Розповідає Юрій Федоров, старший капелан громадського формування «Капеланський патруль», пастор Церкви адвентистів сьомого дня.
Громадське формування розпочало свою роботу з листопада 2018 року у Маріуполі Донецької області у співпраці з представниками правоохоронних органів. Його мета – морально-психологічна підтримка особового складу й допомоги потерпілим від насильства та стихійних лих. Також, спільно з капеланами США та Канади розробили навчальну програму з підготовки до такого служіння, яка отримала назву «Капеланська академія». Про це формування я дізнався від мого друга Валентина Загреби. Знайомство з таким служінням допомогло подивитися на світ іншими очима. Закінчив академію перед широкомасштабним вторгненням у лютому 2022 року. Хоча й до цього, сам того не розуміючи, займався капеланством. Вісім років тому, коли я був пресвітером своєї громади, почав відвідувати будинок милосердя у моєму місті. Це був хоспіс, де доживали люди похилого віку, особи з інвалідністю, смертельно хворі. Там познайомився з ветераном Афганської війни. Ми багато спілкувалися, й одного разу я запропонував йому відвідати громаду. А він ходити не міг, переміщувався в інвалідному візку, бо якщо вставав на ноги, його хитало, й потрібно було за щось триматися. Свого транспорту тоді в мене не було, тому пішли в громаду таким чином: дружина штовхає візок з нашою дитиною, а я – інвалідний візок. Так у суботу ходили разом. Через рік я запропонував громаді після суботнього зібрання йти до хоспісу та відвідувати тих, хто там живе. Згодом серед мешканців закладу сформувалася група з 20 людей, які постійно відвідували наші зустрічі. Також ми там проводили концерти й виступи підліткового клубу “Слідопит”. Таким чином, я протягом восьми років готувався до навчання у капеланській академії. Навчання там поділяється на теоретичну та практичну частину, коли ти разом з поліцейським патрулем їдеш на виклик і застосовуєш здобуті знання. Тут важлива командна робота, бо ти не маєш права щось робити без дозволу керівника патруля. Якщо є якісь ідеї, потрібно спочатку отримати дозвіл. Зазвичай, коли вже є до тебе довіра від правоохоронців, можеш розрядити ситуацію. Взяти на себе порцію негативу, щоб допомогти поліції виконати її роботу. Це психологічно складна діяльність. Полісмени приїжджають на виклик і отримують претензії як від потерпілих, так і нападників, і ще ж треба розібратися, хто є хто. У кожному виді діяльності є ті, хто ганьбить службу, і це кидає тінь на всіх. Недовіра до державних структур, а до силових тим паче, ускладнює ситуацію. Може скластися враження, що поліціянти однаково погані. Це принижує і ображає сумлінних і відданих працівників. Допомогти подолати такі переконання, негативний тиск громадськості, забезпечити захист громадського порядку – завдання для капелана. Також беремо участь у програмі протидії домашньому насильству, проводимо заняття у навчальних закладах Міністерства внутрішніх справ України. Організовуємо тренінги з командоутворення, конфліктології та методики подолання вигорання. Показуємо зв’язок між покликанням до служби й духовною сферою, за допомогою Божого Слова допомагаємо долати етичні виклики. За роки роботи проєкт капеланського служіння з пілотного перетворився на той, що працює в різних областях України. Завдяки цій роботі християнські цінності починають впливати на органи правопорядку, а через них на громадян. Публічно капелан не має права агітувати за якусь конфесію, але у приватній бесіді завжди можна розповісти про своє віросповідання. У цьому служінні адвентистів не дуже багато. Мабуть, залишається пам'ять про дискримінацію віруючих за радянського режиму. Але зараз багато що змінилося, й потрібно переорієнтуватися. Через таке служіння відчиняється багато можливостей, воно зарекомендувало себе з найкращої сторони. Є великий попит на капеланів як у правоохоронних структурах, так і серед військових. Війна показала потребу людини в молитовній підтримці та Божому захисті, на що в мирні часи не було такого попиту. У воєнний час церкви більше звершують соціальної роботи. Передусім це роздача продуктової допомоги й підтримка Словом Божим. Адвентистська громада у Кам'янському Дніпропетровської області влаштувала у своєму приміщенні соціальний центр. Там є безплатна перукарня, пральні машини, безплатні обіди, психологічна й соціальна підтримка з боку вірян. Попит на це не зникає. Деякі приєднуються до церкви. За допомогою капеланського служіння можна звернутися до тих, кого не можна охопити через звичайну діяльність церкви. Військові та поліцейські поділяють світ на своїх і чужих. Їхня діяльність пов’язана з постійним ризиком для життя й моральним тиском. Вони вважають, що звичайна людина не зможе їх зрозуміти, тому уніформа й присутність на службі має великий сенс – ти стаєш своїм. Це змінює ставлення до твоїх слів. Оскільки капелани носять форму, виникає повага й до Слова Божого, на яке ти спираєшся в розмові, і до спільних молитов. Це новий рівень відносин. Тобі ставлять духовні запитання, просять разом помолитися, допомогти у якісному виконанні служби. Виникає змога спілкуватися з керівництвом, де чимало людей розуміють своє покликання і не зловживають посадою. Якось у розмові з офіцером поліції я процитував вірш з Римлянам 13:3-4 («Бо володарі пострах не на добрі діла, а на злі. Хочеш не боятися влади? Роби добро, і матимеш похвалу від неї, бо володар Божий слуга, тобі на добро. А як чиниш ти зле, то бійся, бо недармо він носить меча, він бо Божий слуга, месник у гніві злочинцеві») і забув про це. А наступного дня він до мене звернувся з проханням: «Скажи, де той текст є, що ти говорив, чи напиши його мені, бо я хочу це розповісти своїм підлеглим, щоб мотивувати їх». На людину вплинули ці слова, й вона стала думати, як їх передати іншим. Також поліцейським не вистачає подяки, зворотного зв'язку, визнання важливості їхньої праці. Люди ставляються до них, як до чогось самозрозумілого й зневажуваного. Це спричиняє у поліціянтів сумніви й вигорання. Тому у приватному спілкуванні я почав частіше дякувати їм за службу, виражати повагу до того, що робить правоохоронець, і побачив, як це підбадьорює та надихає. Проводячи духовні служіння з особовим складом, завжди стараємося, щоб ці настанови не були чимось нудним і абстрактним. Ми є капеланами на волонтерській основі. Тобто приділяємо цим обов’язкам стільки часу, скільки можемо. Патрулювання з екіпажем – від чотирьох годин на день, а можна й більше. Буває, що цю діяльність удається поєднувати з доброчинством. Одного разу ми з патрулем приїхали на локацію, де роздавали гуманітарку й духовну літературу. Правоохоронці нам допомагали. Чи можна раніше було уявити, щоб з рук полісмена люди отримували християнські книжки? Як і всюди, у капеланській роботі є свої особливості, але й попит великий, і цим не варто нехтувати.
