Команда «Відчайдушних» була запрошена до громади села Ільниці Закарпатської області поділитися досвідом своєї волонтерської діяльності. Спілкування з учасниками команди відбулося ввечері 2 грудня. Метою зустрічі був збір 100.000 гривень на медичне обладнання для українських бійців.
На початку зустрічі Олександр Коропець підкреслив: «Коли людина відступає від Бога, вона втрачає ціль, за яку варто боротися, — спасіння. Якщо ви з Христом і зо дня на день підтверджуєте це своєю вірою та способом життя, ви стали ціллю диявола». Напевно, після дворічного досвіду волонтерської діяльності, для цього промовця біблійна істина про боротьбу між добром і злом стала ще більш реальною.
Розкажіть трохи про себе: хто ви, звідки та як долучилися до команди «Відчайдушних»
Олександр Коропець, пастор першої громади у Мукачево Закарпатської області: Нам допомагає Іван Микита з Ільниці. Одного разу він зв'язався зі мною та виявив бажання допомогти. Беручи до команди нових охочих, я намагаюся аналізувати, чи впорається ця людина зі щоденними викликами, через які проходимо ми, та чи не буде вона наражати на зайву небезпеку себе та інших.
Отож, ми влаштували для Івана своєрідну перевірку (посміхається), запропонувавши йому поїхати в Авдіївку його автівкою. Бачили б ви очі військових, коли ми приїхали до них на цивільному автомобілі!
Сьогодні на рахунку Івана Микити вже дві поїздки до Авдіївки.
Особисто для мене все почалося із завершенням майдану та початком військових дій на сході України. Тоді ми збирали кошти на ліки для військових та разом з Андрієм Конашуком проводили благодійні концерти у Бориславі, Дрогобичі та Східниці.
Коли розпочалася повномасштабна війна, ми зайнялися розселенням людей, які були змушені тікати зі своїх домівок та перевозили їх за кордон. Крім того, ми возили гарячу їжу до кордону для тих, хто стояв у чергах та бронежилети бійцям на лінії зіткнення.
Одного разу мені почали телефонувати військові, мовляв, до них дійшла інформація про моє волонтерство та пропонувати список того, у чому вони мали найбільшу потребу. Так я прийняв повноправну місію волонтера, допомагаючи іншим наскільки Бог використовує мене для цього.
Андрій Конашук, пастор громад у Виноградові, Підвиноградові та Дротинцях Закарпатської області: Не буду зображати нещиру хоробрість. На початку війни був страх за себе та рідних. Проте, було й розуміння, що потрібно щось робити...
Мені почали телефонувати друзі з-за кордону та інших областей України та відправляти різноманітну допомогу. Через три місяці я долучився до команди «Відчайдушних». Якось з місця бойових дій ми вивозили будинок сімейного типу, в якому нараховувалося 17 дітей. Ми з братом перевозили їх за кордон.
Анатолій Капітан, пастор громад у Сваляві та Мукачеві Закарпатської області: До команди «Відчайдушних» я долучився через місяць після початку повномасштабної війни. Ми надали посильну допомогу тим, хто цього потребував. Насправді ми потребуємо такої ж допомоги як і ті люди, котрим допомагаємо самі...
Андрій Коваль, бізнесмен, вірянин Центральної львівської громади. У команді відповідає за автомобілі: Я також ніколи не вважав себе волонтером. Долучився до команди «Відчайдушних» трохи пізніше. Ми познайомилися з Олександром на хімчистці, де й домовилися про першу спробу спільної волонтерської діяльності.
Михайло Чайка з Вінниччини, фармацевт. Контролює установку медичного обладнання: Так сталося, що я відвідую громади у Рахнах-Лісових. З початку повномасштабної війни разом із громадою та іншими конфесіями села ми організували пункти розміщення для внутрішньо переміщених осіб. Перед тим, як долучитися до команди «Відчайдушних», була проведена тестова поїздка на Херсонщину у село Лупареве.
Розкажіть один із випадків, який справив на вас найсильніше враження?
Михайло Чайка: Якось ми їздили на Харківський напрямок. Того разу ми передали військовим кейс-евак для поранених. Після виконання цього завдання наша команда мала намір доставити харчові продукти та медикаменти групі цивільного населення. У Куп’янську ще подекуди можна отримати вище зазначену допомогу, а у наближеному до лінії фронту селищі Петропавлівка, зробити це вже неможливо... Тому ми відправилися туди.
Військовий, котрий нас супроводжував, після прибуття на місце, різко розвернувся та поїхав назад. Ми з Олександром залишилися удвох. Під час розвантаження харчів та медикаментів почалися обстріли, то ж нам не залишалося нічого іншого, як тільки починати молитися разом із місцевим населенням. Проте через місяць ми знову повернулися до Петропавлівки, адже обіцяли людям привезти генератор.
Олександр Коропець: У нашій діяльності немає місця для легковажності. Команда завжди контактує з військовими, радиться з ними стосовно ситуації на фронті та у прифронтових зонах. Лише все добре зваживши, ми вирішуємо відправлятися у дорогу.
Наприклад, одного разу нам довелося скасувати поїздку в Авдіївку, адже командир сказав, що за короткий час кілька цивільних автівок було знищено...
Анатолій Капітан: Одного разу ми їхали з вантажем до Сіверська. Я був за кермом. Обставини склалися таким чином, що ми не встигали. Навколо вже смерклося. Хоча нас і попереджали, що до ночі потрібно звідти виїхати, проте нам до в’їзду залишалося ще 10 кілометрів... Дякуючи лише Богу, ми спокійно добрались до місця призначення, надали населенню необхідну допомогу та повернулися неушкодженими.
Чим ви зараз займаєтеся, та що ми можемо зробити, щоб вам допомогти?
Олександр Коропець: Наша мета полягає у тому, щоб нагадувати: війна триває. Допомога цивільному населенню харчовими продуктами себе вичерпала. Адже цим займається багато волонтерів та благодійних організацій, у тому числі й ADRA. У той самий час доставлення евакуаційних автомобілів та медичних засобів нашим військовим є надзвичайно актуальним. Тому саме це ми зробили своїм пріоритетом.
На цей момент ми передали на фронт 84 автомобілі. Зараз готуємо автомобілі для морської піхоти, яка базується на правому березі Дніпра. Для військових із лівого берега Дніпра надати допомогу ми поки що не в змозі...
Ще одна проблема полягає у тому, що на законодавчому рівні дуже ускладнився процес перевезення автомобілів в Україну з-за кордону. Одна з автівок тривалий час знаходиться у Чехії через неможливість доставити її до нашої країни.
А нещодавно в Україні був скандал через те, що військовим передали аптечки з неякісними складовими. На передовій це майже гарантовано призводить до фатальних наслідків. З цієї причини, готуючи евакуаційний транспорт, ми вмонтовуємо все необхідне якісне обладнання: кисневі балони, камери, монітори з датчиками.
Кисневий балон може коштувати близько 8000 гривень. Броньований кейс на цей же балон — понад 12.000 гривень. Часто складові аптечок дешевші у Сполучених Штатах Америки, ніж в Україні. До прикладу, зазвичай ми купуємо американські чи ізраїльські турнікети. Хоча українські «Січ» та «Дніпро» теж хорошої якості.
Допомогти команді «Відчайдушних» у зборі коштів на автомобілі та медичне обладнання можна за номером картки:
4627055110588109 (Михайло Чайка)
Розмовляв Олександр Мосійчук
За матеріалами
сайту Західної конференції Церкви адвентистів сьомого дня
