Розповідає Тарас Антошевський, головний редактор Релігійно-інформаційної служби України
Останнім часом протестантизм в Україні зміцнив свої позиції через глибшу інтеграцію в українське суспільство. Чи не найбільше протестантські спільноти присутні у соціальному служінні, допомозі ближнім: переселенцям, людям, що опинилися у скруті. Як на мене, дуже важливою є підтримка тих, хто близько до фронту і постійно зазнає обстрілів та інших негараздів від окупантів. Наприклад, члени церкви з Рівненщини та південних областей України допомагали у відбудові житлових будинків на Херсонщині. Ця місія була особливо важливою взимку, коли потрібно було забезпечити людей теплом. Також віряни надавали печі, дрова і теплий одяг. У цьому плані пригадую важливу місію координаційних центрів волонтерського руху і волонтерського форуму, організованого фондом “Ми поруч” і Місією Євразія.Внесок протестантських церков ґрунтується не тільки на матеріальній допомозі, але й на психологічній і духовній підтримці. Це важливе свідчення віри, яке втілюється у життя.Ще один ключовий напрям – налагодження співпраці між українськими та закордонними медиками, медичними центрами, державними медичними установами й навчальними закладами. Створюють умови для стажування українських лікарів за кордоном. Таку діяльність здійснює, наприклад, Християнська медична асоціація та різні фонди, як, наприклад, Фонд миру та розвитку, який одним із перших розвинув служіння віри у професії.Після повномасштабного вторгнення частина християн приєдналася до військової служби в лавах Збройних сил України. Виник значний запит серед служителів протестантських церков на капеланське служіння. У той же час переважна більшість пастирів і вірян з євангельських спільнот дотримуються пострадянської позиції неготовності брати зброю у руки, і це викликає дисонанс із іншою позицією їхніх одновірців в інших країнах. Коли пастори з різних деномінацій виявляють інтерес до капеланства, але лише на рівні волонтерства, це сприймається як будь-яке інше волонтерство: без повної посвяти справі, на другому плані порівняно з основною діяльністю. Такий підхід був дуже важливим, особливо на етапі до формування професійного кадрового капеланства. Але гасло капеланів “Бути поруч” означає насамперед повну посвяту себе служіння військовим і життя з ними постійно за військовими нормами. Це також запит до самих вірян: чи готові вони брати на себе відповідальність за країну як і представники інших конфесій чи релігій, яким і мають служити кадрові військові капелани. Напевно, формат альтернативної військової служби має бути якнайшвидше впорядкований на законодавчому рівні, щоби віряни євангельських церков не потрапляли у категорію “ухилянтів”, а могли виконувати свій громадянський обовʼязок іншим шляхом.Церковні діячі беруть участь в інформуванні своїх однодумців з інших країн про реальну ситуацію в Україні. До цієї роботи долучаються також представники й інших християнських конфесій. Ця місія міжнародної комунікації була вкрай важливою цього року для України. І це також привернуло увагу до можливостей українських протестантів на міжнародному рівні, а також до важливості релігійних цінностей у політичному житті демократичного світу.Протестантизм в Україні розвивається гармонійно і використовує всі наявні можливості навіть в умовах війни. Важливо, щоб діяльність церкви не обмежувалася лише її власними медіаресурсами, а виходила на загальнонаціональний рівень для просування важливих засад і цінностей.Для протестантів у нашій країні залишається багато напрямів, де можна і треба працювати.