Що спільного між дослідженням природи Трійці та розмовою зі студентом про його душевні хвилювання? Для Ігоря Корещука це дві сторони однієї медалі. Декан богословського факультету Українського адвентистського теологічного інституту, доктор богослов’я, доцент кафедри богослов’я. За його плечима 30 років пасторського служіння і вісім виданих книг, що формують світогляд сучасного адвентиста, серед яких «Свята Божа Трійця: християнський міф чи біблійна Істина?», «Справжні християнські прикраси», «Декалог: чи скасував Христос Закон?», «Віковічний день Христа: від Раю і до Вічності». Своїм головним досягненням він вважає уміння підтримати й бути поруч.
Понад 30 років пасторського стажу – це ціле життя. Ви бачили церкву у різні часи. Як цей практичний досвід допомагає вам сьогодні керувати факультетом, де готують майбутніх служителів?
Знаєте, теорія без практики у богослов’ї – це лише сухі цифри. 30 років за кафедрою та в особистих розмовах з членами громад навчили мене головного: студентам потрібно давати не лише герменевтику чи догматику, а й людяність. Я намагаюся передати їм розуміння, що пастор – це той, хто поруч із людьми в їхніх найбільших випробуваннях.
Ви є автором багатьох праць, зокрема книг про Трійцю та християнських прикрас в церкві
Книга про Трійцю – це відповідь на потребу інтелектуального та духовного фундаменту християнської віри. Без розуміння природи Бога неможливо будувати здорову теологію. Що стосується книги «Справжні християнські прикраси», то це про адвентистської ідентичності й біблійні принципи скромності у сучасному світі. Це філософія того, як внутрішній стан християнина відображається назовні.
На кафедрі богослов’я ви впровадили пасторське кураторство. Зустрічаєтеся зі студентами-богословами за графіком, часто запрошуєте групами на обід додому. У чому суть цих зустрічей?
Це моя, якщо хочете, «фішка». Я переконаний, що декан не має бути лише адміністратором у кабінеті. За графіком я запрошую кожного студента-богослова на особисту розмову. Ми говоримо про проблеми в навчанні: що дається важко, де не вистачає ресурсів. Говоримо про особисте життя – як вони почуваються емоційно, чи немає духовних криз. А також про покликання: чи бачать вони себе у майбутньому служінні.
Персональні зустрічі – єдиний шлях виховати не просто дипломованого фахівця, а пастиря. Студент має відчути, що він не просто номер у списку, а особистість. Якщо я не почую студента зараз, як він потім почує свою громаду?
Які головні виклики ви бачите сьогодні перед молодими богословами?
Найбільший виклик – це інформаційний шум. Сьогодні легко знайти відповіді в інтернеті, але важко знайти істину в серці. Також є розрив між академічними знаннями й реальним життям громади. Моє завдання як декана-служителя – скоротити цей розрив через кураторство і студентську практику.
Що б ви порадили молодій людині, яка планує вступити на спеціальність «Богослов’я»?
Не бійтеся ставити складні питання. Ми тут для того, щоб разом шукати відповіді. І пам’ятайте: богослов’я починається на колінах, а продовжується у служінні ближньому.
Питання – Альона БіликУкраїнський гуманітарний інститут