Ізраїльський вчений розшифрував 3000-літній напис на уламку великого глиняного глечика, знайденому на Храмовій горі, у Місті Давида. Знахідка свідчить про широкі торгові і культурні зв'язки, які існували у залізну добу між Царством Соломона і Сабейським царством (царством Шеви) та проливає світло на історичність візиту його цариці в Єрусалим
Про це розповідає просвітницький проект Біблійна археологія з посиланням на Hebrew University of Jerusalem, Haaretz та The Times of Israel. У новому дослідженні, опублікованому 3 квітня в Jerusalem Journal of Archaeology Єврейського університету в Єрусалимі, йдеться про те, що епіграфіст-семітолог, доктор Даніель Вайнстуб розшифрував частково збережений напис, знайдений на шийці великого глечика часів царя Соломона (Daniel Vainstub. 2023. Incense from Sheba for the Jerusalem Temple. Jerusalem Journal of Archaeology 4: 42–68).Глечик був виявлений разом із залишками шести інших великих глечиків під час розкопок у 2012 році в районі Офель (в Місті Давида) на південь від Храмової гори, менш ніж за 300 метрів від місця, де стояв Єрусалимський Храм, під керівництвом доктора Ейлат Мазар з Інституту археології Єврейського університету в Єрусалимі. Сім глеків, або піфосів, були знайдені всередині вражаючої споруди під назвою «Будівля II». Тоді археологиня зазначила, що на шийці одного глечика був нанесений напис, від якого збереглися лише сім літер. За допомогою аналізу кераміки та архітектури вчена датувала напис часами царя Соломона, приблизно 10 століттям до нашої ери. Ейлат Мазар померла у 2021 році, але нещодавнє дослідження Аріеля Віндербаума за допомогою керамічного та стратиграфічного аналізу підтвердило вірність її датування знахідки.Протягом останнього десятиліття більше десяти дослідників пропонували різні варіанти читання напису. Вони не досягли в цьому консенсусу, але погодилися, що напис зроблено ханаанським письмом, з якого розвинулося давньоєврейське письмо, що було у вжитку за часів Першого Храму. Тепер нова інтерпретація напису показує, що він зроблений іншим письмом.Як стільки вчених могли зробити таку помилку? «Усі думали, що це напис ханаанською, тому що його знайшли в Єрусалимі, — пояснює доктор Даніель Вайнстуб. — У той час усі в Ізраїлі використовували стародавнє ханаанське та давньоєврейське письмо. Ніхто навіть не мріяв, що [напис] може бути іншим».У своєму дослідженні доктор Вайнстуб визначив, що письмо є давньоаравійським, і використовувалося в південно-західній частині Аравійського півострова (сучасний регіон Ємену), де у той час домінувало Сабейське царство (царство Шеви). Епіграфісти, які вивчали стародавню писемність Землі Ізраїлю, не були знайомі з писемністю Південної Аравії, і при побіжному погляді давньосемітські алфавіти, що налічують кілька тисяч років, виглядають схожими, пояснює Вайнстуб. Вважається, що перша алфавітна система письма у світі була протоханаанською. Протягом століть давньоєврейська та сабейська мови розвинулися з протоханаанської, що пояснює, чому 3000 років потому вчені можуть їх сплутати. Знайдений глечик є типовим для того часу, оскільки у нього немає шийки, але є загнутий край. Напис був нанесений під обідком. Розташування та інші характеристики напису узгоджуються з типовим раннім південноаравійським письмом, і оскільки написання здається природним, очевидно, що автор наносив його без особливих старань. Оскільки напис було зроблено на вологій глині, яка походить з Єрусалима, Вайнстуб припускає, що писар був носієм мови з Сабейського царства і брав участь у постачанні товарів до Царства Соломона. На відміну від підробного напису, виявленого на черепку в Лахіші та пізніше датованого серпнем минулого року, а не часами перського царя Дарія I Великого (докладніше читайте за посиланням), у цьому випадку сабейський напис був зроблений на горщику до того, як його обпекли, що означає, що він беззаперечно стародавній. Якщо це справді так, це означає, що це найдавніший стародавній південноаравійський напис, знайдений у Землі Ізраїлю.