Розповідає Олександр Коропець, керівник волонтерського об'єднання «Відчайдушні».
У минулому році ми оснащували й перевозили на фронт автомобілі для медичної евакуації. Возили й корм для тварин, хоча це небезпечна благодійність. Але
собачки і котики нагодовані, передано багато пакунків цивільному населенню і багато медичних машин.
Вартість удосконалених машин зросла удвічі, бо виникла потреба встановлювати на них засоби радіоелектронної боротьби (РЕБ). Тому якщо ви донатили (жертвували, або переводили на рахунок) 5 гривень, то я вас попрошу тепер донатити 10 гривень, тому що нормальний РЕБ коштує 130 тисяч гривень і вище. Скільки грошей ми назбираємо, стільки частот “глушилок” поставимо. Якщо нам не вистачає грошей, ми ставимо менше “глушилок”. І потім з прикрістю кажемо військовим медикам: “Пробачте, але ми придбали “глушилку” тільки для трьох діапазонів”, а їх треба шість чи сім. Але все одно не можеш зробити більше, ніж ти можеш.
Визначилися зі сферою діяльності
Минулого року ми займалися виготовленням, адаптацією, переобладнанням автомобілів під медичні евакуації. Удосконалювалися в цьому, знаходили нові підходи, нові методи, нових постачальників, броні, інші складові.
За майже три роки повномасштабної війни ми визначились, що можуть християни, що можуть пастори, й віруючі люди. Ми зрозуміли, що неможливо охопити всі сфери допомоги: продуктову, медичні засоби, евакуацію цивільного населення з прифронтових населених пунктів. Тому взялися за одну ланку – евакуацію поранених.
Паралельно знаходили можливості забезпечити населені пункти, де не працюють магазини, знаходити постачальників продуктових пакетів для цивільного населення і харчування для домашніх тварин. Бо багато людей виїхало, і тварини залишилися самі. Вони звикли до домашнього утримання, а зараз змушені самі шукати собі їжу.
Волонтерські подарунки: дрон і авто
Ми волонтерське об'єднання. Це не благодійний фонд, це група людей, які на свій страх і ризик безоплатно працюють для виконання місій. У місіях є багато завдань. Ми об'єднуємо зусилля з іншими волонтерами. Наприклад, Дмитро Чернецький допомагає з аптечками для військових; Ернест Полянський, який недавно подарував дрон, а також автомобіль під наш проєкт. І також вони прийняли рішення забезпечувати нас продуктовими пакетами для цивільного населення.
За минулий рік ми доставили чотири тонни допомоги
Коли ми заїжджаємо в зону бойових дій до військових, зустрічаємо там цивільних осіб. І хоча нашим основним напрямом є машини медичної евакуації, ми все одно намагаємося допомогти й цивільним.
Виміряти дуже важко, скільки було доставлено допомоги в кілограмах чи в тоннах. За минулий рік це три-чотири тонни. Це не так багато, порівняно з великими благодійними фондами, але особливість нашої роботи що ми заїжджаємо туди, куди не можуть заїхати великі автомобілі, фури, бо вони вразливі до ворожих FPV-дронів.
Був випадок, коли ми завозили у села продукти харчування, а потім туди заїхала фура, бо вони прорахувалися чи помилилися з напрямком руху. Фура була велика, від «Червоного Хреста» – білого кольору з червоними хрестами. Ця ціль як раз кидалася в очі операторам ворожих дронів. І на жаль, росіяни вразили цей автомобіль, він згорів. Здається, навіть загинули люди. Нам про це розповіли військові.
Радіоелектронна безпека рятує життя
У такі райони ми можемо заїжджати невеличкими бусами або джипами та швидко розвантажуватись. У нас є перевага, оскільки на медичних автомобілях встановлені засоби радіоелектронної безпеки. І поки ми ще не передали автомобіль, який обладнаний РЕБом, він курсує разом з бусом, який завантажений продуктами. Коли ми приїжджаємо на територію, до якої долітають ворожі дрони – вмикаємо РЕБ, розвантажуємо продукти і швиденько виїжджаємо. Завезти гуманітарну допомогу стало свого роду бойовою операцією. Щоб здійснити її, ми працюємо з багатьма складовими: прикриття РЕБом, вивчення обстановки: скільки було прильотів, які райони населеного пункту переважно піддані атакам дронів. Ще переживаємо, щоб ми своїм РЕБом не потушили і не посадили наші безпілотники. Треба володіти великим обсягом інформації щоб допомогти людям.
Порівняно з початком війни ситуація ускладнилася втричі
Усе ускладнилося порівняно з минулими періодами. З початком війни ускладнилося вдвічі, якщо не втричі. Але слава Богу все вдається, усі живі-здорові, автомобілі цілі. По нас не було вражень, хоча були поруч прильоти.
