Розповідає Ганна Гижко – адміністратор групи «Дружболандія» у фейсбуці, педагог адвентистської громади міста Тальне, Черкаської області.
Про дитячий табір та однойменний благодійний фонд «Дружболандія» зараз знають не тільки в Черкаській області. Це стало можливим завдяки допомозі родинам, які опинилися у скрутних обставинах. Здійснення цієї діяльності адвентистська громада почала у 2016 році. Тоді усе розпочалася непередбачувано – з допомоги малозабезпеченим сім’ям, точніше, одній такій сім'ї. До громади звернувся керівник сільськогосподарського підприємства, агрофірми «Корсунь», який виділив кошти, з проханням попіклуватися про родину, в якої залишилося п’ятеро дітей з батьком, який зловживав спиртним, а мама їх покинула. Нас попросили подивитися, як вони живуть, і вирішити, чим можна допомогти.Тоді Георгій Мар'янчук, теперішній директор фонду, з дружиною й іншими жінками з громади поїхав до цієї сім’ї, яка мешкала в 17 кілометрах від Тального. У батька був запій, діти пустили гостей до хати. де ті на власні очі побачили нужденність родини, голодних не тільки до їжі, а й до любові дітей, які хотіли, щоб їх обійняли, та сказали щось добре. Було вирішено організувати допомогу: возили продукти, їздили два рази на тиждень годувати дітей, купали, прибирали в хаті, забирали додому прати речі, а потім привозили чистий одяг, допомагали власними коштами.Пройшов місяць, чи більше, коли в громаді вирішили запросити дітей в суботу на богослужіння. Тоді в громаді Тального дітей було небагато, обіди для гостей тоді ще теж не готували. Отже сказали дітям, щоб у суботу зранку були готові, бо за ними заїдуть і заберуть до церкви. Ті приїхали разом з батьком – мабуть, він хотів побачити, куди ж це його дітей везуть. Після того його жодного разу не бачили, бо він утік – усвідомив, що діти у добрих руках, і кинув їх. Так вони залишилися самі.Згодом діти сказали, що у сусідньому селі є їхня тітка. Виявилося, що у тітки четверо дітей, але вона погодилася взяти племінників до себе. Через те, що у неї була маленька хата, вирішили, що вона переїде разом зі своїми дітьми в село Кобринове та оформить опікунство над племінниками. А кожної суботи адвентисти з Тального приїжджали за ними на декількох машинах, щоб відвезти до церкви.Сусідські діти стали запитувати у цих діточок, куди їх возять і що вони там роблять. Не знаю, що вони їм розповідали, але невдовзі багато сусідських дітей почало проситися теж взяти їх у церкву. Звичайно, громада була рада бачити дітей на богослужіннях, але спочатку вони мали спитати дозволу у своїх батьків. І вже наступної суботи вони, гарно одягнені, чекали поїздки. Тоді машин у членів громади було мало, то один чоловік, який живе біля церкви, погодився привозити на своєму мікроавтобусі дітей разом з батьками на служіння.Отже, з того часу й до сьогодні, громада привозить на богослужіння дітей з дорослими – разом близько 50 осіб, із навколишніх сіл. Не було такого, щоб колись відмовили привезти дитину, чи дорослу людину, чиї діти відвідують церкву.Іноді вони навіть зупиняли автобус і просили: «візьміть і нас». Був випадок, коли одна дівчинка ще з сьомої години ранку чекала на автобус, хоча знала, що приїжджають о дев'ятій годині, але боялася пропустити, так хотіла відвідати церкву. Вона й досі приїжджає, і зараз уже допомагає вчителю проводити дитячі уроки суботньої школи. Таким був початок діяльності, й у навколишніх селах дізналися про Адвентистську церкву. Щосереди, коли представники громади їздили годувати дітей з опікуваної родини, завжди збігалися й інші діти, бо теж були голодні. Для них почали готувати невеликі обіди та годувати дітей, які відвідували служіння. У громаді знайшлися охочі готувати та фінансувати, також батьки дітей, що відвідували церкву, надавали для цього продукти. А потім, влітку, організували табір, який назвали «Дружболандія». Біля церкви був ігровий і спортивний майданчики, які допомогли побудувати керівники агрофірми «Корсунь». Тоді громада прийняла понад сто дітей у табір. Охочих було ще більше, але не було можливості всіх розмістити.