Історія адвентизму в Україні довгий час залишалася малодослідженою — з прогалинами у джерелах, суперечливими свідченнями та втраченими сторінками, які поступово відновлюються завдяки архівній роботі у різних країнах.
Валентин Шевчук — історик, дослідник адвентизму в Україні, автор дисертації, присвяченої діяльності Церкви адвентистів сьомого дня у міжвоєнний період на теренах Другої Речі Посполитої. Він розповідає про виклики світових воєн та особливості джерельної бази, яка дозволяє реконструювати події минулого століття.
Ваша дисертація присвячена історії адвентизму в Україні і охоплює період від кінця 19 до початку 20 століття. У чому полягає основна концепція вашого дослідження та які нові висновки з’явилися завдяки роботі з архівами, особливо після 2017 року?
Досліджуючи історію Церкви адвентистів сьомого дня, я дійшов висновку, що її головною перевагою, порівняно з іншими протестантськими течіями, стала унікальна організаційна структура. Саме всесвітній характер організації та чіткий територіальний поділ допомогли церкві вижити у складних політичних умовах Першої світової війни, коли інституції, пов’язані з проповідницькою та викладацькою діяльністю, були фактично зруйновані.
Одним із важливих наукових здобутків став поділ історії церкви міжвоєнного періоду (1918–1939 рр.) на чотири етапи, зокрема на територіях Другої Речі Посполитої:
- 1919–1921 роки — становлення та розвиток;
- 1921–1927 роки — об’єднання громад у Варшавському місіонерському полі;
- 1927–1934 роки — удосконалення структури та виокремлення Східної та Південної конференцій;
- 1934–1939 роки — період піднесення та утвердження церкви.
Показово порівняти становище громад у цей час у радянській Україні та сусідніх державах. Якщо на польських, румунських і чеських теренах громади мали деяку свободу та можливість розвиватися, то в УРСР “золоті” 1920-і були обірвані Великим терором, спрямованим на тотальне знищення організованої релігійності.
Якою є джерельна база історії адвентизму? Які документи ви вважаєте найбільш надійними для реконструкції правдивих подій?
Джерельна база історії адвентизму є досить великою, хоча в Україні вона досі не систематизована належним чином. Найбільшу довіру викликають державні архіви. Наприклад, у Варшаві, в Архіві нових актів зберігається папка з понад 500 документами, які висвітлюють різні аспекти життя церкви: від поліцейських доносів до майнових звітів і біографічних відомостей про церковних лідерів.
Надзвичайно цінними є також періодичні видання того часу. Серед них — німецькомовні журнали
Zions-Wächter та
Adventbote, які вирізнялися високою точністю й ретельністю у поданні інформації. Важливим джерелом є і польськомовний часопис
Sługa Zboru, де описувалося життя громад і публікувалися статистичні дані. Окремо варто згадати англомовне видання
Advent Survey.
До речі, цікавим є той факт, що громади заходу України свого часу підпорядковувалися Польському уніону, який входив до Північноєвропейського дивізіону з центром у Лондоні. Тому нинішній європейський вектор розвитку має для українських адвентистів історичне коріння.
Чи часто ви стикалися з суперечностями у джерелах, особливо в періоди так званих «білих плям»?
Найбільша прогалина в документах охоплює період від 1930-х до 1960-х років. Саме тоді виникає найбільше суперечностей і складнощів у реконструкції подій. Зокрема, дуже різнилися оцінки діяльності адвентистів з боку державної влади: одні чиновники схвально відгукувалися про громади через їхню сумлінність і дисциплінованість, тоді як інші характеризували їхню діяльність як «агресивну».
Також існують різні погляди на період адміністративних поділів 1960–1980-х років, які були пов’язані з питаннями святкування суботи та внутрішньоцерковними процесами.
Існує теза, що на початку 20 століття адвентисти були закритою, аскетичною групою. Чи спростовують ваші знахідки це твердження?
Це справді міф. Переломним став 1906 рік, коли у Російській імперії був ухвалений закон, який надав адвентистам право на легальну діяльність і фактично прирівняв їх у правах до баптистів.
Перші громади організовували переважно німці — люди освічені, культурні та дисципліновані. Саме тому місцеве населення загалом сприймало їх позитивно.
Як на структуру церкви вплинули потрясіння Першої світової війни та революції?
Для церкви це був надзвичайно трагічний період. Близько 90% її членів становили етнічні німці, яких під час Першої світової війни депортували до Сибіру як «зрадників». Унаслідок цього церковна організація фактично була повністю зруйнована.
Проте після війни стався феномен стрімкого розвитку протестантизму на заході України — на Волині, Буковині, Закарпатті та в Галичині. Значну роль у цьому відіграли міграційні процеси, які сприяли поширенню ідей адвентизму серед населення. Уже за два роки адвентисти на території Польщі відбудували свою організаційну структуру та продовжили активний розвиток.
Які особливості правового становища були притаманні громадам у складі Другої Речі Посполитої?
У той період церква мала статус «толерованої секти», що не надавало їй права офіційно володіти майном. Щоб вирішити цю проблему, віряни створили будівельну організацію «Конструкція», яка оформлювала молитовні будинки як приватну власність і здавала їх в оренду громадам.
У цей період церква стає національною: до громад масово приєднуються українці та білоруси. Одним із важливих духовних центрів стало село Пожарки на Волині, де у 1927 році відкрили великий молитовний будинок.
Які уроки минулого є найбільш актуальними для сучасної України та церкви?
Для держави важливо розуміти, що протестантизм історично відігравав конструктивну роль у суспільстві. Сумлінність, відповідальність і чесність вірян приносили користь не лише громадам, а й суспільству загалом.
Для церкви ж особливо актуальним залишається урок соціальної активності. У міжвоєнний період адвентисти активно допомагали людям через відділ «Тавіта», популяризували здоровий спосіб життя та підтримували нужденних.
І ще один важливий урок — це єдність. Історія показує, що розбіжності у другорядних питаннях не повинні руйнувати цілісність церкви та заважати її спільній місії.
Запитання - Даниїл Бровко