Ми почали бронювати автомобілі кевларом. Кевлар – це арамідне синтетичне волокно з надзвичайною міцністю. Бронюємо також поліцейськими бронежилетами з Європи, які зможуть захистити від нешвидких осколків.
Вікна в автомобілях замінюємо на металеві та ставимо радіоелектронну безпеку. Таким чином життя автомобіля продовжується на тривалий період. Але є одна проблема: радіоелектронна безпека дуже дорога. Її ціна майже досягає вартості самого автомобіля. Багато хто дорікає, що цим має забезпечувати держава, виникає багато запитань, чому цивільні повинні цим займатися.
Один приліт – і обладнання немає
У мене таких запитань не виникає, бо ми бачимо, що відбувається на фронті. Постачання у військових є, але може бути таке, що сьогодні там повний склад чогось, а завтра один приліт по тому складу – і обладнання більше немає. Поки держава відреагує, поки відреагує Міністерство оборони, командири, генерали, ми за той час купуємо і привозимо необхідний РЕБ. РЕБ – це нелетальний засіб, це засіб безпеки. Я завжди жартую біблійною фразою: РЕБ захищає від злого ока. Хоча воно так і є.
Уяви собі, що ти курсуєш десь фронтовими, прифронтовими територіями, і на тебе споглядає оператор ворожого дрону, який дивиться і приймає рішення, знищувати чи не знищувати. В таких подорожах завжди є частка ризику.
Наші цивільні автомобілі, на яких працюють волонтери – з червоними хрестами, а військові автомобілі помальовані в маскувальний колір. Ті, хто їдуть на військових автомобілях, ризикують більше, тому що вони є пріоритетними цілями. Але коли ми доставляємо автівки військовим, хтось має ці автомобілі їм переганяти, тож це певний ризик.
Молитва врятувала наше життя
Згадав момент, коли ми не встигли увімкнути РЕБ, я тільки почав молитися. Було це в Мирнограді Донецької області. Ми знаходились біля зруйнованого будинку і на мить зупинились, бо комусь треба було в автомобілі щось поправити, й почули дрон. Бігти до автомобіля було вже пізно, і нас урятувала молитва. Дрон полетів повз нас. Можливо, нас не помітили, можливо, ми не були пріоритетною ціллю. Але я думаю, основна причина, це те, що нас зберіг Господь. Я вірю, що всі чудеса походять від Бога. Диявол теж схильний до чудес, але ці чудеса будуть мати в кінцевому результаті негативний результат.
Чи варто нам далі займатися волонтерством
Грошові збори за попередній рік зменшились. Якщо порівняти, то мабуть, у п'ять, або, навіть, в десять разів треба більше часу, щоб зібрати необхідну суму. Ми не чекаємо завершення деяких зборів, тому що їх “закриває” Бог. Через відданих людей, які просто кажуть: ми вам подаруємо автомобіль або дамо кошти на цілий РЕБ.
Нещодавно у Кракові (Польща) був благодійний концерт. Невеличка громада українців зробила потужний концерт: виступав адвентистський молодіжний хор “Laudes”. Зібрали всю суму на РЕБ для медичного евакуаційного автомобіля.
Ми завжди ставимо собі запитання: чи варто нам далі займатися збором грошей для автомобілів? Можливо час зупинитися? Завжди має стояти таке питання. І по тому, що постійно з'являється ресурс і з'являється він несподівано, з несподіваних напрямків, ми бачимо, що Бог таким чином дає відповідь на це запитання. Що Господь нас поки благословляє та дає можливість працювати. І ми працюємо.
Останніх десять проєктів були реалізовані саме таким чудотворним способом: коли ми вже втратили надію і хотіли покинути цю справу, несподівано виникали можливості, автомобілі, навіть одного разу наш партнер Ернест подарував нам РЕБ. Ми такі щасливі! Цей автомобіль, обладнаний РЕБом, поїхав десь трішки далі за місто Суми працювати.
Потреби військових медиків
Щоразу радіємо, коли вдається задовольнити потреби медиків. Ці потреби завжди відрізняються, відрізняється РЕБ, який потрібно, частоти, на яких літає ворог на різних ділянках фронту, комусь треба ноші, комусь треба більше місця в автомобілі, щоб побільше поранених покласти і вивезти з-під вогню, комусь потрібен бус, комусь джип.
З нами діляться досвідами медичної евакуації
Виконуючи ці місії, ми отримуємо масу емоцій, воно десь цікаво, захоплює, десь страшно, десь ти нервуєш. Ми не виставляємо це в Instagram чи Facebook. Я вважаю, що цивільним людям не потрібно це показувати, не дай Бог це побачать діти. Ці враження просто так не минають, тому треба цивільних берегти. Цивільні для того є цивільні, а військові для того є військові, тому, як то кажуть, клієнта на кухню не пускають. Але деколи, можливо для пробудження суспільства, потрібно висвітлити деякі деталі, описати, чому так.
