитку вимкнули світло і я не могла зварити собі їсти. Так виконалася моя обіцянка, я три дні постувала. 

Коли Станіслав отримав мого листа, то приїхав і зустрів мене в понеділок після занять. Він відкрив Біблію, почав читати Десять заповідей, і спитав з чим я не згодна. Після посту я зрозуміла, що все в Біблії написано вірно, і дивувалася, чому і з чим я була не згодна. Станіслав запропонував відвідати у суботу Дім молитви в Умані. Він приїхав у суботу і ми разом пішли в Дім молитви, мені там дуже сподобалося. Пастор Олександр Діденко зробив оголошення про початок програми в Будинку культури  й запрошував всіх прийти послухати.

 Це був 1995 рік. Я домовилася з подругою разом ходити на програму, було справді цікаво. Через тиждень нам дали анкети, де ми відповідали «так» чи «ні». Я була згодна з усім, і моя подруга ще дивувалася: «Ти що, збираєшся ходити в цю церкву?» Я відповіла, що мені тут дуже сподобалося. Так я почала ходити у нашу церкву. Коли про це дізналася моя мама, вона написала мені листа, приїжджала до мене в Умань, говорила, що вона цього не дозволить, але я не переставала ходити до церкви. Спочатку прийняв хрещення Станіслав у 1999 році, а 16 квітня 2000 року прийняла хрещення і я.