Поряд із психологічною допомогою, якої, ймовірно, потребує більшість українців, особливо актуальною в наш час є підтримка захисників, що повернулися з війни. Про допомогу саме цій категорії людей ми говоримо з Анною Матвієнко, координатором психосоціального напряму ADRA Україна.
— Чим підтримка ветеранів як напрям ADRA Україна відрізняється від інших ініціатив для ветеранів?— Наша благодійна організація підходить до підтримки ветеранів не як до окремої соціальної послуги, а як до життєвої траєкторії, що потребує комплексного супроводу. Ми не обмежуємося лише юридичними консультаціями чи психологічною допомогою — наш підхід гуманітарний, із глибоким фокусом на психоемоційний стан, родину, соціальну адаптацію, заснований на гідності, довірі й реальному розумінні людського досвіду війни.Ми працюємо не тільки з самим ветераном, а й з його родиною, дітьми, дружиною, партнерами, які часто живуть поруч із травмою, але залишаються «невидимими». Ми працюємо з колегами ветерана, які не завжди розуміють, що за фразою «не можу в натовп» стоїть реальний досвід фронту. Ми залучаємо до роботи сусідів, місцеві громади, керівників ЦНАПів, шкіл, лікарень, — усіх, хто з ним стикатиметься у повсякденному житті.Сильним елементом нашої моделі є групи взаємопідтримки — це простір, де можна не пояснювати, а просто бути почутим. Особливо ефективним є формат «рівний — рівному»: коли ветеран говорить з ветераном, на рівних, без оцінювання, із розумінням того, що не завжди потрібно «виправити», іноді достатньо бути поруч.Підхід ADRA Україна — це про відновлення зв’язку між людиною і середовищем. Це не просто «допомога», це — супровід, адаптація, нові навички для мирного життя. Ми говоримо не мовою жалю, а мовою рівності та партнерства, де ветеран — людина з досвідом, гідністю і правом на повноцінне життя. І саме тому ми будуємо системну підтримку, а не одноразову акцію.— Які психологічні труднощі найчастіше виникають у ветеранів після повернення з фронту?— Поширена помилка — думати, що кожен ветеран обов’язково має посттравматичний стресовий розлад (ПТСР). Це не так. Не кожен, хто бачив війну, має клінічну травму. Але кожен повертається іншим — навіть якщо не визнає цього одразу.Серед найпоширеніших труднощів — підвищена тривожність, порушення сну, раптові спалахи гніву, соціальна ізоляція, емоційне відчуження. Та найглибшими часто виявляються втрата сенсу, відчуття непотрібності, порожнеча, коли мирне життя здається поверховим, а світ навколо — далеким і несправжнім.Окремої уваги заслуговують флешбеки — раптові, нав’язливі спогади, що виникають не як думка, а як повне переживання події, ніби вона відбувається знову прямо зараз. Це можуть бути картинки вибуху, момент загибелі побратима, перебування під обстрілом. Людина в цей момент не контролює себе, бо психіка переносить її назад «на війну», в саме те місце, де був біль і загроза. Це не театральна сцена і не перебільшення — для неї це реальність, а не спогад.Важливо розуміти: травма — це не тільки про обстріли, це і про взаємодію з людьми після повернення. Людина може травмуватися не стільки через війну, скільки через байдужість, осуд або відсутність підтримки в тилу, тобто «об людину». Саме тому ми в ADRA Україна працюємо не лише з ветеранами, а й із їхнім оточенням — щоб створити простір, де не треба «виживати», а можна просто жити.— Як побудована робота психологів у проєкті: з чого зазвичай починається підтримка?— Підтримка ветерана починається з найголовнішого — контакту, що базується на повазі, рівності й безпеці. Ми не нав’язуємо допомогу, не ставимо діагнози з порогу. Перший крок — це індивідуальна зустріч, під час якої психолог знайомиться з людиною, її досвідом, поточним станом і запитом.Далі йде первинна оцінка — не для «виявлення проблем», а для розуміння, з чим саме зараз живе ветеран. Це може бути психоедукація (щоб людина зрозуміла, що з нею відбувається), емпатійна бесіда, іноді — просто мовчання, яке дає спокій.На основі цього формується індивідуальний план підтримки. Він може включати:– індивідуальну терапію (когнітивно-поведінкову, тілесно-орієнтовану, EMDR та ін.),– групи взаємопідтримки,– залучення родини до процесу,– роботу з агресією, тривогою, втратою,– відновлення навичок спілкування, пошук нових сенсів і ролей.Ми не «лікуємо» ветеранів як пацієнтів. Ми йдемо поряд, підтримуємо, допомагаємо зрозуміти себе у новій реальності та вибудувати нове внутрішнє опертя, що дозволить не просто виживати, а жити після війни.— Які методики чи формати (індивідуальні, групові, тренінги) найефективніші у досвіді допомоги ветеранам?— Найкращі результати дає поєднання різних форматів, адаптоване під потреби конкретної людини.