Розповідає Михайло Мокієнко, доктор філософських наук, академічний декан International Bible Seminary, США
Які є результати суспільної та соціальної діяльності українських протестантів у 2020-2021 роках (ВРЦіРО, РЄПЦУ, суспільні організації, громадські рухи; благодійність, освіта)?Відповідаючи на це питання, я сфокусуюся більше на п'ятидесятницькому русі. Сама природа руху і його відродження на початку XX століття не спонукала до активної соціальної діяльності через апокаліптичні очікування. П’ятидесятницький рух мислився як відродження духовної церкви наприкінці часів. В соціальному сенсі представники хрещених Святим Духом займали наступну позицію: навіщо інвестувати в світ, який скоро зникне? Для вітчизняного контексту велику роль відіграла релігійна політика Радянського союзу, де існувала різка антипатія до соціальної діяльності церков і відсутність можливості її провадити. Але п'ятидесятництво характерне тим, що дуже часто в соціальному сенсі діє наперекір своїм постулатам, які починають формуватися. І власне цей потенціал витікає з егалітаризму - ідеї залученості кожної людини до служіння в різних його проявах, починаючи від богослов'я, герменевтики, літургії і завершуючи соціальною активністю. Егалітаризм втім нівелюється відсутністю в середовищі п’ятидесятників уніфікованої соціальної доктрини. Через це почасти самі обставини життя змушують п'ятидесятників осучаснюватися і в соціальному сенсі діяти на злобу дня.Але тут переважають ситуативні соціальні проєкти, які не є частиною якогось великого бачення. Наприклад ситуація в та після 2014 року, коли п’ятидесятники активно долучаються до капеланського служіння медичних служб на фронті, тощо. Події 2014 року потужно вплинули на переосмислення суспільної позиції. Але при тому дискусії про пацифізм, апокаліптицизм і холістичний підхід до місії тривають. Якщо говорити про міжхристиянські та міжєвангельські організації, про які йшла мова, то п'ятидесятники позитивно ставляться до екуменічної діяльності. В контексті цих організацій співпраця продовжується. Водночас чимало проєктів реалізуються осібно, кожною деномінацією окремо. Можливо не вистачає конструктивного лідерства, чи відмови від якихось своїх деномінаційних амбіцій. Тому великі соціальні проєкти не є результатом міжпротестанського спілкування, вони проводяться потужними деномінаціями, і хіба частково підтримуються кимось. Наприклад, День Подяки. Це міжпротестанський захід, з одного боку, з іншого - кожна деномінація хоче отримати свої бенефіти від проведення подібних заходів. Наразі мені важко оцінити загальнопротестантську соціальну активність. Мені здається, в пандемічний період ми все ще в транзитному стані. Але, якщо дивитися очима зовнішньої людини, протестанти після 2014 року стали більш пізнавані, їх помітили в суспільстві.Якою є конфесійна динаміка українських протестантів за цей час: приріст-втрата членства, активність у служінні, розбудова церковної інфраструктури?Якщо говорити про п'ятидесятників, динаміка приросту залишається достатньо високою. Попри те, що час активного чисельного зростання припав на 90-ті роки ХХ століття. Якщо говорити про християн віри євангельської, на це є кілька причин. Починаючи від егалітаризму і залученості кожного до місійної діяльності і завершуючи пневмацентризмом хрещених Святим Духом, що спрямовує вірян до місійної діяльності. Тут також потрібно говорити і про «фактор Полісся», де переважають багатодітні родини п’ятидесятників. Місійна діяльність, заснована на ідеї присутності Святого Духа, вкупі з демографічним фактором, підтримують певний рівень приросту окремих громад в епоху «місійної кризи» у вітчизняному контексті. Розбудова церковної інфраструктури в останнє десятиліття має виразно прагматичний підхід, що прагне збалансувати особливості еклезіологічних поглядів та виклики сучасності. Наприклад, пандемія нівелює роль надцерковних утворень в житті помісної церкви. Тому надцерковні організації у нинішніх умовах мають стати своєрідними сервісними центрами, які допоможуть помісним церквам у непростий період виконати своє призначення.Які виклики діяльності українських протестантів створила пандемія коронавірусу та інші фактори?Пандемія, в цілому, поставила еклезіологічні питання, які попередньо не були окреслені в протестантському середовищі. Наприклад, що робить Церкву Церквою? Або як ставитися до делокалізації помісної громади? На сьогодні, у більшості випадків сформувався певний компроміс у свідомості віруючих і керівництва церков. Я б його назвав спробою гармонійно поєднати офлайн і онлайн формати.Ті речі, які були достатньо слабкими серед протестантів, ще більше ослабли під час пандемії. Якщо говорити на рівні помісних громад, мова йде перш за все про душепіклування. В умовах пандемії, коли люди дистанціювалися один від одного, нестача спілкування стала фатальною для окремих членів церков. Зараз у протестантському середовищі є намагання відреагувати на цей виклик. Так виглядає, що нинішня епоха – це період пошуку простих, але дієвих рішень, скориставшись якими помісні церкви можуть мати результати. На жаль, далеко не всі очільники церков зрозуміли, що світ інтенсивно змінюється, відповідно, далеко не завжди здійснюється пошук простих і водночас дієвих рішень. Підготував Максим Балаклицький#тижденьподяки2021