Переданими командою автомобілями ми евакуювали 5000 поранених
За час війни ми придбали приблизно 130 автомобілів, які були передані для фронту. Пробували рахувати кількість поранених військових, які були евакуйовані цими автомобілями. Вони не тільки мають поранення вогнепальні, чи мінно-осколкові, люди хворіють на різні хвороби, тобто їх теж треба вивозити в лікарню. За нашим підрахунком приблизно 5000 поранених було за нашою допомогою евакуйовано – це така занижена цифра. Це те, що ми разом з Адвентистською церквою, разом з підписниками мого каналу, зробили – обладнали, захистили і передали на фронт.
Господь робить чудеса переважно за допомогою людей. Людей, які донатять, працюють, жертвують своїм часом і ризикують – подекуди своїм здоров'ям і життям.
Майстри працюють над автомобілями навіть уночі
У нашій команді стало більше волонтерів. За минулий рік ми виросли – до нас приєдналися фотограф, відеооператор, фронтовий волонтер-водій. Ми відкрили другу майстерню з переобладнання автомобілів під медеваки. Це і майстерня і одночасно станція техобслуговування. Тому темпи виросли вдвічі, якщо не втричі. Інколи на великому навантаженні майстри працюють і вночі, й до ранку, щоб вчасно здати автомобілі, які будуть рятувати життя військовим.
Розповідаємо військовим, як важливо розвиватись духовно
Дуже важливим напрямом нашої діяльності є турбота не лише про фізичне тіло, не про фізичне спасіння людини, а про духовний стан, про спасіння людини для вічності з Богом. Можна врятувати тіло людини, але якщо вона не буде знати Бога, то не буде врятована для вічності. Тоді наші зусилля мають тимчасовий ефект.
Раніше ми возили духовну літературу: книги Еллен Уайт “
Дорога до Христа”, Біблії компактного формату для військових. Останнім часом налагодили співпрацю зі Всесвітнім адвентистським радіо. Вони нам надають Біблії в аудіо форматі. Дуже компактна річ, тоненька, зручна, працює ліхтарик, вона заряджається як мобільний телефон, можна приєднати навушники. Цей пристрій містить не лише Біблію, а ще аудіокниги й лекції про пізнання Бога. Військові з захопленням приймають такі подарунки, слухають. Я вважаю, що війна це час для духовних роздумів. Хоча буває важко все це поєднувати. Але я знаю, що хлопці слухають.
Звідки голос?!
Одного разу ми передали військовим автомобіль, і на задньому сидінні забули таку Біблію, яку вони одразу не помітили. Коли вони їхали на позиції, випадково пристрій увімкнувся. Ну як, випадково – це Божий промисел. Вони спочатку злякалися, думали, звідки голос. Поки їхали, прослухали кілька розділів і забрали із собою на позиції.
Таких історій напевно більше, просто не встигаєш їх зібрати. Зустрічі з військовими такі уривчасті, швидкі. Устигаєш помолитись, обійнятись, передати щось, мінімально запитати, і вже або вони поспішають, або ми. По-перше, небезпечно довго затримуватися на одному місці, по-друге, місія складається з кількох точок зустрічі. Зустрічі проходять у Запорізькій, Донецькій, Харківській областях, може навіть у Сумській.
Не треба везти на фронт те, що не замовляли
Недосвідчені волонтери Іноді привозять купу всякого непотребу, але військові все одно радіють, бо до них приїхали. Звертаюсь до волонтерів: не везіть те, про що вас не просили. Військовим потрібно часто переїжджати, і все своє майно треба за собою возити. Це дуже важко, не ускладнюйте їм життя.
Обійми – це так важливо
Попри те, вони радіють, що ти приїхав до них. Вони десь там сидять, у якомусь Покровську (Донецька область), і так шумно довкола. Ти приїжджаєш, обіймаєш, питаєш: “Як справи, коли йдемо на риболовлю?” Вони сміються. Пробуєш трішечки розбавити цю напругу, хоча вона прямо у повітрі відчувається. До неї навіть можна доторкнутися.
Такі моменти радості, обійми ми пам'ятаємо. З друзями ще згадуємо, як зустрілись з військовими, які захищали Авдіївку. Ми взагалі не до них прямували, бо у нас була інша місія, і ми вже в тому напрямку не їздили, бо було дуже небезпечно. Вони виїхали до нас, щоб передати якісь особисті речі, документи і попрощатися. Це було важко. Ми завжди говоримо з військовими, але в той час мовчали всі, навіть самі балакучі з нас. Але були цілющі обійми.
Розмовляв Максим Балаклицький
#опитування2024
