Розповідає Руслан Кухарчук, громадський діяч, журналіст, голова руху «Всі разом», президент асоціації «Новомедіа», національний директор Глобального Лідерського Саміту в Україні.
У 2025-му році українські євангельські та протестантські церкви продовжували зміцнювати свою репутацію як відповідальної суспільної й громадської інституції, яка служить і Богу, і суспільству. Під час війни це проявляється у гуманітарній роботі в населених пунктах у зоні бойових дій та в капеланському служінні, що набуло системного характеру.Разом із тим виникли і проблеми. Наприклад, протестантським капеланам не вистачає квот для отримання офіційних посад у Силах оборони. Це свідчить про готовність протестантських церков надати більше капеланів, ніж передбачено законом. Буквально кілька місяців тому з’явилися публічні звернення євангельських церков щодо перегляду квотного принципу – вони закликають або повністю його скасувати, або збільшити кількість місць для військових капеланів. Це ще раз підкреслює бажання служити, готовність і кадровий потенціал громад.Основний удар церкви прийняли ще у 2022 році. Тоді молитовні будинки в різних регіонах Правобережної України перетворювалися на хостели: на підлозі розміщувалися по 100-200 переселенців і біженців. Якби не відкриті храми євангельських і протестантських церков, колапс був би значно більший. Церкви гідно витримали цей пік навантаження, особливо в умовно мирних регіонах, і продовжують працювати у прифронтових областях, часто ризикуючи життям. На жаль, є випадки, коли пастори загинули від обстрілів та уламків.І сьогодні ця робота триває. На Дніпропетровщині та у Запорізькій області функціонують шелтери – місця тимчасового проживання переселенців. Туди централізовано приймають людей, які були змушені виїжджати з Покровська, а також із населених пунктів Харківщини та Сумщини, де оголошують примусову евакуацію сімей із дітьми. У таких випадках саме церкви підставляють плече родинам, фактично беручи на себе відповідальність, яку влада часто ігнорує. Євангельські церкви в Дніпрі, Запоріжжі, Харкові – найбільших обласних центрах поруч із зоною бойових дій – виконують функцію рятівників, поселяючи людей у храмах або спеціально облаштованих приміщеннях, створених самотужки чи за підтримки партнерів.Протестантські громади також реагують на духовні потреби людей. Це молитовна підтримка, християнська настанова та допомога тим, хто опинився у кризових обставинах через біженство чи переселення. Окрему увагу церкви приділяють сім’ям, сотні тисяч яких нині живуть розділено: хтось залишився в Україні, а хтось виїхав за кордон. Такі ситуації часто стають причиною сімейних криз, і громади проводять програми для збереження та зміцнення стосунків у подружжях і сім’ях із дітьми. На цих, особливо гострих питаннях, зосереджені протестанти, адже сім’ї нині перебувають під загрозою.Варто згадати й про подію державного масштабу. У лютому цього року в Україні вперше відзначили Національний день молитви. Це стало можливим завдяки постанові Верховної Ради, але ініціаторами були саме євангельські протестантські церкви, які багато років просували цю ідею. Відтепер щороку 24 лютого, у день початку Великої війни, відзначатиметься Національний день молитви. Це важливий духовний здобуток, значною мірою досягнутий завдяки зусиллям протестантських громад.Україна стала, здається, єдиною країною в Європі, де Національний день молитви офіційно закріплений на державному рівні. Це суттєва подія, яка ще раз засвідчує християнську ідентичність України. Війна з 2014 року, а надто з 2022 року, хоч і принесла горе та трагедію, але чітко показала суспільству роль і внесок євангельських протестантських церков. Їхній авторитет і репутація зросли.Якщо раніше себе протестантами в Україні називали менше 1% людей, то зараз говорять про 2–5%, залежно від методики підрахунку. Більше того, з’явилося нове явище: люди, які не відвідують церкву регулярно, але ідентифікують себе з євангельською протестантською традицією. Це схоже на православних, які часто називають себе такими, навіть якщо відвідують церкву лише кілька разів на рік.Навіть якщо ці люди ще не члени церкви, їхнє бажання ідентифікувати себе з протестантською традицією є важливим символом. Воно підсилює роль і значення євангельського протестантизму в Україні на суспільному та державному рівнях.#опитування2025