Інтерв’ю з Дмитром Цоліним, перекладачем Біблії сучасною українською мовою, доктором філологічних наук, доцентом кафедри біблійних наук Українського Католицького університету.
Розкажіть про стан Нового переклад українською (НПУ) Святого Письма. На якому етапі зараз іде робота?
По-перше, маю зазначити, що це не одноосібний переклад, а робота групи перекладачів під егідою Міжнародного Біблійного Товариства (International Bible Society). Це американське євангелічне товариство, що з 1809 року займається поширенням Святого Письма (з 2009 року його назва змінена на Biblica). Основна мета Товариства – поширення перекладів Біблії сучасними мовами серед різних етнічних і соціальних груп. До одного з найбільш відомих англомовним читачам перекладів, виконаних Biblica, належить популярний переклад Біблії сучасною англійською мовою New International Version (далі – NIV, вперше виданий 1978 року, редакція 1984 та 2011 років).
По-друге, багато в чому наш переклад наслідує ту методологію, яка була застосована в NIV, тобто, динамічний еквівалент: адекватне відтворення змісту важливіше за буквальне відтворення тексту. Втім, треба зауважити, ми намагалися бути більш формальними (тобто, близькими до тексту оригіналу), ніж того вимагає метод динамічного еквіваленту. Інакше кажучи, наш переклад максимально наближений до оригіналу і до норм літературної української мови.
Зараз вийшов друком Новий Заповіт і Псалми, також його можна знайти у безкоштовному додатку до смартфона як на Play Market, так і в App Store.
Я не перекладач Нового Заповіту, щоправда, трохи долучався до його редагування. Моя робота пов’язана, головним чином, із Старим Заповітом. Можу сказати, що робота ведеться досить інтенсивно і дуже ретельно: перекладено вже більше половини книг (П’ятикнижжя, Іс. Нав., Суд., 1 Сам. і 1 Цар., Йов, Пс., Пр., Екл., Пісн. Пісень, Іс., Єрем., Плач) триває робота над 2 Сам., 2 Цар. та Єзек. Окрім мене працює ще двоє перекладачів над історичними книгами, тоді як я зосереджуюся над поетичними й пророчими. До того ж, перекладений нами текст коригують літературні редактори.
Які технічні засоби використовує команда Biblica?
Технічно ми працюємо в спеціальній програмі Paratext, яка дозволяє нам, знаходячись в різних місцях України, бачити й коригувати роботу один одного. Paratext надає чимало різних переваг, зокрема, можливість самокорекції перекладачем своєї роботи (ти можеш бачити власні технічні помилки, наприклад, пропуски слів), дозволяє систематизувати передачу слів мови оригіналу в тексті перекладу та ін. В цілому, стандарти роботи Biblica дуже високі (кажу як філолог), і я дуже задоволений, що маю цей досвід.
Розкажіть, будь ласка, про команду.
У нас працює три перекладача і двоє літературних редакторів. Над перекладом Нового Заповіту працювали Андрій Скрипкар і Володимир Глусяк, які закінчили богословську семінарію баптистської церкви в Румунії. Зараз Андрій і Володимир працюють над перекладом історичних книг Старого Заповіту з давньоєврейської мови. Ще над текстом працюють літературні редактори пані Емілія Дроздек і Лора Данту. Хочу відзначити, що робота літературних редакторів дуже важлива, тому що перекладачі зосереджуються, головним чином, на тексті оригіналу, на граматиці, на синтаксисі, на адекватності перекладу, але літературний редактор бачить це очима читача. Саме його роль є вирішальною в адаптації тексту до норм сучасної української мови. Тому ми завжди дослухаємося до думок літературних редакторів, радимося з ними.
Як Ви вважаєте, яку нішу займе НПУ серед наявних перекладів Біблії українською мовою? Нам сьогодні справді бракує перекладів? Чи не важливіше займатися проповіддю богословських істин? Почну з другого питання. Богослов'я, в принципі, – це те, що виводиться з біблійного тексту, що базується на ньому. Біблійний текст первинний, богослов’я вторинне, і наше завдання – зробити переклад, що жодним чином не залежав би від якоїсь богословської концепції. Святе Письмо має говорити саме за себе.
Що ж до ніші, яку мав би зайняти НПУ, думаю, що найперше – це має бути Біблія для щоденного читання, тобто, текст, який легко читати людині після трудового дня, легко зіставляти з реаліями життя, легко розуміти. Я не беруся критично оцінювати наявні переклади Біблії українською, просто кажу про те, на що націлена наша робота.
З іншого боку, я розумію, що наш переклад матиме певною мірою обмежене застосування. Я важко уявляю собі, що НПУ міг би, наприклад, вживатись в літургії православної чи греко-католицької церков (там є свої, усталені традицією переклади), проте припускаю, що таке може бути в протестантському богослужінні. Але наша мета – Біблія для щоденного читання людині, незалежно від конфесійної приналежності.