До того ж зросло навантаження на дорослих, бо потрібно було проводити з дітьми уроки з вивчення Святого Письма, різні майстер-класи, щось випікати. Було важкувато з продуктами та фінансовим забезпеченням, але через всі ці перешкоди громада пройшла, діти були дуже задоволені, не хотіли залишати церкву. Невдовзі на майданчиках також встановили батути, на які приходили пострибати не тільки дітки з табору. Один з прикладів, коли шестирічна дівчинка проходила разом з мамою біля майданчиків та зайшла поцікавитися, що ж так багато дітей робить тут у неділю. Зараз дівчині вже 12 років, торік вона прийняла водне хрещення та доєдналася до церкви.Багато родин тоді допомагало у цій діяльності – сім’ї Бахтіїв, Макаренків, Саруханян, Яковенків. Тетяна Скрипник постійно робила якусь смачну випічку. Один бізнесмен подарував автобус, старенький, але в робочому стані, щоб возити дітей і дорослих з навколишніх сіл. Після табору вирішили запросити дітей на суботні богослужіння, й вважали, що кількість охочих зменшиться, бо було важко впоратися з такою кількістю. Сказали, що на суботу будемо їх чекати, а вони всі прийшли. Це було чудо таке, деякі казали: «Ви їх годуєте, в неділю, вони граються, через це і приходять на богослужения в суботу. Але минув час, і зараз в нас буває від 50 до 100. В середньому 70-80 дітей буває завжди, а то й до 120.Згодом з дітьми почали приїжджати й дорослі, бо бачили, що кожного суботи дітки кудись поспішають, почали цікавитися, і відвідувати громаду. Для них є окремий клас суботньої школи, в якому від 20 до 40 відвідувачів, а все завдяки цим дітям, за якими ми приїжджали. Даємо дорослим читати духовну літературу, деякі готуються до хрещення.Для дітей є чотири класи суботньої школи. Для маленьких – до п'яти років; 5–10 років; 10–13 років. Також є молодіжний клас, де молодь старша 13 років. У неділю пастор проводить для підлітків та молоді заняття в клубі «Слідопит», після яких вони катаються на велосипедах і випікають піцу.Кожної суботи готуємо обіди для дітей і дорослих, які приїжджають до нас на богослужіння з навколишніх сіл, розраховуємо десь на 100-140 людей, тому що кожного разу не знаєш, скільки буде гостей. Зазвичай, відповідальні приходять готувати обіди в п'ятницю, а Тетяна Скрипник щочетверга випікає для дітей смаколики.З дітьми, які приходять до церкви, займаються вчителі-педагоги та вихователі дитячого садка. На уроках суботньої школи діти досліджують Біблію на рівні свого віку та розвитку. Наприклад, найменші вивчають тільки молитву «Отче наш», це діти, від трьох до п'яти років, а старші розмірковують над біблійними історіями та роблять висновки. Всіляко заохочуємо до навчання – проводимо різні вікторини з призами, відзначаємо іменинників невеликим подарунком та вітаємо їх в біблійному класі, і на загальному богослужінні. Також пропонуємо дітям вивчати вірші з Біблії на пам’ять.Навчаємо дітей молитися, тому вони розуміють, що таке молитва і для чого вона потрібна. І якщо в їхньому житті настане важкий час, або вони не будуть в церкві, то завжди зможуть помолитися, звернутися до Господа. А особливо, вони згадають ту любов, яку до них проявляли. Головне, щоб дітки, які приходять до нас, не були загублені в цьому світі. І навіть, якщо зі ста дітей, лише десять залишиться у церкві, а інші просто будуть у світі, вони будуть пам'ятати, що їх тут любили. І коли, не дай Боже, станеться якась неприємність, вони завжди зможуть прийти сюди в церкву. Пройшло скільки років, стільки різних випадків було, але пам'ятаємо, як усе почалося з діток однієї бідної сім'ї із села. Розмовляв Максим Балаклицький
