З початком повномасштабної війни майже кожна церква, школа та інші центри відчинили свої двері для всіх, хто потребує допомоги та прихистку. Багато українців від найменшого до найстаршого започатковували збір коштів для потреб наших оборонців та тих, хто постраждав від війни. Не залишився осторонь і Львівський ліцей «Живе слово», який майже із самого початку прийняв у своїх стінах понад тисячу людей, які тікали від війни. Дітки, які перебували в цій школі займалися рукоділлям та мали заняття з арттерапії. Завдяки своїм здібностям та ініціативності учні ліцею організували збір коштів для людей постраждалих від російського вторгнення та на підтримання Збройних Сил України. Троє з них були нагороджені почесними подяками від Львівської міської ради. Поспілкувавшись, з директором ліцею «Живе Слово» Анжелою Поліщук, ми дізналися, як саме відбувався цей процес та з чого почалася волонтерська робота.
Як саме виникла ідея волонтерської роботи та, яка участь школи?
Як такої ідеї не було, дітям допомагала вся Україна, бо де діти, там і дорослі. Наша школа стала притулком з 1 березня, розмістили людей класними кімнатами. Фактично це був притулок для дітей та сімей із дітьми з місць, де йшли активні бойові дії: з Бучі, Києва та Харкова. Дехто лишався на одну або дві ночі та їхали далі. Через нашу школу пройшло близько півтори тисячі людей. Починаючи з квітня з’явилися сім’ї, які втратили документи, тому вони залишалися довше. Упродовж квітня, травня, червня й до серпня ці люди жили тут, і наші діти, відгукувалися на прохання та потреби, які в них виникали.
Кіра Кірюхіна — донька нашої співробітниці, брала активну участь у прихистку та гуртку арттерапії, яким керувала її мама. Як тільки з’явилися діти, ми почали робити для них різні вироби власноруч. Завдяки таким гурткам діти та дорослі відвертаються від пережитого жаху, це була така додаткова можливість прийти до тями, окрім задоволення базових потреб: їжі, сну тощо. Також, до гуртків приходили діти працівників ліцею. Так і виникла ідея такої волонтерської роботи, було дуже багато всяких виробів і з цим треба було щось робити. У групі було всього шестеро дітей, від продажу їх робіт було зібрано 18.000 гривень.
Що саме діти ініціювали?
Еммануїла Резнікова виїхала з родиною до Польщі. Вони організовували у Варшаві різні акції на підтримання постраждалих українців, а також лимонадні акції серед громад церкви АСД та місцевих жителів. Отже, вони двічі перераховувалися кошти для переселенців, які перебували в ліцеї.
Кіра Кірюхіна зробила багато малюнків, це було кілька десятків робіт, створених із великою любов’ю. Багато робіт було з випалювання, їх робили на заняттях у гуртках. Діти приходили до школи після онлайн навчання й виявляли свої здібності в різних видах творчості. Разом зі своєю мамою Кіра та діти, які зупинилися в нашій школі та церкві, у червні та липні плели браслети, вінки, робили якісь сувеніри, щоби допомогти дітям, які приїхали з Херсона, Маріуполя та півдня України адаптуватися на новому місті. Вони виходили в парк і завдяки цій ручній роботі збирали пожертви, то на шоломи, то на біноклі для Збройних сил України, то для деяких бійців, звідки надходила така потреба. Така адресна допомога, знаходила великий відгук і активність, що не потрібно було довго робити збір.
Любомир Бєляєв, він новенький і навчається в нас із вересня 2021 року. У його досвіді була така історія: він відвертався від стресу, граючи в онлайн гру, а потім подумав: «Чому я просто граю, коли інші люди так багато роблять для підтримки перемоги України, для оборони України?». Він так налаштував гру, що вона збирала кошти, фактично до нього приєдналися учасники з-за кордону, і ці учасники за кілька тижнів пожертвували, якщо я не помиляюся, майже 800 доларів, це досить цікавий досвід. У такий спосіб Любомир підтримав ЗСУ, його батьки перераховували туди кошти.
Тільки троє дітей приймали в цьому участь? Чи за ними стояла команда або група підтримки? Хто ці люди?
Троє дітей було нагороджено — Кіра Кірюхіна, Еммануїла Резнікова та Любомир Бєляєв, але брали участь і інші діти, які перебували в школі. Звісно, часто допомагали батьки, наприклад, Еммануїли Резніковій у Польщі, але тут більше дитина допомагає мамі, а не навпаки. Однак, це сприяло виховному процесу, який без дитячої участі, можливо, не був би таким повним. Тому тут родини теж підтримували дітей і допомагали, керували самим ходом дійства чи ярмарку, чи іншими заходами.
Які цілі були поставлені й що саме було досягнуто?
У нас є один хлопець із Маріуполя, він живе на території церкви, і далі навчається в нашій школі. Загалом у нас є семеро дітей переселенців, які навчаються на умовах співфінансування, і ми шукаємо кошти для них та їхніх родин. Цей хлопець зробив багато виробів, тому це так вималювалось у ярмарок. Тоді ці діти, усі шестеро, які жили на ту пору, одержали 3000 грн кожен. Згодом хтось поїхав на Закарпаття, до Чернігова, хтось залишився й далі в нас навчається. Цілі які ставили діти стосувалися допомоги, перейманням чужими проблемами. Хочу ще сказати, що на нашому сайті та на YouTube каналі, є багато історій війни. Дорослі й діти, звісно, не всі, лише деякі з тих, хто погодився поспілкуватися з нами на камеру, розповідали, як вони пережили ці найважчі часи, як Господь їм допомагав та, як взагалі рятуватися.
Чи є бажання та ідеї продовжувати?
Так. Ми, як осередок школи, де вже навчаються діти, робимо багато соціальних заходів, якими займалися ще в мирний час. Хочемо продовжувати служіння для дітей, які перебувають у кризових ситуаціях, які малозабезпечені, про яких мало піклуються, тому ми залучаємо різних партнерів, у тому числі Благодійний фонд «Сумка Самарянина», зазвичай «ADRA Ukraine», «ADRA» інших країн. Також шкільний центр Marinhoye, який погоджується підтримати постраждалих українців і тут, у Львові, щоби школа стала соціально-освітнім осередком і допомагала іншим, хто приїхав до Львова або також тим, кого застала біда в таких умовах.
Питання – Маргарита Стралковська