А чому таке завдання є важливим? Чи не перетворить така мовна адаптація Біблію на різновид газетного тексту – простого, зрозумілого? Деяким людям здається, що «важкість» мови Святого Письма зберігає ту благоговійну дистанцію, що робить текст таємничим, священним…
Ні, такої небезпеки немає. Ми не спрощуємо текст, не зводимо його до рівня побутового дискурсу, просто робимо його зрозумілим. Поетичні фрагменти Біблії ми перекладаємо поезією, пророчі промови передаємо з урахуванням особливостей риторичних фігур, послання апостолів читаються в НПУ як послання (епістолярний жанр), а не як приватні листи. Кожна стилістична фігура чи жанрова особливість відтворюється в перекладі відповідними літературними і мовними засобами, просто максимально адаптовано до сучасної української мови. А щодо штучної «сакралізації» через важкість мови, то це зайве. По-перше, біблійний текст є священним за своїм змістом, а не через містичність мови (це щось нагадує магію). По-друге, для сучасників біблійних авторів – пророків і апостолів – їхні звістки звучали цілком зрозуміло, а якщо і була якась таємниця (наприклад, в апокаліптичних образах), то це знову ж таки, стосувалося змісту, а не мови.
На мою думку, в україномовному просторі має бути кілька перекладів Святого Письма, виконаних за різними методологіями перекладу: кожен переклад має свого особливого читача. Так це працює в англо-, німецько- та франкомовному середовищі, де функціонує паралельно кілька перекладів – від формальних (або «буквальних») до майже парафрастичних («вільних»). Щодо останніх, я теж ціную їх, оскільки якісно зроблений парафраз часто допомагає передати складні (а іноді – проблематичні) фрагменти біблійного тексту просто і зрозуміло. Дуже добре, що в Україні вже є кілька перекладів Біблії.
Чи не скажуть консерватори, що бібліїстика працює на підрив Святого Письма?
Як правило, «консерваторами» себе вважають ті, хто має дуже поверхневе уявлення як про бібліїстику в цілому, так і про роботу перекладача зокрема (про знання давньоєврейської, арамейської чи грецької взагалі мовчу). Я вже казав, що ми не створюємо парафраз, а лише максимально адаптований філологічно сучасний переклад, і за цим стоїть дуже кропітка праця, величезний обсяг знань, який необхідно осягнути перекладачеві. В уявленні багатьох людей існує умовний «оригінал» Святого Письма, який легко «конвертувати» в переклад, достатньо лише вивчити єврейський чи грецький алфавіт, і взяти до рук словник. Це дуже спрощене уявлення як про бібліїстику, так і про роботу перекладача. А ще «консерватори» мають в уяві якийсь еталон перекладу, як, наприклад, англомовний King James Version чи Синодальний переклад російською мовою. Нічого не маю проти цих перекладів, але вважати їх взірцевими чи «богонатхненними» більше, ніж інші переклади, все ж помилково.
Тобто, «оригіналу» біблійного тексту не існує?
«Оригіналом» ми мали би назвати текст, написаний рукою Мойсея, Ісаї чи апостола Павла, наприклад. Таких у нас насправді немає. Є те, що ми називаємо «тексти мовою оригіналу» – це не раз переписані копії з оригінальних текстів, що до нас не дійшли. Звісно, вони були редаговані. Саме через це є певні різночитання у давньоєврейських, арамейських та грецьких текстах Святого Письма. Ці різночитання не стосуються основ нашої віри, вони не такі суттєві, але вони існують. Ще єврейські масорети почали упорядковувати ці різночитання в тексті Старого Завіту, а на початку IV ст. з’явилися перші спроби системно узгодити усі невеликі відмінності між грецькими текстами Нового Заповіту. Повторюю, ці розбіжності в різних рукописах не порушують основного змісту біблійного тексту, вони стосуються лише деталей. Втім, важливо відзначити, що процес передачі біблійного тексту був непростим, і проходив він через руки стародавніх філологів, редакторів, упорядників. Їх робота теж була частиною Божого задуму щодо передачі Його Слова.
Уявімо, якийсь «консерватор» послухав Вас і повірив підступним, злим богословам, які підривають авторитет святині… І втратив віру. Таке можливо?
Хто схильний втратити віру, той загубить її і без цього. Чия ж віра від Духа Божого, того знання глибин і складнощів біблійних студій не захитають. Мою віру і віру моїх колег-перекладачів це не розхитує, швидше, навпаки. Слово Бога було втілене у Його Сині Ісусі Христі, і в Його Святому Письмі. Втілення означає дотик до людської немочі, поєднання з нею. Як Ісус переніс усі слабкості людської плоті не згрішивши, так і Слово написане зберегло свою дієвість попри невеликі огріхи переписувачів. Заперечувати людський чинник у передачі писемного Слова Божого – це щось на кшталт докетизму, тільки текстового. Нагадаю, що докетизм – це така єресь, яка виникла в перші століття християнської ери, й суть якої полягала у запереченні тілесності Ісуса. Докети вважали, що насправді Христос не був у людському тілі (воно занадто грішне й немічне!), це лише здавалося (грецьке слово докео означає «здаватися»), що Він страждав і помер. Це перекреслювало Його смерть на хресті як викупну жертву.
Так само й Слово Боже: воно було втілене в людські уста, а потім в текст. Тому усі пов’язані з цим «немочі» є цілком нормальними: Слово не перестало бути Словом Божим, пройшовши через руки переписувачів і упорядників. Воно й далі несе звістку від Бога.
Отже, повернемося до практичних аспектів: чи є сенс видавати Біблію частинами? Чому не почекати і не видати увесь текст?
Так, це важливо – видавати біблійний текст частинами, бо ми хочемо отримати відгук читачів в процесі роботи над перекладом, щоб коригувати подальшу роботу. Один із принципів нашої роботи – взаємодія з читачем.
Питання – Максим Балаклицький