Про самовіддане служіння членів фонду «Сила любові» розповідає пастор Максим Буга.
Благодійний фонд «Сила любові» був організований до початку війни. Ми займалися збором засобів для лікування дітей та операції дорослих. Спочатку фонд і створювався для такої діяльності.Прокинувшись 24 лютого, ми усвідомили, що йде війна і треба діяти. Не можна сидіти просто так і нічого не робити. Почали збір коштів на паливо та продукти для потребуючих у районах активних бойових дій.24 лютого була здійснена перша евакуація людей. Я вивозив свою сім'ю і ще приєдналися люди. Вже 27 лютого було здійснено першу поїздку. У друзів та знайомих зібрали мікроавтобуси, і почали займатися евакуацією людей.З Чернівців ми возили продукти до центру України, назад вивозили людей. Перші два місяці здійснювали по дві поїздки на тиждень. Виходило так, що ми приїжджали, екстрено ремонтували авто, завантажували продукти та знову поверталися за людьми. На той момент ми розуміли, що кожна хвилина на рахунку.Озираючись назад і згадуючи все, я розумію, що перевантаження авто, правила дорожнього руху, сон та здоров'я – все це відійшло на останній план. Зараз бачу, що тільки завдяки Богові та Його силі ми трималися.Після того, як наплив людей зменшився, коли у бік Бучі, Чернігова, Києва та області, Сум побільшало гуманітарної допомоги і менше виїжджало людей, ми перейшли на Схід України. У нас була поїздка до Харкова, завезли медикаменти до військового шпиталю, також була одна поїздка до Миколаєва та області.Якщо брати східну частину країни, то на сьогодні наші напрямки – це Краматорськ, Слов'янськ, Сіверськ, Бахмут, Соледар та ще низка невеликих сіл. Також надаємо допомогу для військових у Ізюмському напрямку. Туди переправили поки що одне авто. Наразі йде збір на друге авто, а також на продукти, медикаменти та засоби захисту для наших воїнів.Нещодавно запитав: навіщо ми це все робимо? Адже здоров'я, сили, нерви та ще багато наслідків, і вони негативні. Але є саме те, що спонукає рухатися вперед. Це очі людей, які отримують допомогу, очі дітей та сльози радості і подяки – це варте всіх нервів і всіх сил. Так, звичайно, є ті, які і "спасибі" сказати не хочуть і не будуть говорити. Але і тут є те, що змушує їздити і допомагати. Це приклад Ісуса, не всі Його приймали, не всі, кому Він допомагав, ішли за Ним. Моє завдання як християнина, як пастора – говорити людям про Бога і Його любов і показувати цю любов діями. І все це можливо завдяки спонсорам, завдяки церкві та всім тим, хто разом з нами робить цю велику справу.Сьогодні ми вже маємо понад 40 гуманітарних поїздок. Понад 1800 людей евакуйовано, близько 300 тонн продуктів, дитячого харчування та засобів гігієни перевезено. Понад 10 000 сімей отримали допомогу. Все це заслуга тих небайдужих людей, які разом з нами роблять одну спільну велику справу.Дякую Богу за Україну і за небайдужих людей. А також за ті сили, які Він дає, щоб рухатися далі.#опитування2022