21 березня 2026 року в київському храмі на Подолі відбулося Всеукраїнське молодіжне служіння, яке об’єднало молодь, підлітків, дітей, дорослих, а також громади, що долучилися через онлайн-трансляцію.
Цей суботній ранок став простором спільної молитви, музики, особистих свідчень і розмови про те, що означає не лише бути присутнім у церкві, а стати частиною місії. З перших хвилин стало зрозуміло, що зустріч буде щирою і відкритою. Під час молитви ведучі запропонували присутнім через прості жести виразити свій внутрішній стан перед Богом: стиснути кулак, якщо переживають складний період; покласти руку на серце, шукаючи прощення; простягнути долоні, віддаючи тривоги; або скласти руки в молитві, довіряючи Богові своє зцілення і мир. Такий початок задав тон усьому служінню — щирість без формальності, віра без масок і готовність говорити про важливе чесно.
Шлях до Бога починається по-різному
Особливою частиною програми стали свідчення Євгенії та Софії. Їхні історії різнилися, але об’єднувалися спільною думкою: Бог знаходить людину в різних обставинах і веде далі, якщо вона готова відповісти.
Євгенія розповіла, що її знайомство з церковним середовищем почалося ще в дитинстві через слідопитські зустрічі, табори й вікторини. Проте усвідомлений духовний пошук розпочався у 14 років — через роздуми про сенс життя, читання біблійних планів у застосунку та перегляд християнського контенту в соцмережах. Після втрати близької людини саме відео про біблійне розуміння смерті принесло їй внутрішній спокій і стало поштовхом до глибшого вивчення Біблії. Згодом вона почала проходити біблійні уроки, повернулася до церкви і прийняла хрещення на молодіжному таборі.
Сьогодні Євгенія активно служить у дитячих і табірних проєктах, а також допомагає іншим проходити біблійні уроки. Вона поділилася історією про дівчинку з табору YourCamp “Відновлення”, з якою продовжила духовні заняття після завершення зміни. Згодом та виявила бажання готуватися до хрещення і долучилася до церковного життя. Так особистий досвід віри переріс у служіння іншим.
Софія, у свою чергу, розповіла про шлях, що почався з життєвої помилки. Те, що спершу здавалося трагедією, стало початком нового етапу. Потрапивши в християнське середовище, вона звернула увагу на щирість віруючої молоді. Важливим кроком стала подарована Біблія, після чого її духовний пошук став більш усвідомленим. Згодом її особливо зацікавило слідопитське служіння, а поштовхом стала зустріч із командою Green Eagles.
Ключовою у її свідченні стала фраза: “Я не хочу бути глядачем”. Саме з неї, за словами Софії, почалося її активне служіння. У цих словах чітко відобразилася головна тема дня: віра не зводиться до спостереження — вона кличе до участі, відповідальності й дії.
Цифри, проєкти і живі історії
Після свідчень відбулася інтерактивна гра для залу та онлайн-глядачів. Через логотипи, цифри й назви ініціатив учасникам показали, чим живе адвентистська молодь в Україні. Присутні впізнавали молодіжні рухи, місіонерські проєкти й табірні програми, а ведучі озвучували промовисті дані: 42 табори в Україні влітку 2025 року, 73 хрещення на таборах і 560 учасників всеукраїнського молодіжного конгресу. Ці цифри підкреслили: за кожною статистикою стоять реальні історії, досвіди і змінені життя.
Яскравим елементом стала дитяча історія про маленьку дірочку, яка вважала себе непотрібною. Вона не могла “ужитися” ні з кишенею, ні з гаманцем, адже через неї все випадало. Але зрештою знайшла своє місце в друшляку — там, де її особливість стала потрібною. Ця проста алегорія нагадала: те, що здається недоліком, у правильному місці може стати покликанням.
Після цього до молоді звернувся виконавчий секретар Церкви адвентистів сьомого дня в Україні Володимир Велечук. Він подякував за свідчення і звернувся з біблійним закликом: “Хто за Господа — до мене”. Запрошуючи до посвячення, він запропонував охочим встати, а потім разом проголосити: “Ось я, пошли мене”. Цей момент став переходом від розмови до особистого рішення.
Від вікна до місії
Кульмінацією богослужіння стала проповідь керівника молодіжного служіння Церкви адвентистів сьомого дня в Україні Івана Романюка на тему “Євтих: від вікна до місії”.
В центрі роздумів була історія юнака Євтиха з книги Дій апостолів, який сидів на вікні під час довгої проповіді апостола Павла. Цей образ став метафорою молоді, яка фізично присутня в церкві, але не завжди відчуває залученість. Проповідник наголосив: відсторонення не виникає раптово — воно формується поступово, і саме тому важливо не лише говорити до молоді, а й слухати її, залучати та довіряти.
Особливу увагу він звернув на реакцію Павла після падіння Євтиха. Апостол зупиняє проповідь, спускається до юнака, обіймає його і говорить слова життя. У цьому прикладі прозвучала ключова думка: людина важливіша за програму.
Ще однією важливою тезою стала формула сучасного молодіжного служіння: воно здійснюється з молодими людьми, а не для молоді. Йдеться про співучасть, довіру і спільну відповідальність за місію.
Місія починається за межами храму
Завершення служіння підсумувало головну ідею дня: ми приходимо до храму, щоб поклонитися Богові разом, але справжня місія починається тоді, коли виходимо за межі церковних стін. Саме там віра стає дією.
Всеукраїнське молодіжне служіння стало не просто подією до календарної дати, а відвертою розмовою про молодь у церкві — про тих, хто шукає, сумнівається, вчиться довіряти, знаходить своє місце і в якийсь момент говорить: “Я не хочу бути глядачем”.
https://www.youtube.com/live/Izdt35PCV_g Ілля ХижнякФото автора