Індивідуальна терапія — це базова форма підтримки. Особливо ефективними для ветеранів є:– когнітивно-поведінкова терапія (КПТ) — допомагає працювати з тривогою, агресією, порушенням сну, негативними думками;– EMDR — метод, що «перепаковує» болісні спогади та знижує їхній емоційний вплив;– тілесно-орієнтована терапія — дає можливість відновити контакт із тілом, заземлитися (повернутися в момент «тут і зараз»), зняти напруженість, яка роками «застрягала» в м’язах.Групові формати — особливо групи взаємопідтримки «рівний — рівному» — дуже цінні для тих, хто звик тримати все в собі. Тут працює простий, але потужний принцип: ти не один. У групі ветеран не мусить нічого пояснювати — інші вже знають.Тренінги з емоційної саморегуляції, робота з гнівом, дихальні практики, рухові техніки, відновлення навичок спілкування — це ті речі, які дають швидкий, помітний ефект і підвищують внутрішній контроль.Іноді найсильнішим інструментом стає навіть не техніка, а просто безпечний простір, де можна бути не «героєм», не «проблемою», а людиною, яка має право відчувати і проживати. Саме такий простір ми й створюємо.— Як ветерани реагують на можливість долучитися до таких програм?— Вперше ветеран приходить з обережністю. А часто — з недовірою. «Прощупати». Є внутрішній спротив, скепсис: «Навіщо мені це?», «Я впораюсь сам», «Мені не допоможе». У ветеранів сформована звичка тримати все всередині й покладатися лише на себе — і це не про гординю, а про виживання.Важливу роль відіграє тон комунікації. Якщо говорити пафосними фразами «я вас вилікую», «ми допомагаємо всім Героям», використовувати жалісний тон чи «психологічний жаргон» — людину втрачено ще до початку сесії. Але якщо це просто, по-людськи, гідно, без тиску й з повагою — бар’єри знижуються.Дуже часто перший контакт ініціює дружина, мати, командир, побратим — хтось, хто вже пройшов цей шлях або просто довіряє. Інколи — це коротка розмова в коридорі, випадкове знайомство, зустріч у ЦНАПі чи на тренуванні. І саме з цього починається шлях: повільний, але справжній. Бо довіра — це не форма, це процес.— Чи є особливі програми підтримки для дружин ветеранів? Для дітей? Як вони працюють?— Так, у межах проєкту діють цільові програми підтримки для родин ветеранів — адже повертається з війни не одна людина, а вся родина змінюється разом із ним.Для дружин та партнерок ми проводимо:– групи взаємопідтримки, де жінки можуть поділитися досвідом, почути інших, зняти відчуття «я одна з цим»;– індивідуальні консультації з психологами щодо емоційного вигорання, комунікації, підтримки себе;– практичні тренінги: як реагувати на агресію, як говорити про травму, як будувати нову якість стосунків після фронту.Для дітей діють програми, розроблені з урахуванням віку і форми переживання травми:– арт-групи та ігротерапія — через малювання, казки, рух і гру дитина може безпечно висловити свій досвід;– заняття на розвиток емоційного інтелекту;– спільні сімейні активності, які відновлюють зв’язок між батьками й дітьми.Наша головна мета — не «реабілітувати» родину, а створити простір, де кожен її член має право бути з почуттями, які є, і поступово рухатися до спокою, опори й нової близькості. Це вже не про виживання, а про життя. Навіть після війни.— Чи є запит від державних структур чи інших НУО на обмін досвідом або масштабування вашого підходу?— Так, і цей запит постійно зростає. Ми отримуємо звернення від урядових установ, громад, державних установ, інших неурядових організацій, які хочуть запровадити або посилити психосоціальну підтримку для ветеранів та їхніх родин.Особливий інтерес викликає саме комплексний підхід ADRA, який поєднує індивідуальну психологічну роботу, групові формати, роботу з родинами, а також підготовку фахівців на місцях — соціальних працівників, психологів, волонтерів. У багатьох громадах бракує не лише ресурсів, а й розуміння, з чого починати. Тому ми не просто «ділимося досвідом», а супроводжуємо запуск програм, консультуємо, проводимо навчання, допомагаємо адаптувати моделі під локальні реалії.Також є зацікавлення з боку державного сектору, особливо там, де відчувається кадровий дефіцит, емоційне вигорання фахівців або відсутність системної практики роботи з ветеранами. Ми співпрацюємо з громадами, які приймають велику кількість повернених з фронту військових, і допомагаємо створювати довкола них дружнє середовище — не тільки в сім’ї, а й у соціальних службах, закладах освіти, охорони здоров’я.Цей запит — свідчення того, що суспільство дозріває до глибшого розуміння потреб ветеранів. Ми відкриті до партнерств, бо переконані: виклик повернення з війни — не індивідуальний, а національний. І лише разом можна створити країну, яка вміє дякувати не тільки словами, а й дією.adra.ua
