Розповідає Валерій Рябой, пастор адвентистської громади у Чикаго, США
Коли відбулося повномасштабне вторгнення, в мене був такий стрес, що я не мав сили щось робити. Весь час сльози наверталися на очі. Ми з сім’єю об’єдналися в молитві, постійно слухали новини.
На третій день ми з сином написали листа Олені Зеленській з проханням передати цього листа Президенту. У листі виділили три головні думки: як лідер нації, Президент повинен звернутися з ініціативою до всього українського народу, до усіх церков, щоб усі постійно молилися. Також попросили прибрати ті нецензурні слова, які великими літерами були написані всюди. Ми звернули увагу на деякі природні явища, які мають підґрунтям Божу волю, що це все не випадково.
Наш молодший син Ерик з великим хвилюванням поїхав у коледж, щоб організувати збір допомоги для України. Українці в Чикаго відразу відреагували, організували літак з допомогою - продуктами, речами та іншим. З перших днів війни всі мали одну думку: “Чим допомогти? Що ще можна зробити?”
Я змінив імідж — відпустив бороду, щоб кожного ранку вона мені нагадувала запитати себе: “Що я сьогодні можу зробити для України?” Нашi друзi з церкви купили автобус, щоб можна було вивозити людей з Києва. З перших днів допомагали хто як зміг.
Як сприйняли ваші американські знайомі війну в Україні?
У перший день до нас прийшли сусіди, щоб висловити співчуття. Вони приготували жовто-блакитне печиво і пригостили нас. Було приємно до сліз отримати такий знак поваги до нашої країни. Нас дуже здивувала реакція американців, які раніше і не знали, де Україна на мапі, але з перших днів війни вони виявляли таку велику підтримку.
Один наш сусід у перший день війни встановив український прапор у себе на будинку. Тобто не тільки українці встановлювали прапори, але і багато американців прикрасили свої будинки у підтримку нашої країни. Цим вони говорять: “Ми з вами, поділяємо ваше горе”.
Наші сусіди приносили продукти, які ми передавали в Україну. У Чикаго на всю висоту п’ятиповерхового будинку є інсталяція українки з жовто-блакитним прапором. У кожнiй церкві були організовані молитовні заходи та пункти прийому допомоги Україні.
Також американці виділяють кошти з зарплати, з пенсій на допомогу Україні.
Чи було це випробуванням для членів церкви?
Так, це було випробуванням, яке члени церкви пройшли відмінно. Спочатку це був великий стрес. У першу суботу наше служіння було повністю молитовним, ми молилися, плакали, співали гімни. Це було служіння скорботи, підтримки, молитви.
З перших днів у кожного з нас стояло питання: “Як я можу допомогти?” Тому ми часто збирали кошти, передавали їх на різні проєкти, такі як, наприклад, аптечки першої необхідності. Також був проєкт закупівлі генераторів у дитячий садочок. Зараз послідовно вирішуємо інші питання.
Для українців така допомога людей майже зі всього світу повинна бути стимулом поставити собі питання: “А що я можу зробити? А як я допоміг іншим нужденним? Чи звертаю я увагу на це?”
У Чикаго є чимала діаспора у кварталі, який раніше називався “українським селом”. За час війни сюди приїхало більш ніж тридцять тисяч мігрантів. Усіх цих людей потрібно нагодувати, дати житло, надати їм роботу. Це велике навантаження на соціальне життя міста. Для цього при усіх церквах зробили центри допомоги українцям, і кожний, хто приїздить, не залишається самотнім − він завжди знайде групу підтримки, суспільну організацію, центр, де його чекає поміч. У кожній церкві, українській чи американській, людей годують, та ще й дають великий пакет їжі з собою. Під час війни українці у США згуртувалися, адже допомога об’єднує усіх.
Людям на чужині як ніколи потрібна підтримка. Вони відчувають духовний голод, голод у спілкуванні, і тоді починають шукати церкви. Сьогодні громади різних деномінацій дуже поповнилися українцями. У нашу церкву зараз ходять люди, які в Україні відвідували протестантські зібрання. Їх друзі запросили до нас на служіння, так вони й залишилися.
Яким досвідом можете поділитися?
Хрещення у нас завжди проходить на табірних зборах у серпні. Цього разу буде приймати хрещення одна дівчинка. З цим пов’язана одна історія.
Її батько декілька років тому приїхав у гості до родичів, один з яких відвідує нашу церкву. Якраз проходили табірні збори, і родичі не могли залишити цю людину саму, запропонували йому поїхати відпочити в ліс. У той час я приїхав у відпустку до дітей, і тут в церкві мене попросили виголосити проповідь на табірних зборах.
Я підготував тему, але вранці дивлюся на свій конспект, відчуваю, що терміново треба змінити проповідь. Я молюся, бо не знаю людей, не знаю, що казати. І Господь показав мені нову тему, яку я назвав “Шляхи спілкування Бога з людиною”. Коли я проповідував, то звернув увагу на чоловіка, який усі слова немов вбирав у себе.
Після служіння він підійшов до мене: “Скажіть мені, як зрозуміти те, що сталося?” Цей чоловік розказав мені, що за три дні до зборів він побачив сон, де він йшов по дорозі, підійшов до перехрестя, зупинився, бо не знав, куди йти. Бачить, що на зустріч йде священнослужитель, який сказав: “Якщо ви підете цією дорогою, то зустрінетеся з Богом”. Він пішов і вийшов на дуже гарну галявину. І тут з’явився Ісус і протягнув йому шматок райського хліба і горщик з райським медом. І він почав вмокати хліб у мед і їсти. Відчував таке блаженство, що, прокинувшись, продовжував відчувати це блаженство в усьому організмі. Ніколи ця людина не бачила таких снів.
Коли цей чоловік слухав проповідь, то відчував, що це Господь до нього говорить. Бо в проповіді я казав: “Інколи Господь використовує сни, щоб донести до людей Свою інформацію. Тому будьте уважні, не залишайтесь глухими. Якщо чуєте, що Господь до вас звертається, прийдіть до Нього”. Бог змінив мені тему заради цієї людини, якої я не знав. Рік тому з України приїхала його дружина, почала ходити в нашу церкву, зараз він приїхав, і його донька буде приймати хрещення. Молимося, щоб разом з дитиною прийняли Господа і хрещення і її батьки.
Чи змінилися українці за час перебування в Америці?
Який найсильніший інструмент, що змінює ментальність народу? Це культура. А церковні люди мають додатковий інструмент — церковне середовище, церковна культура. Наші люди, коли приїхали, побачили, що американське суспільство дуже відкрите, з почуттями, тут ніхто і ніде грубо до людей не звертається, люди завжди доброзичливо посміхаються. Головна ментальність американців, яка йде від заснування християнських принципів — покращити життя навколо себе. Куди б ви не пішли, вони питають: “Чим я можу вам допомогти?” І це все справляє вплив на тих, хто приїхав.
Коли наші українці зустрічаються з такою американською ментальністю, це змінює їхню свідомість. Ця країна стала країною вільних. Євангеліє за допомогою дивовижного вiдкриття гідності людської душі і рівності і братерства всіх людей — наймогутніший визволитель, і тут йому визначена роль створити націю вільних людей, без перешкод, кайданів і ґрат. На цих берегах обрано цю свободу, щоб висвітлювати світ. Українці вбирають цей дух свободи, щоб передавати його далі.
Україна обов’язково переможе, люди повернуться додому і нехай усі будуть жити з бажанням покращити життя навколо себе.
Запитання — Алла Шумило
