Андрій Колодій — пастор української громади Адвентистської церкви у штаті Вашингтон (місто Федерал Вей), США, розповідає про розвиток спільноти, радощі та складнощі життя в іншій країні.
Як давно була створена Ваша громада, скільки в ній людей та як опинилися там на служінні?
Ця громада достатньо молода, їй тільки три роки. На сьогодні налічується 168 членів церкви, які перевели своє членство, а також 97 дітей до 16 років. Є ще приблизно 70 братів і сестер, які є також Адвентистами сьомого дня, але ще не перевелися в нашу громаду.
Поява української громади була зумовлена перш за все прагненням мати можливість звершувати служіння рідною мовою, зберігаючи мову та культуру свого рідного народу. Діти, які тут народжуються, або приїхали зовсім маленькими, дуже швидко вивчають англійську мову й починають не лише розмовляти нею, але й думати. Отже рідна мова поступово й непомітно відходить на другий план, а згодом забувається через брак практики використання. Нам, як батькам, дуже хотілося б, щоб наші діти не лише чули рідну мову, але і славили Бога рідною мовою, пам’ятали про своє коріння.
Сполучені Штати Америки — це мультикультурна й мультинаціональна країна. Тому поява ще однієї етнічної адвентистської громади не диво. Лише в штаті Вашингтон таких громад налічується понад 30, тож якщо є така потреба в людей, то можна її задовольнити, тим більш, що охочих було близько сотні людей. Потім громада почала шукати пастора. Восени 2021 року мені зателефонував мій друг (я тоді звершував пасторське служіння в Києві), і запропонував послужити цій громаді проповіддю через Zoom-конференцію. Я тоді не знав, що в такий спосіб громада обирає пастора. Але згодом повідомили, що хотіли б запросити мене на до себе на служіння. Далі здобув офіційне запрошення від Вашингтонської Конференції приїхати в Сієтл, щоб зустрітися з громадою і з керівниками церкви в штаті Вашингтон. Поїздка була погоджена й запланована, уже були куплені квитки на 8 березня 2022, але всі плани були зруйновані 24 лютого 2022 року початком широкомасштабним вторгненням в Україну. Змінилися і плани та потреби, залишився служити тим нашим братам і сестрам, які не мали змоги виїхати з Києва. Так переїзд відклався на цілий рік. Лише напередодні 2023 року змогли всією родиною приїхати сюди.
Розкажіть, будь ласка, як у Вашій громаді проходить суботнє богослужіння чи відрізняється від того, як ми звикли в Україні?
Загалом ні, але є нюанси. Громада орендує приміщення в офісі місцевої конференції в місті Федерал Вей. Так вийшло, що хід служіння зумовлений деякими особливостями залу. Зустрічаємо суботу з вечора п’ятниці, приходить на служіння практично вся громада, не зважаючи на те, що всі живуть у різних містечках довкола Сієтла. Хтось у Федерал Вей, хтось в Оберні, хтось у Боні Лейку та ще в десятку містечок довкола Сієтла, які утворюють так званий Великий Сієтл. Якщо перенести таку систему на Київщину, то такі міста, як Бориспіль, Буча, Ірпінь, Васильків, Боярка, Бровари, називалися б Великий Київ.
Служіння в суботу починається, як завжди о 10-й годині. Зал, у якому збирається громада поділяється на класи суботньої школи за допомогою пересувних панелей, тому служіння починається без вступної частини, класи збираються вже в окремих залах та розпочинають урок. Годину приділяємо на урок суботньої школи, а потім невелика перерва, щоби прибрати панелі. Друга частина вже проходить на весь зал. Тут уже багато співаємо, є дитяча історія та проповідь. Намагаємося залучати в служінні, як дорослих, так і дітей. Завершуємо десь біля 13-тої години, потім роз’їжджаємося по домах, а вечір суботи присвячуємо дитячим клубам. У різних приміщеннях збираються: молодь, «Слідопити», «Шукачі пригод», і наші найменші — «Бобренята».
Церква не може бути замкнена сама на собі, тому наступне питання пов’язане з євангельською діяльністю. Які служіння проводить громада? Вони більш напрямлені всередину чи назовні?