Відповідно до аналізу Вайнстуба, частково збережений напис не містить «зв’язного тексту», але три літери стародавнього південноаравійського письма складають слово «ладан». Інша літера, подібна до єврейської букви «хет», означає число «5». За його словами, значення інших трьох літер не встановлене. Згідно з новим тлумаченням вченого, напис на глеку говорить:«[ ]shy l'dn h»і давньоєврейською мовою означає «п’ять шехелет» — שְׁחֵ֙לֶת. Вчений вважає, що «l'dn» відноситься до ароматичної речовини під назвою ладан (Cistus ladaniferus), яка, на його думку, може бути одним із інгредієнтів, згаданих у Біблії, необхідних для приготування суміші пахощів для служіння в Святилищі: «І промовив Господь до Мойсея: Візьми собі пахощів: бальзаму, і ониху [שְׁחֵ֙לֶת], і хелбану, пахощів, та чистого ладану, кожне буде в рівній частині» (Вихід 30:34). «Шехелет» був основним інгредієнтом ладану, який спалювали в Скинії, Першому та Другому Храмах. У своїй статті вчений цитує інші розділи Біблії, в яких «пахощі та добра олива» були серед речей, що зберігалися в царській скарбниці (2 Царів 20:12–13; Ісаї 39:1–2). Крім того, єврейський історик римської доби Йосиф Флавій пише, що перші подібні рослини потрапили до Ізраїлю з Сабейського царства під час правління Соломона як подарунок царю (Йосиф Флавій, Юдейські старожитності, т. 8), і з цього часу їх культивували на місцевому рівні в двох місцях, географічно та кліматично подібих до Сабейського царства: Ейн-Геді та Єрихон, зазначає вчений.Використовуючи Талмуд та інші стародавні джерела, Даніель Вайнстуб пояснює, чому він вважає, що одним із цих інгредієнтів суміші пахощів для храмового служіння є «l'dn». Він відзначає ряд згадок про цю речовину в усьому Середземноморському регіоні, від ранньої залізної доби до римського періоду; Пліній Старший і Плутарх пишуть про неї, і вона навіть згадується в Мішні. Також ця речовина називається «ципорен» у рабиністичній літературі.Доктор Вайнстуб підсумовує: «Розшифровка напису на цьому глечику вчить нас не лише про присутність людини, яка розмовляла сабейською мовою в Ізраїлі за часів царя Соломона, але й про систему геополітичних відносин у нашому регіоні того часу, особливо в світлі того місця, де було виявлено глечик: район відомий тим, що він також був адміністративним центром за часів царя Соломона. Це ще одне свідчення про широкі торгові та культурні зв’язки, які існували між Ізраїлем за часів царя Соломона та Сабейським царством».Широка торгівля процвітала задовго до залізної доби, а Південна Аравія була відома в стародавні часи вирощуванням і продажем ароматичних речовин для парфумів і пахощів. Цілком імовірно, що торговельні каравани з Аравії досягали Єрусалиму через відгалуження великих торговельних шляхів через пустелю Негев, зрештою прямуючи до прибережних портів для продажу товарів по всьому стародавньому світу.Нарешті, Вайнстуб вважає, що напис робить важливий внесок у давнє питання щодо історичності візиту делегації з Сабейського царства до царя Соломона в 10 столітті до нашої ери, як описано в 1-й Книзі Царів і Хроніках: «А цариця Шеви, коли почула була про славу Соломона, щодо Господнього Імени, то прийшла випробувати його загадками. І прийшла вона до Єрусалиму з дуже великим багатством, з верблюдами, що несли пахощі, і з дуже численним золотом, і з дорогим камінням». Вчений зазначає, що це відкриття дає зачіпку для визначення того, чи є зерно історичної правди в цій біблійній розповіді.Даніель Вайнстуб стверджує, що цей напис може позначати початкову точку того, що стало довгою лінією постачання ароматичних речовин від Сабейського царства до Єрусалимського Храму, про що свідчать біблійні пророки. Так, в Ісаї 60:6 сказано: ”Безліч верблюдів закриє тебе, молоді ті верблюди з Мідіяну й Ефи, усі вони прийдуть із Шеви, носитимуть золото й ладан та хвали Господні звіщатимуть”, тоді як Єремія (6:20) докоряв: «Навіщо Мені те кадило, що з Шеви приходить, запашний очерет із далекого краю?»
