Розповідає Людмила Филипович – провідний науковий співробітник відділення релігієзнавства Інституту філософії імені Григорія Сковороди Національної Академії наук України
Протестанти України засуджують російську агресію
Протестанти України адекватно відреагували на подію війни, засудивши російську агресію – як на рівні всеукраїнських міжцерковних, міжпротестантських об’єднань, так і на корпоративному рівні окремих церков, також голосами своїх релігійних лідерів. Вони засудили російських братів по вірі за їхню сервелістську політику щодо політичного кремля. І не просто засудили, а розірвали офіційні, а, може, і неофіційні зв’язки. Протестанти, з якими я спілкувалася, на питання «Чи маєте контакти з російськими совірниками» відповідали категорично: НІ.
Церква має засуджувати зло
Серед аргументів несприйняття російських баптистів, адвентистів, п’ятидесятників та інших протестантів головну роль відігравав не політичний або національний чинник, а віросповідний – християни ТАК не поступають, то не Церква, якщо вона не засуджує зло, несправедливість, ненависть, вбивство, геноцид українців.
Українські протестанти моляться за мир, утверджуючи миротворчу природу і сутність християнства.
На часі - богослов’я війни
Для протестантів ця війна стала не тільки неабияким екзистенційним, а ще й богословським викликом. Українські протестанти не мали богослов’я війни, а тепер постала необхідність пояснити, як християни мають ставитися до війни, до смертей, до вбивства, до ворогів, до іншої держави, інших віруючих.
Таке богослов’я ще не сформовано, але українські протестантські богослови мають сміливість називати речі своїми іменами, а не ховатися за всехристиянською любов’ю і всепрощенням.
У спробах пояснити цю війну протестанти користуються традиційною християнською аргументацією: усе це нам за наші гріхи, за слабкість у вірі, байдужість до Христа. Як правило, так розмірковують прості віруючі. Богослови копають глибше, наближаючись у своїх поясненнях до загально цивілізаційної світської моделі.
Зовнішня загроза змінює людей
У силу того, що останніми роками я була прямо включена в життя п’ятдесятницької громади, і зараз зберігаю з нею зв'язок, тому більше знаю про християн віри євангельської. Хоча спілкувалась і з лютеранами, і з адвентистами, і з харизматами, мормонами, свідками Єгови. Війна на всіх наклала свій відбиток. Люди згрупувалися, зовнішня загроза зробила їх згуртованішими, дисциплінованішими, зосередженішими.
Благодійність без кордонів
Благодійність, яка і так присутня в служінні протестантів, стала сфокусованою на конкретні потреби конкретних людей. І не тільки зі своїх громад. Нібито розсунулися церковні і конфесійні кордони в цій допомозі. Вона не має явного прозелітичного характеру, не спрямована суто на збільшення членів саме конкретної громади. Протестанти стали мислити категоріями ширшими: моя церква – це не просто громада цього району чи села, яка править у конкретній споруді за конкретною адресою. Протестанти відчули вселенськість християнства.
Війна розкриває людські ресурси
Критичні умови виживання – особливо в районах тимчасової окупації чи військових дій, коли немає можливості думати про особливості і специфіку своєї церкви, а треба просто фізично спасати людей, вивозити, годувати, лікувати, загоювати рани фізичні, а потім вже психічні чи ментальні – виштовхнули на поверхню цього життя людей активних, які б в мирний час тихо собі існували. А тут треба проявити сміливість, безстрашність, оперативність, динамізм, швидкість, вигадливість… Війна розкрила у людей неочікуваний для них самих ресурс – ресурс фізичної витривалості, доброти, терпіння, здатністю ділитися, співчувати, спільно тужити, навіть ресурс гумору, без якого не можна вижити в цих обставинах випробування на людяність в тобі й в інших людях. Люди стали відкритішими, більше довіряють один одному на слово.
Гуманітарна допомога - чітко, швидко, справедливо
Я не маю статистики, скільки тонн гуманітарної допомоги яка церква кому передала, але це ешелони такої допомоги. У силу відсутності жорсткої ієрархічної системи управління, коли все треба узгоджувати на горі, де збираються всі ресурси, а потім розподіляються на розсуд цієї гори, у протестантів спрацювала мережева система управління. Інформація між громадами, між окремими представниками громад, дружні стосунки між керівниками громад, і не тільки своєї деномінації, оперативно передавалась людьми поміж людей і допомога доходила до потребуючих. Привезли одяг – всім потребуючим бігом роздали. Привезли продукти – розподілили між біднішими. Хімія – приходь і візьми, скільки треба, але справедливо.
Протестанти захищають Батьківщину
Окрема тема – протестанти й армія. Я вражена бажанням протестантів служити у війську. Не тільки капеланами, а й артилеристами, танкістами, матросами. Протестанти реально взяли зброю в руки. Всупереч поширеному серед протестантів пацифізму як сукупності ідей про миролюбність християнства, про заборону вбивати іншу людину. І хоча військовослужбовець-протестант це не масове явище, і на фоні православних, католиків, навіть мусульман відносно небагато, але така реальність підштовхує протестантських богословів переосмислювати традиційні тлумачення і сприйняття християнства загалом.
Капелан – людина, яка вислухає і втішить
Частиною оновлення протестантських церков є рух протестантів у військові капелани. Уже вибрали всі квоти, а охочих не меншає, бо запит на них зростає. Умови фронту зводять до мінімуму обрядову діяльність, для якої у православних або католицьких церквах потрібне спеціальне місце, спеціальний час. Маємо повернення до релігійних (обрядових) практик перших християн, мінімізацію культових дій. У воїнів запит не на виконання служб, не на обрядодійство, а у сповідницьких і молитовних практиках. Їм потрібна людина, яка вислухає, яка заспокоїть, втішить, обнадіїть. Протестанти з цим прекрасно справляються.
Опанування інформаційного простору та робота з переміщеними особами
Протестанти успішно опановують інформаційний простір. Їхній голос чутно, бо вони говорять голосно, часто, по суті справи, звертаючись до всіх людей.
Успішними є протестанти в роботі з тимчасово (а тепер вже і постійно) переміщеними особами як в Україні, так і за кордоном. Там громади творяться швидко, бо не потрібний дозвіл від правлячого місцевого ієрея.
Збільшилася кількість дияконських посвячень. Постійно відбувається чин рукопокладення в різних країнах світу. Потрібні кадри, тому пожвавилося навчання майбутніх пасторів.
Протестанти – рівноправна частина суспільства вільної України
Лідери протестантських церков стали конструктивніше ставитись до влади, ефективно працювати з нею. Війна показала державі, що протестанти можуть бути більш успішними при вирішенні конкретних завдань в соціально-гуманітарній сфері, ніж інші церкви, які мають складну структуру управління і підпорядкування. Протестанти почали державу сприймати не як репресивний апарат, який переслідує, а як СВОЮ, яка покликана, правда не завжди вчасно і оперативно, вирішувати проблеми ЛЮДЕЙ, а не свої, корпоративно-чиновнічні. Протестанти не бояться бути протестантами, відкрито заявляють про свою конфесійну належність, а деякі пишаються, що є баптистами, адвентистами, п’ятидесятниками, харизматами.
Чи це не свідчення реального релігійного плюралізму і наявної свободи віросповідання? Україна – вільна, демократична країна, де поважають і гарантують права віруючих.
#опитування2024