Хотілося б проводити більше соціального служіння, адже приїхало багато біженців з України. Але брак власного церковного приміщення дуже обмежує наші можливості. Ми орендуємо приміщення в конференції, тому не завжди у зручний нам час є вільні приміщення, бувають накладки. Зараз так виходить, що більше допомагаємо облаштуватися на новому місці нашим братам і сестрам, які приїжджають у США через війну. Кожну суботу проводимо цільовий збір на різні проєкти в Україні, практично кожних два тижні змінюємо проєкти, бо їх дуже багато й постійно поступають нові прохання і потреби. Робимо відео трансляції наших суботніх служінь через YouTube та Facebook. Розвиваємо цифрову Біблійну школу, займаючись із людьми вивченням Біблії через уроки онлайн. Приблизно раз у квартал проводимо спільні обіди, щоби привітати новоприбулих, та познайомитися з людьми, які за цей час приїхали до нас. Громада готує їм подарунки з предметами, які знадобляться на початку самостійного життя в США. Стараємося держатися разом та підтримувати один одного. А свідчимо кожен у своєму оточенні, вдома, на робочому місці, у навчальному закладі.
Чи є вже якісь плани на майбутнє, яким бачите подальший розвиток діяльності громади?
Акцентуємо на служінні дітям та молоді, усвідомлюючи, що це не лише наше майбутнє, але й майбутнє місії церкви. Одне з пріоритетних завдань — це розв’язання питання з приміщенням. Нам уже дуже тісно в приміщенні, яке орендуємо, у громаді багато дітей різних вікових категорій і всім потрібні класи для занять. Тому збираємо кошти на купівлю свого приміщення чи, можливо, на будівництво, якщо нічого достойного так і не зможемо знайти. Ринок приміщень, які б нам підійшли, дуже маленький, тому молимося та шукаємо варіанти. Також дуже хотілося б проводити соціальну і євангельську роботу серед наших земляків не адвентистів, щоби багато наших земляків, які через війну виїхали сюди, могли тут почути про Ісуса.
Яке враження на Вас особисто справило життя в США?
Я бував у США не один раз із 2010 року, тому давно знав, що американська мрія, яка малюється в уяві багатьох, хто не живе у США, це швидше марево ніж реальність! Коли живеш в Україні, а тут буваєш лише в гостях, здається, що тут усе легко і просто, і саме тому люди тут більш заможні, і могли б допомагати менш забезпеченим країнам у їхніх проєктах. Так, можливості тут набагато більші ніж в Україні, але ж і витрати на життя тут непорівнянні з Україною. Робота тут є, але через різкий ріст еміграції, її стає все менше й менше — констатують факт люди, які живуть тут давно. Для тих, хто приїжджає, великою проблемою є питання мови, а потім і житлове питання. Якщо ти не маєш історії оренди, кредитної історії, то винайняти житло — дуже складно. У нашому випадку це зайняло 4 місяці. І це, лише декілька з тих викликів, з якими ти тут маєш справу. Якщо в сім’ї працює тільки одна людина, то здебільшого буде вистачати суто на проживання. Власне житло в Америці дуже дороге, купити практично нереально, якщо ти не мільйонер, тому всі живуть в орендованому, або взятому в кредит, що практично одне й те ж: платиш оренду власнику, або платиш оренду банкові. І лише через 30 років, якщо не втратиш роботу, не втратиш працездатність, то на старість років і сам будеш власником житла. А поки що: оплатив оренду, відокремив 10-ну і приношення, покрив комунальні послуги, усі страховки, пальне, продукти, і чекай наступної зарплати. Але наш народ не лише дуже талановитий, але й дуже працьовитий, тому дуже часто на цій землі досягає набагато більших успіхів, ніж навіть місцеві жителі. Як я і казав, наш народ ще й дуже щедрий і жертовний, тому постійно підтримує різні проєкти з усіх куточків України.
Америка — країна великих можливостей і великих викликів. А християнин — людина великих можливостей і великої місії. Якщо ти тримаєшся за Господа, то де б ти не був, Він буде поруч, і як би не складалося життя, з Божою допомогою можна подолати будь-які труднощі та втілити будь-які мрії. Особливо, якщо вони погоджуються з Божими намірами!
Питання - Олена Ільчук
